П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Це неможливо! — Ахнула сестра Георгія.

— Та ну? А я тобі кажу, що так воно і є. Якщо ти мені не віриш, то чому, як ти думаєш, твоя чарівна сила зникла?

Сестра Георгія мовчала. До Енн доносився грубий сміх гравців, що розташувалися неподалік. Сестра обмацувала очима по території за фургонами, побоюючись, що їх помітять.

— Ну то як? — Поцікавилася Енн. — Які в тебе міркування щодо причин, по яких зникло твоє могутність?

Сестра Георгія облизнула пересохлі губи.

— Нам заборонено торкатися нашого Хань. Джеган дозволяє нам це, тільки якщо йому щось потрібно. Він сидить у наших розумах, аббатиса. Він — соноходець. І може визначити, що Хань торкалися без його дозволу. І потім тобі вже більше не захочеться порушувати наказ. Він може керувати чужим Хань. Може змусити тебе сильно пошкодувати, що ти зробила щось, що йому не сподобалося. — Вона знову, заплакала. — Ах, аббатиса…

Енн притиснула голову Георгія пліч.

— Тихо, тихо. Заспокойся. Все тепер буде добре, Георгія. Заспокойся. Я прийшла, щоб вирвати вас у цього чудовиська.

— Вирвати? — Підняла голову сестра Георгія. — Ви не зможете! Соноходець сидить в наших розумах. Не виключено, що він зараз за нами спостерігає. Він це може, знаєте.

— Ні, тепер не може, — похитала головою Енн. — Про шимів не забула? Твоя магія зникла, отже і його — теж. Його більше немає в твоїй голові. Ти вільна.

Сестра Георгія взялася заперечувати, але Енн схопила її за руку і потягла вперед.

— Відведи мене до решти сестер. І не смій зі мною сперечатися, чуєш? Ми повинні втекти, поки у нас є шанс.

— Але, аббатиса, ми не можемо…

Енн схопила протягнуте в губу сестри Георгії кільце.

— Хочеш і далі залишатися рабинею цієї худобини? Хочеш, щоб тебе й далі гуляли його солдати і він сам? — Вона смикнула кільце. — Хочеш?!

На очах Георгії навернулися сльози.

— Ні, аббатиса…

— Тоді відведи мене в намет до решти сестер Світла. Я маю намір відвести вас усіх від Джегана цієї ж ночі.

— Але, аббатиса…

— Давай швидко! Поки нас тут не спіймали! Сестра Георгія підхопила казанок з кашею і поспішила вперед. Енн йшла за нею по п'ятах. Георгія озиралася через кожну пару кроків. Вона квапливо йшла, обходячи багаття і групи солдатів як можна далі. Але навіть при цьому солдати іноді помічали її і намагалися схопити за поділ, вибухаючи реготом, коли вона з криком відскакувала.

Коли черговий солдат схопив Георгію за руку, Енн негайно вклинилася між ними і посміхнулася мужику. Той так здивувався, що випустив руку Георгії. Енн з Георгією поспішно відійшли.

— Через вас нас вб'ють, — прошепотіла сестра Георгія, просочуючись між фургонами.

— Ну, мені здалося, що в тебе немає настрою на те, чого бажав цей малий.

— Якщо солдат наполягає, ми зобов'язані підкоритися. Якщо ж відмовляємося… Джеган дає нам урок, якщо ми відмовляємося…

Енн підштовхнула її вперед.

— Знаю. Але я маю намір забрати вас звідси. До ранку ми будемо далеко, і Джеган не дізнається, де нас шукати.

Сестра відкрила було рот, щоб заперечити, але Енн підштовхнула її в спину.

— Творець тому свідок, за останні десять хвилин я наслухалася від тебе більше дурниць, ніж за всі попередні п'ятсот років. А тепер веди мене до сестер Світла, ні то я примушу тебе пошкодувати, що ти в моїх руках, а не в лапах Джегана.

Енн швиденько озирнулась, поки сестра Георгія відкидала полог намету. Упевнившись, що ніхто не звертає на них уваги, аббатиса миттєво ковзнула всередину.

Усередині тьмяно освітленого намету виявилося багато жінок. Деякі лежали, деякі сиділи на підлозі, уткнувшись у коліна. Дехто сидів, обнявшись за плечі і притиснувшись один до одного, як перелякані діти. Жодна навіть не зволила підняти погляд на прибулих. Енн не пригадувала, коли ще їй доводилося бачити таке стадо безпомічних телиць.

Вона тут же осмикнула себе. Ці жінки піддавалися жахливій нарузі.

— Киш! — Не підводячи очей, гаркнула сидяча біля входу в намет сестра Рошель. — Забирайся геть, жебрачка!

— Молодець, дитя, — відповіла Енн. — Молодчина, сестра Рошель, що женеш жебраків геть від твого скромного порогу.

Почувши голос Енн, сестри підняли голови. При світлі свічок на неї втупилися десятки приголомшених очей.

На деяких були такі шати, що Енн очам не повірила. Одяг закривав їх від шиї до кісточок, але був настільки прозорим, що жінки здавалися просто оголеними. Дехто, як і раніше носив свої старі сукні, але в такому стані, що ними навіть підлогу гріх мити. На декількох і зовсім бовталися жалюгідні лахміття.

Енн посміхнулася.

— Фіонола, ти добре виглядаєш, враховуючи випробування, які тобі довелося пройти. Сестра Керена. Сестра Обрі. Сестра Черна, схоже, у тебе з'явилася сивина. Це відбувається з усіма, але тобі сивина до лиця.

Сестри здивовано дивилися на неї, не вірячи своїм очам.

— Це і правда вона, — повідомила сестра Георгія. — Вона жива. Вона зовсім не померла, як ми всі думали. Абатиса Аннеліна Алдуррен як і раніше жива.

— Ну, взагалі тепер Верна аббатиса, — зауважила Енн, — але…

Сестри посхоплювалися на ноги. На погляд Енн, це було більше схоже на поведінку стада овець, що побачили вовка. Вони виглядали так, ніби готові от-от помчати кудись у степ.

Сестри Світу були сильними особистостями, впевненими в собі і високоосвіченими. Енн навіть думати боялася про те, що ж могло довести їх