Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
У Нуменорі часовідлік починався з 1 року Д.Е. Нестачі, спричиненої вилученням 1 дня з останнього року століття, не було усунуто, доки не настав останній рік тисячоліття, відтак утворилася тисячолітня нестача тривалістю 4 години 46 хвилин 40 секунд. У Нуменорі їх додавали до 1000-го, 2000-го і 3000-го років Д.Е. Після Повалення Нуменору 3319 року Д.Е. вигнанці послуговувалися цією самою системою, та на початку Третьої Епохи – з переходом до нової нумерації – вона зазнала помітних змін: рік 3442 Д.Е. став роком 1 Т.Е. Тому що високосним було названо 4-й, а не 3-й (3444 р. Д.Е.) рік Т.Е., то виник іще один короткий рік, тривалістю 365 днів, що спричинилося до нестачі 5 годин 48 хвилин 46 секунд. Тисячолітні додавання було зроблено 441 року опісля: в 1000 році Т.Е. (4441 р. Д.Е.) й у 2000 році Т.Е. (5441 р. Д.Е.). Щоби зменшити кількість виниклих унаслідок цього неточностей і уникнути накопичення тисячолітніх нестач Мардил Намісник видав виправлений календар, що набув чинності у 2060 році Т.Е. після спеціального додавання 2 днів до 2059 року (5500 р. Д.Е.), який завершив 5 із половиною тисяч літ із часу впровадження нуменорської системи. Проте й після цього залишилася нестача, тривалістю приблизно 8 годин. Гадор до 2360 року додав 1 день, хоча така кількість годин не повністю відповідала потрібній. Однак згодом жодних поправок до системи літочислення вже не вносили (3000 року Т.Е., коли нависла загроза неминучої війни, такі речі відійшли далеко на задній план). До кінця Третьої Епохи, себто ще через 660 років, нестача все ще не перевищувала 1 дня.
Виправлений календар, що його запровадив Мардил, назвали Намісницьким літочисленням, і поступово його перейняла для себе більшість тих, хто розмовляв вестроном, за винятком гобітів. Згідно з цією системою, всі місяці мали по 30 днів, натомість було запроваджено два дні поза ними: 1 між третім і четвертим місяцями (березень, квітень) та 1 між дев’ятим і десятим місяцями (вересень, жовтень). Ці 5 позамісячних днів: єстаре, твілере, лоенде, явієре і меттаре – були святковими.
* * *
Гобіти залишалися консервативними і надалі послуговувалися Королівським літочисленням, допасованим до їхніх традицій. Усі їхні місяці були однакові за тривалістю і мали по 30 днів кожен, але в гобітів були 3 літні дні, які в Ширі називали літнями чи літоднями, – поміж червнем і липнем. Останній день року та перший день наступного називали різдводнями. Різдводні та літодні, проте, були позамісячними, тож 1 січня припадало на другий, а не на перший день року. Кожний четвертий рік, за винятком останнього року століття[63], мав по чотири літодні. Літодні та різдводні були основними гобітськими святами – порою гулянь. Додатковий літодень було додано після Дня Середріччя, тож 184-й день високосного року називався черезлітень, і його вважали днем особливих забав. Різдвяна пора загалом тривала шість днів, включаючи три останні й три перші дні кожного року.
Ширяни запровадили в календарі одне власне невеличке нововведення (поступово його перейняли й у Брі), що набуло назви «ширської реформи». Гобіти вважали недоречним і незручним щорічний зсув назв днів тижня залежно від дати. Тож у часи Ісенґріма II було домовлено, що непарний день, який і порушує послідовність, не матиме власного місця в тижні. Відтоді День Середріччя (і черезлітень) визначали тільки за цією назвою, бо він не належав до жодного тижня (дивись тут: ч. 1, с. 223). Унаслідок цієї реформи рік завжди розпочинався з Першого Дня тижня і завершувався в Останній День; та сама дата будь-якого року відповідала тому самому дню тижня в усі роки, відтак ширяни вже не завдавали собі клопоту зі зазначанням днів тижня в листах чи у щоденниках[64]. Це виявилося дуже зручним для домашнього вжитку, та геть не таким зручним, коли гобітам доводилося подорожувати куди-небудь далі, ніж до Брі.
І в заувагах угорі, й у тексті розповіді перекладач послуговувався сучасними назвами місяців і днів тижня, хоча, звісно, ні ельдари, ні дунедайни, ні гобіти насправді так не робили. Гадаю, що переклад вестронських назв є визначальним для того, щоб уникнути плутанини, тоді як наші уявлення про пори року більш-менш збігаються з уявленнями цих народів чи принаймні з уявленнями ширян. Якщо, однак, припустити, що День Середріччя задумано так, що він майже точно відповідає дню літнього сонцестояння, то виявиться, що ширське датування приблизно на десять днів випереджає наше і наш день Новоріччя припадає в Ширі приблизно на 9 січня.
У вестроні було здебільшого збережено квенійські назви місяців, адже й нині, приміром, багато мов зазвичай послуговуються латинськими назвами. Квенійські назви місяців звучали так: нарвіньє, неніме, суліме, вірессе, лотессе, наріє, керміє, уріме, яванніє, нарквеліє, гісіме, рінґаре. А синдарською (нею послуговувалися тільки дунедайни) місяці називались ось як: нарвайн, нінуї, ґверон, ґвіріт, лотрон, норуї, кервет, уруї, йваннет, нарбелет, гітуї, ґірітрон.
Проте, даючи назви місяцям, гобіти зі Ширу та з Брі трохи відступили від вестронської традиції, надавши перевагу власним застарілим місцевим назвам, які вони ще в сиву давнину перейняли від людей із долин Андуїну: принаймні подібні назви побутували й у Долі, й у Рогані (порівняй зауваги щодо мов тут: ч. З, с. 503-504, 511, 512). Значення цих назв, що їх створили люди, гобіти почасти давно забули, навіть якщо спершу ці значення й були їм відомі: відтак канули в забуття і певні форми цих назв, а тому, приміром, найпоширенішим закінченням назви місяця став суфікс – -ень – літень.
Ширські назви місяців наведено в Календарі. Проте слід зазначити, що назву сонцень вони зазвичай вимовляли, а часом і писали, як сонень; триміст часто писали як триміх (архаїчна форма – тримміх); хляпень вимовляли як вляпень або й ляпень. У Брі назви місяців відрізнялися від ширських: вогневик, сонцень, поворотень, лукавець, триміст, літень, літодні, медень, шлюбень, жнивець, зимень, плутень і різдвян. Назви вогневик, плутень і різдвян побутували й у Східній Чверті[65].
* * *
Своє поняття тижня гобіти запозичили в дунедайнів, тож за назви днів гобітам правили переклади тих назв, які були звичними у стародавньому північному королівстві та водночас походили від назв ельдарських. У
