Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
Саме коли Ґандальф сидів і міркував про це, перед ним постав Торін і мовив:
– Пане Ґандальфе, я знаю тебе лише з вигляду, та нині буду радий поговорити. Бо віднедавна ти часто зринав у моїх думках, ніби щось змушувало мене тебе розшукати. Тож я так і зробив би, якби знав, де тебе знайти.
Ґандальф здивовано глянув на ґнома.
– Дивно це, Торіне Дубощите, – сказав він. – Бо я також думав про тебе, і хоча йду до Ширу, проте в голові мені крутилося, що цей самий шлях приведе мене до твоїх чертогів.
– Можеш називати їх так, якщо хочеш, – відказав Торін. – Але насправді це тільки злиденні й тимчасові халупи, де ми перебиваємось у вигнанні. Та тебе радо зустріли би там, якби ти прийшов туди. Подейкують, що ти мудрий і знаєш більше за інших про те, що діється у світі: а в мене накопичилося багато думок, і я радо послухав би твоєї поради.
– І я прийду, – сказав Ґандальф, – бо, гадаю, ми, врешті, переймаємось однією бідою. Дракон із Еребору не йде мені з голови, і, думаю, Трорів правнук також про нього не забув.
* * *
Історію про те, чим завершилася їхня зустріч, розказано деінде: про дивний план, що його склав Ґандальф, аби допомогти Торінові, й про те, як Торін і його супутники вирушили зі Ширу на пошуки Самотньої Гори, і як виправа ця завершилася грандіозними непередбачуваними наслідками. Тут згадано лише те, що безпосередньо стосується Дарінового народу.
Дракона вбив Бард із Есґарота, проте в Долі зчинилася битва. Бо орки спустилися з Еребору, щойно дізнались про повернення ґномів, і очолював орків Больґ – син Азоґа, котрого вбив Даїн, коли був іще юним. У тій першій Битві за Діл Торіна Дубощита смертельно поранили, він помер, і його поховали в могилі попід Горою з Дорог-каменем на грудях. Полягли там і Філі та Кілі, сини його сестри. Проте Даїн Сталестоп, двоюрідний Торінів брат, котрий прийшов йому на допомогу зі Залізного Кряжу і був також його законним спадкоємцем, нарікся тоді Королем Даїном II, і Королівство під Горою було відновлено, як того й хотів Ґандальф. Даїн став величним і мудрим королем, ґноми за його правління процвітали та повернули собі колишню силу.
Пізнього літа того самого року (2941) Ґандальф урешті взяв гору над Саруманом, і Біла Рада прийняла рішення про напад на Дол-Ґульдур, і Саурон відступив і подався до Мордору, щоби там убезпечитися, як він гадав, од усіх своїх ворогів. Отож, коли врешті почалася Війна, основний удар припав на південний напрямок; але навіть так, із простягнутою вдалину правою рукою, Саурон міг би заподіяти багато зла на Півночі, якби Король Даїн і Король Бранд не стояли на його шляху, – так Ґандальф і розповідав згодом Фродо та Ґімлі, коли їм випало мешкати певний час разом у Мінас-Тіріті. Незадовго перед тим і до Ґондору долинули вісті про далекі події.
– Я оплакував Торінову загибель, – сказав Ґандальф, – а нині нам стало відомо, що Даїн теж загинув, знову воюючи в Долі, коли ж ми билися тут. Я назвав би це важкою втратою, якби не було радше дивом те, що він у такому поважному віці ще міг орудувати сокирою так потужно, як про те розповідають, і стояв над тілом Короля Бранда перед Брамою Еребору, доки запала темрява. Проте все могло би скластись інакше і набагато гірше. Коли згадуватимете про величну Битву на Пеленнорі, не забувайте і про битву в Долі та про звитягу Дарінового народу. Подумайте про те, що могло би трапитися: Драконів вогонь і дикунські мечі Еріадору, ніч у Рівендолі… Ґондор міг не мати Королеви. Тут, після перемоги, ми мали б очікувати на повернення до руїни і попелу. Проте цього вдалось уникнути – адже одного вечора наприкінці весни у Брі я зустрів Торіна Дубощита. Випадкова зустріч, як кажуть у Середзем’ї.
* * *
Діс була донькою Траїна II. Вона – єдина жінка-ґном, яку згадано на ім’я в цих історіях. Ґімлі розповідав, що жінок серед ґномів не багато – ймовірно, менш як третина цілого народу. Жінки рідко полишають домівки, хіба що в разі надзвичайної потреби. Голосом, зовнішністю й одягом, якщо їм таки доводиться вирушати в мандри, вони такі схожі на ґномів-чоловіків, що очі та вуха інших народів не здатні їх розрізнити. Це дало підставу до появи серед людей безглуздої думки, ніби ґномів-жінок не існує взагалі й ґноми «ростуть просто з каміння».
Саме через невелику кількість жінок рід ґномів розростається повільно та раз у раз опиняється в небезпеці, коли позбувається затишних сховків. Адже ґноми можуть мати лишень одного чоловіка чи дружину за життя і дуже ревниві, як і стосовно всього, що їм належить. Власне, одружених ґномів у цьому народі менше, ніж третина, бо не всі жінки виходять заміж: декотрі жінки чоловіків не потребують, інші бажають тих, хто для них не доступний, і відтак не одружуються ні з ким. Щодо ґномів-чоловіків, то й багато хто з них також не бажає одружуватися, бо надто заклопотаний своїм ремеслом.
* * *
* Так позначено імена тих, кого вважали королями Дарінового народу: чи то у вигнанні, чи вдома. З-поміж інших супутників Торіна Дубощита під час подорожі до Еребору Орі, Норі та Дорі також походили з Дарінового Дому, а дальші Торінові родичі: Біфур, Бофур і Бомбур – з ґномів Морії, проте не з Дарінової династії. Щодо † дивись Володар перснів ч. З, с. 382.
Ґімлі, син Ґлоїна, здобув славу як один із Дев’ятьох Мандрівників, котрі вирушили в путь із Перснем: він перебував у товаристві Короля Елессара впродовж цілої Війни. Ґімлі називали Ельфодругом через велику приязнь, яка поєднала його з Леґоласом, сином Короля Трандуїла, і через шану, яку цей ґном виявив до Володарки Ґаладріель.
Після Сауронової загибелі Ґімлі привів частину ґномівського народу з Еребору на південь і став Володарем Сяйливих Печер. Він і його народ створили чимало прекрасного в Рогані й у Ґондорі. Для Мінас-Тіріта вони викували брами з
