Берегиня - Настуся Соловейко

– Добрий день, Еллі ! Я такий радий вас бачити на своїх заняттях! – він широко посміхнувся – Алеж, ви розумієте, що я не міг сказати вам це при всіх?

Виявляється, не розуміла, а це ж було так очевидно!

– Так, звичайно. – збрехала я

– А мені здалося, що ні. Ви були обурені.

Та він що, думки мої читає?

– Можливо, трохи, проте, ви ж здогадуєтесь з чим це пов'язано.

– Якщо чесно, то ні.

– Я про свій дар, ви ж знаєте, я берегиня, тож, я подумала…

– Ви подумали, що я не хочу мати з вами нічого спільного, через ваш дар? – він здивовано підняв брови.

– Ну, можна і так сказати. Багато хто перестав зі мною спілкуватися саме через нього.

- Прошу вас, Еллі не принижуйте себе і мене. Ви чарівна молода дівчина, і я був би радий, якщо б ви погодились зі мною прогулятися.

– Прямо зараз?

– А чому б і ні? – він підставив мені лікоть на який я поклала свою руку.

З Еріком було легко. Завжди ввічливий, обізнаний, втім, зовсім не занудний.

Після цієї зустрічі, ми час від часу гуляли по саду, іноді він приносив мені якусь цікаву книгу, іноді квіти.

Не сказати, що наші зустрічі залишились непоміченими для оточуючих.

Якось повертаючись з прогулянки, я так замислилась, що не одразу зрозуміла, що хтось загородив мені дорогу. Підняла очі й побачила Офелію.

– Ти, – зашипіла вона – як ти смієш, навіть наближатися до Еріка, ти нікчема!

– І мені приємно тебе бачити, Офеліє! – я спробувала її обійти, та вона схопила мене за руку і боляче впилася в неї нігтями.

– Не смій до нього підходити, а то пошкодуєш!

– Справді? І що ж ти зробиш?

– Повір, я знайду як тобі насолити, не знаю як ти його причарувала, але навіть не сподівайся вийти за нього заміж, шльондра!

Це вже було занадто, я вирвала свою руку і відштовхнула Офелію, намагаючись пройти, та вона наче сказилася! Схопила мене за волосся і вже занесла руку, щоб вдарити, як просто на моїх очах, її зап’ястя охопив товстезний металевий ланцюг, з кінця якого звисала величезна гиря.

Не втримавши рівноваги, Офелія із криком впала на спину. Її гарна зелена сукня просто на очах почала перетворюватись на лахміття, а волосся із чорного стало жовтим.

Я ошаліло витріщалась на неї, коли із сусідніх кущів почувся регіт, а слідом, з них повипадали Флора з Мартою.

Вони так реготали, що не могли піднятися.

– Виииии! – заверещала Офелія – Ви ще за це відповісте!

Вона підскочила на ноги й висмикнувши руку з пут, побігла до академії.

– То, це ви зробили! – засміялася я.

– Ой, не можу, ой, ти бачила її лице! – схопилася за живіт Марта.

– Ага, то вона ще свого волосся не бачила! – крізь сміх проказала Флора.

– Дякую вам дівчата, але не треба було, вона і справді може на нас нажалуватись, або просто утнути якусь підлість.

– Ой, як боюсь! – фиркнула Флора – їй ще доведеться доказати, що це ми таке могли вчинити. Та й взагалі, нікому вона не скаже, ти уявляєш як її обсміють?

– Може, ти і права. – відповіла я.

– До речі, Еллі, то цей Ерік він як, впадає за тобою чи ні? – спитала Марта, притуливши долоні до розгарячілих щок.

– Навіть і не знаю, однак, він милий.

– І все ж таки, він викладач Еллі, не думаєш, що це заборонено? – спитала Флора.

– Не чула, що існують якісь такі заборони, до того ж, ми зовсім не тут познайомилися.

Я розказала дівчатам про нашу першу з Еріком зустріч.

– Оце романтика! Я б сама дала цій хижій ліані вчепитись мені в ногу, якби мене спас такий чоловік! – Марта мрійливо примружила очі.

– От дурна! – засміялася Флора.

Так теревенячи, ми пішли до бібліотеки.

Чесно кажучи, я й сама не знала, подобається мені Ерік чи я його сприймаю, як хорошого друга.

Одного разу спіймала себе на тому, що уявляю на його місці Себастіана й страшенно розлютилася. До чого тут цей індик надутий!? Йому ніколи навіть не наблизитися до такого чоловіка як Ерік! Тож, постаралася викинути Бастіана з голови, віддаючи всі свої сили навчанню.