Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф
Винуватець цієї аномалії стояв навпроти, повільно наближаючись до розвідників з розслабленою усмішкою на блідих устах. Спочатку здавалося, що невідомий повністю знебарвлений – від маківки і до самих п’ят чоловік був повністю білим. І лише через мить стало зрозуміло, що ця істота являла собою кам’яну людину.
– Лайно… – вкотре вилаялась Реквієм, нарешті зрозумівши ситуацію. З її товаришами грався ніхто інший, як сам титан Ос – Стан, він же камінь. І так, саме грався, тому що вбити він їх міг менш ніж за секунду.
Проте відступати вже було запізно. Сплигуючи зі спини бізона, Вієм кинула незвичайному улюбленцю три срібні монети, одразу віддаючи наказ:
– Хапай цих двох і неси до місця зустрічі. Потім одразу повертайся.
Не заперечуючи, Безь задоволено проковтнув монети та кинувся до розвідників. З легкістю схопивши тих за одяг, біс закинув обох чоловіків, розгублених його діями, собі на спину. За секунду всі троє зникли з поля зору, залишивши по собі лише клубки пилу.
У відповідь на її втручання, Стан припинив усміхатися, повільно обернувшись до дівчини. Оглянувши розвідницю з ніг до голови, титан зробив різкий крок в її бік. У відповідь на його дії, Реквієм дістала з піхов абордажну шаблю, що мала неабияку популярність серед південних піратів. Зброя була давнім подарунком бабусі, а її високу ціну повністю виправдовувала гарна якість металу.
Дівчина не була настільки самовпевненою, аби намагатися перемогти в цьому поєдинку – потрібно лише затримати титана до тих пір, поки Безуал не повернеться. Та, в нинішніх умовах, навіть це здавалося не легким завданням.
Щойно кам’яна людина здійняла праву руку для удару, досі перебуваючи на відстані більш ніж десять метрів, Реквієм атакувала, одним сильним ударом знісши кінцівку. Вона здогадувалась, що простий дотик до титана може призвести до скам’яніння, якого зазнали товариші, тож намагалась використовувати лише шаблю. Звісно, не варто сподіватись, що їй дозволять так легко відбутись, а тому Вієм зосередилась, миттєво посилюючи власну ауру настільки, аби життєва енергія повністю огорнула тіло.
Чи то на жаль, чи то на вдачу, але маніпуляції аурою та високі фізичні показники були її єдиною зброєю. Магією, як такою, Реквієм Еар не володіла, а з собою не мала навіть захисних артефактів.
– Розумне рішення, – повільно промовляючи слова, усміхнувся Стан. Він також помітив сяйво аури, що тепер можна було порівняти з палаючим багаттям золотого кольору з багряними іскрами. – Але ти втрутилась в моє полювання тож тебе це не врятує.
– Хіба титани Ос співпрацюють з людьми? – напружено запитала Вієм, знову приймаючи бойову позицію. – Єдине місце, де ви з моїми товаришами могли зустрітися – це територія аристократа.
– Ніби ти не знаєш відповіді на своє питання, – презирливо мовив Стан. Він виглядав як молодий парубок років двадцяти, з забраним назад волоссям та розкосими очима. І хоч він був каменем, але настільки витонченим, що в свідомості одразу виникала асоціація – не грубий валун, а оброблена коштовність.
Та продовжувати розмову титан явно не був налаштований. Схоже, втручання розвідниці дійсно роздратувало його, змушуючи тепер повністю зосередитися на поєдинку. З тихим гуркітом каміння, що ніби накладалося одне на одне, втрачена рука миттєво відросла. Регенерація і справді була на неможливому рівні.
Стан атакував з великою силою, рухаючись настільки швидко, що Реквієм припинила покладатися на очі, орієнтуючись на кожен рух чужої аури. І це було вірним рішенням, адже вміння титанів на голову вищі за звичайну магію. Вони повністю контролювали свої здібності і використовували їх так само на повну.
Ухиляючись від атаки спереду, Вієм запідозрила недобре, щойно відчула присутність тієї ж аури і позаду себе, і навіть під ногами. Реквієм встигла ухилитися від трьох атак, але запізнилася лише на мікросекунду, перш ніж праву ногу пронизав різкий біль, вириваючи з дівчини болючий крик.
Поглянувши вниз, розвідниця помітила дивну, кам’яну лозу, що обвилась навколо гомілки за бажанням титана. Хватка рослини була надто міцною, викликаючи небезпечний хруст в нозі та повністю ігноруючи захист аури.
Тієї ж миті, задоволений Стан опинився прямо перед Вієм, стоячи ледь не впритул. Одним швидким рухом схопив дівчину за горло, змушуючи відчути, як шкіра кам’яніє в усі боки від його дотику. Та щойно ліве око припинило рухатися, а за мить і бачити, Вієм знову атакувала ворога шаблею, цього разу покривши лезо власною аурою. І це, нарешті, спрацювало.
Розгублений вираз обличчя навпроти показав, що ризикована тактика подіяла. Вона змогла поранити титана лише власною аурою, заманивши якомога ближче, коли той втратив пильність. Глибокий, кривавий поріз на грудях лише розлютив Стана, але в цю ж мить Реквієм відчула присутність Безуала.
Не сповільнюючись, розвідниця в повітрі повернула шаблю лезом до гори, знову покриваючи сталь власною життєвою силою. Цього разу атакувала вже очі титана, змушуючи того заревіти від болю та відпустити дівчину.
Позбувшись лози одним ударом, блондинка більше не затримувалась, одразу заскочивши на спину бізона. Вона знову кинула духу дві срібні монети, які той миттєво проковтнув. Більше не затримуючись, Безь кинувся геть, не залишаючи по собі жодних слідів. Для розвідки він виявився дуже цінним, адже не мав власної аури, завдяки чому відстежити Безуала було дійсно складно.
Розуміючи, що титан Ос також вміє відчувати життєву енергію – Вієм скористалась зіллям анабіозу, не бажаючи витрачати на просту дію власні сили. Зараз вони знадобляться для сповільнення закам’яніння власної шкіри, адже розвідниця усвідомлювала, що нанесені порізи не затримають титана надовго. Ситуація дійсно погіршиться, якщо Стан вирішить їх переслідувати.
Сам же Стан не бажав продовжувати бій, навіть повністю відновивши власне тіло. Він хотів трохи пополювати, але його здобич забрали прямо з-під носа, не давши парубку як слід розважитись.
Глянувши в бік, де зникла розвідниця з бісом, титан презирливо пирхнув і пішов в іншу сторону. Перш ніж з’явилися ті двоє – Стан збирався спати, але проігнорувати таке грубе втручання не дозволила вже власна гордість.
