Буря Мечів - Джордж Мартін

— Від онуків у Вічнозимі? — змусила вона себе запитати.— Моїх годованців?

— Волдера й Волдера, так. Тільки зараз вони у Страхфорту, міледі. Мені прикро про це розповідати, але там був бій. Вічнозим згорів.

— Згорів? — з недовірою в голосі перепитав Роб.

— Ваші лорди-північани спробували відбити його у залізних. Коли Теон Грейджой зрозумів, що в нього відбирають трофей, він його підпалив.

— Ми про бій нічого й не чули,— сказав сер Бринден.

— Звісно, мої племінники ще малі, але ж вони там були. Листа написав Великий Волдер, та його кузен підписався також. З їхніх слів, бойовисько було криваве. Загинув ваш каштелян. Сер Родрик — так його, здається, звали?

— Сер Родрик Кассель,— заціпеніло промовила Кетлін. Добра душа, хоробрий і відданий старий. Вона внутрішнім зором побачила, як він смикає свої великі білі бакенбарди.— А що з іншими?

— Боюся, багатьох залізні взяли на мечі.

Онімівши від люті, Роб грюкнув кулаком по столу й відвернувся, щоб Фреї не бачили його сліз.

Але матір їх побачила. «День у день світ чорнішає». Подумки Кетлін полинула до маленької доньки сера Родрика — Бет, і до невтомного мейстра Лувіна, і до безжурного септона Чейла, і до Мікена на його кузні, і до Фарлена з Паллою на псарні, до старої Нан і дурника Годора. В неї стиснулося серце.

— Тільки не це, не всі!

— Ні,— мовив Лукуватий Лотар.— Жінки й діти поховалися, і мої племінники Волдер і Волдер поміж них. Оскільки Вічнозим лежав у руїнах, їх з собою у Страхфорт забрав син лорда Болтона...

— Болтонів син? — напружено перепитав Роб.

— Байстрюк, здається,— втрутився Волдер Ріверз.

— Не Ремсі Сноу? У лорда Руза є ще один син-байстрюк? — нахмурився Роб.— Бо Ремсі був чудовиськом і вбивцею, а вмер як боягуз. Принаймні так розповідали.

— Щодо цього сказати не можу. На війні завше багато плутанини. Багато неправди. Можу тільки повідомити, що мої племінники пишуть: жінок і малих Вічнозиму врятував Болтонів син-байстрюк. І всі, хто лишився живий, нині у безпеці, у Страхфорту.

— А Теон? — зненацька мовив Роб.— Що сталося з Теоном Грейджоєм? Він загинув?

Лукуватий Лотар розвів руками.

— Не можу сказати, ваша світлосте. Волдер і Волдер про його долю не згадували. Можливо, лорд Болтон знає, якщо мав звістки від свого сина.

— Ми його обов’язково запитаємо,— мовив сер Бринден.

— Бачу, ви всі збентежені. Мені прикро, що я приніс вам нову гірку звістку. Можливо, варто відстрочити розмову до завтра. Наша справа почекає, поки ви оговтаєтеся...

— Ні,— сказав Роб,— я волію її залагодити вже.

— Я теж,— кивнув брат Едмур.— Ви привезли відповідь на нашу пропозицію, мілорде?

— Так,— посміхнувся Лотар.— Лорд-батько просив мене переказати вашій світлості, що він згоден на нову шлюбну угоду між нашими домами й готовий поновити свою присягу королю на Півночі, але за умови, що ваша королівська світлість перепросить за образу, завдану дому Фреїв, віч-на-віч, власною королівською особою.

Перепрошення — невелика ціна, але Кетлін одразу не сподобалася ця умова лорда Волдера.

— Я втішений,— обережно мовив Роб.— Я ніколи не хотів, щоб між нами пролягла тріщина, Лотаре. Фреї доблесно воювали за мене. Я б хотів знов бачити їх на своєму боці.

— Ви дуже добрі, ваша світлосте. Якщо ви приймаєте умови, мені велено запропонувати лорду Таллі руку моєї сестри леді Рослій, шістнадцятирічної панни. Рослій — наймолодша дочка мого лорда-батька й леді Бетані з дому Розбі, його шостої дружини. Має лагідну вдачу й талант до музики.

Едмур посовався в кріслі.

— Може, мені б варто було спершу познайомитися...

— Познайомитеся на весіллі,— коротко мовив Волдер Ріверз.— Чи лорд Таллі воліє спершу зазирнути їй у зуби?

Едмур стримався.

— Щодо її зубів покладуся на вас, та все одно був би радий бодай побачити її до весілля.

— Пропозицію вам доведеться приймати зараз, мілорде,— сказав Волдер Ріверз.— В іншому разі батько її скасовує.

— Мій брат,— розвів руками Лукуватий Лотар,— відзначається солдатського прямотою, але він каже правду. Батько бажає, щоб весілля відбулося чимшвидше.

— Чимшвидше? — перепитав Едмур так жалібно, що в Кетлін майнула ганебна думка: мабуть, він міркував, як розірвати заручини, щойно закінчиться війна.

— Хіба лорд Волдер забув, що у нас війна? — різко поцікавився Бринден Чорнопструг.

— Оце навряд чи,— сказав Лотар.— Саме тому й наполягає, щоб весілля зіграли швидко, сер. На війні чоловіки гинуть, навіть молоді й дужі. Що стане з нашим союзом, якщо лорд Едмур загине, так і не відвівши Рослій під вінець? Та й на батьків вік теж слід зважати. Йому вже за дев’яносто, заледве чи він доживе до кінця війни. Його шляхетне серце буде спокійне, якщо люба Рослій вийде заміж до того, як боги заберуть його, щоб він міг померти, знаючи, що в дівчинки тепер є сильний чоловік, який її леліятиме й захищатиме.

«Нам би всім хотілося, щоб лорд Волдер помер щасливим». Кетлін дедалі менше подобалася ця пропозиція.

— Мій брат щойно втратив власного батька. Він у жалобі, йому потрібен час.

— Рослій — весела дівчинка,— мовив Лотар.— Можливо, якраз вона й потрібна лорду Едмуру, щоб йому легше було пережити горе.

— А дідусь розлюбив довгі заручини,— докинув байстрюк Волдер Ріверз.— Навіть не уявляю чому.

Роб кинув на нього холодний погляд.

— Я вас зрозумів, Ріверзе. Перепрошую, ви б не могли зоставити нас самих?

— Як зволить його світлість,— Лукуватий Лотар підвівся, і його брат допоміг йому дошкандибати до дверей.

Едмур кипів.

— Та вони фактично сказали, що моя обіцянка нічого не варта! Чого це я маю покладатися на того старого лиса у виборі нареченої? У лорда Волдера, крім Рослій, є й інші доньки. Й онучки. Мені б мали дати вибір, як тобі дали. Я — їхній сюзерен, та він мав би до неба стрибати, що я взагалі згоден з кимось із них одружитися.

— Він — людина гонорова, а ми його образили,— сказала Кетлін.

— Чорти б ухопили його гонор! Не дозволю ганьбити себе у власній хаті. Тому моя відповідь — ні.

Роб кинув на нього втомлений погляд.

— Я