Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

немає причин чекати. Він скоро піде, щоб зайнятися іншими темними справами, щоб повернутися за тобою в інший час. Знаки на твоєму тілі відкривають наші очі, і ми можемо тебе бачити. Вони закривають очі Рала, він не може бачити тебе. Якщо тільки ти не оголиш меч. Тоді він побачить тебе і здобуде перемогу. Поки на тобі ці знаки, поки магія меча залишається в піхвах, поки ти на землі Племені Тіни, він не може відшукати тебе.

— Але я не можу залишитися тут!

— Ні, можеш, якщо хочеш зупинити його. Коли ти покинеш наші землі, сила знаків зникне, і він знову зможе побачити тебе.

Річард задихався, у нього тряслися руки. По його лицю Келен бачила, що він готовий зневажити попередженням і вийти з дому духів.

— Тобі вирішувати, — сказали духи. — Дочекатися, коли він уб'є декількох наших людей, і потім відправитися за скринькою, щоб убити його. Або вийти зараз і нічого не досягти.

Річард міцно заплющив очі і проковтнув клубок у горлі. Його груди здіймалися і спадали, він важко дихав.

— Я буду чекати, — промовив він так тихо, що Келен ледь розчула його слова.

Келен обняла його, і вони заридали. Навколо закрутився хоровод. І більше вона нічого не бачила. Птахолов розбудив її і Річарда, трясучи їх за плечі. Келен здавалося, що вона прокинулася від кошмару, в якому духи розповіли їй про вбивство людей Тіни і про те, ніби, щоб знайти шкатулку, їм доведеться відправитися в землю Агад, до Шоті. При думці про відьму Келен охопило тремтіння. Навколо стояли старійшини. Вони допомогли Річарду і Келен піднятися. У всіх були похмурі обличчя. Сльози знову підступали до горла. Келен стрималася.

Птахолов відчинив двері, через які увірвалося холодне нічне повітря, і вони побачили ясне, усипане зорями небо.

Хмари зникли, але не було і змієподібної хмари. До світанку залишалося менше години. Небо на сході вже потроху світлішало. Мисливець похмуро вручив всім одяг, а Річарду — ще і його меч. Вони мовчки одяглися й вийшли.

Будинок духів був оточений шеренгами мисливців і лучників. Багато хто був забруднений і в крові. Річард ступив вперед, відсторонивши Птахолова.

— Скажіть мені, що сталося, — тихо наказав він.

Людина зі списом вийшла вперед. Келен приготувалася перекладати. Очі мисливця спалахнули гнівом.

— З неба спустився червоний демон, несучи на собі людину. Він шукав тебе! — Мисливець направив вістря списа в груди Річарду. Птахолов незворушно поклав руку на спис і відвів вістря від Шукача. — Коли він знайшов твій одяг, він почав вбивати людей. Дітей! — Мисливець задихався від люті. — Наші стріли були проти нього безсилі. Наші списи були проти нього безсилі. Наші руки були проти нього безсилі. Багатьох вбив чарівний вогонь. Коли він побачив, що ми користуємося вогнем, то розлютився ще більше. Він погасив всі наші багаття. А потім знову видерся на червоного демона і сказав, що, якщо ми ще раз запалимо вогонь, він повернеться і вб'є всіх дітей. За допомогою магії він підняв Сіддіна в повітря і забрав з собою. «Подарунок, — сказав він, — другу». А потім полетів. Де ти був зі своїм мечем?!

Очі Савідліна наповнилися сльозами. Келен притиснула руку до грудей, намагаючись угамувати біль у серці. Вона знала, кому призначався цей подарунок.

Мисливець плюнув Річарду в обличчя. Савідлін рвонувся до нього, але Річард застережливо підняв руку.

— Я чув голоси наших предків, — сказав Савідлін. — І знаю, що він ні в чому не винен!

Келен обняла Савідліна і постаралася заспокоїти його.

— Наберіться терпіння. Ми врятували його один раз, врятуємо знову.

Савідлін хоробро кивнув. Келен розтулила обійми. Річард тихо запитав, що вона сказала Савідліну.

— Я збрехала, — відповіла Келен, — щоб полегшити біль.

Річард розуміюче кивнув і повернувся до людини зі списом.

— Покажи тих, кого він убив, — безпристрасно вимовив він.

— Навіщо? — Запитав мисливець.

— Щоб я ніколи не забув, чому я повинен убити цю людину.

Мисливець люто глянув на старійшин і повів їх до центру села. Келен надала лицю безпристрасний вираз, приховуючи жах від того, що їй належало побачити. Вона вже стільки разів бачила подібне в інших селах, в інших країнах… Як вона і чекала, все виглядало так само. Біля стіни валялися понівечені і закривавлені тіла дітей, обвуглені останки чоловіків, трупи жінок. У одних не було руки, в інших — підборіддя. Серед них була і племінниця Птахолова. На обличчі Річарда не відбивалося ніяких почуттів. Він йшов серед ридаючого натовпу, повз мерців, дивлячись по сторонах. Спокій в серці циклону. «Або, — подумала Келен, — блискавка, готова вдарити в будь-який момент».

— От що ти приніс нам, — прошипів мисливець. — Ти в усьому винен!

Річард подивився на інших, які кивнули, погоджуючись, і потім повернувся до мисливця.

— Якщо тобі так легше, можеш звинувачувати мене. А я віддам перевагу звинуваченню того, на чиїх руках їхня кров. — Він звернувся до Птахолова і до старійшин: — Поки все не закінчиться, не розводьте вогонь. Це призведе лише до нових смертей. Я присягаюся, що вб'ю цю людини або загину сам. Дякуємо за допомогу, друзі.

Його очі повернулися до Келен. В них палав гнів. Річард зціпив зуби.

— Ми йдемо шукати цю відьму.

Звичайно, у них немає вибору. Але вона чула про Шоті. Це вірна смерть. З таким же успіхом вони можуть піти прямо до Даркена Рала і запитати у нього, де шукати шкатулку. Келен підійшла до Птахолова і несподівано для себе кинулася йому на шию.

— Не забувай мене, — прошепотіла вона.

Коли вони розтиснули обійми, Птахолов обвів очима присутніх. Його обличчя нічого не виражало.

— Цим двом знадобиться кілька воїнів, щоб провести їх до кордону наших земель.

Савідлін негайно виступив вперед. Десять кращих мисливців без вагання стали поруч з ним.

29