Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Страта - Марина та Сергій Дяченко

Страта - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Страта - Марина та Сергій Дяченко
тільки материнським жестом поплескати його по сивіючій маківці?..

Вона посміхнулася:

— «Ти не вмієш каятися, — сказала ящірка».

— Що?

— Нічого, — вона знову посміхнулася крізь сумоту. — Просто так. Цитата.

Багаття все ширилося — але не палило. Легенько поколювало. Як запізнене сумління.

Епілог
* * *

 а повороті, де дорога виписувала петлю над самим урвищем, Ірена зупинила машину.

— Стривай, Андрусю. Зачекай хвилинку...

Провалля починалося відразу ж за смугастими стовпчиками дорожньої розмітки. На дні провалля залягла густа хмара — щільна, струмениста, що повільно перетікала сама в себе. Сірі пасмуги, піднімаючись над краєм, танули в променях вранішнього сонця — крізь розпливчасті клапті проступали гори, далекий ліс, череп’яний дах маленької кав’ярні, до якої ще десять хвилин їзди...

Ірена дивилася.

Із-за повороту обережно — а в цих горах усі їздять обережно — виткнулась довга біла машина. Побачивши на узбіччі Ірену, пригальмувала, зупинилася. З-за керма виліз високий чорнявий чоловік — Ірені він видався начебто знайомим (утім, у цих місцях усі десь колись зустрічалися, людей не так-то уже й густо).

— Вам допомогти? Щось із машиною?

Над осілими клаптями туману летів, розмірено змахуючи крилами, білий птах. Ліс проступав ясніше — виднілися пагорби, ніби недбало накинута розмаїта шаль.

— Вибачте, якщо завадив...

Вона опам’яталася:

— Ні-ні... дякую. Все гаразд.

У машині вимогливо запхикала дитина.

— Тихо, Андрусю, зараз поїдемо...

Малюк вовтузився у своєму кріслі, укріпленому на задньому сидінні машини. Скручував вухо гумовому кролику, невдоволено надував губки.

...Туман танув. Вже проступали валуни на дні провалля і струмок між ними...

— А знаєте... — несподівано мовив чоловік, простеживши за її поглядом.— Кажуть... є така прикмета...

На червоний дах кав’ярні лягло сонце, і черепиця заяскріла, ніби мак.

— Так от, кажуть, — чоловік кашлянув, — що коли отак на безлюдді довго вдивлятися в густий туман, можна побачити контур Творця. Він просувається в тумані, як у хмарі... Ви часом не його хочете уздріти?

Деякий час вона уважно дивилася вниз.

Потім ледь помітно скривилася. Похитала головою.

— Шкода... — після паузи сказав чоловік.

Вона підвела голову.

Він був худий і смаглявий, зі смужкою вусів над верхньою губою. Схожий на жителя півдня. У старому темно-синьому светрі ручного плетіння.

— Не так уже й шкода, — сказала вона повільно. — Мені нема чого сказати Творцеві... при особистій зустрічі.

Її співрозмовник знизав плечима — що ж, мовляв, поробиш... Попрощався кивком, розвернувся й пішов до своєї машини.

Маленький Андрусь викинув у вікно свого кролика. Іграшка впала на дорогу.

— Заждіть!.. — сказала Ірена нерішуче.

Смаглявий чоловік обернувся.

Що в ньому було незвичайного?! Що змусило її здригнутися, напружитися, гукнути?

Очі... Натхненні, як у диригента за пультом. Дивно знайомий вираз...

— Я мала дурість якось подумати... — вона ніяково посміхнулася, — що наш світ влаштований не дуже вдало... Я помилялася. Це дуже сумний... але прекрасний світ.

— Правда?

Ірена підняла кролика з землі. Гумове вухо було геть розтерзане — ніби гострозубцями.

Вона машинально обтерла з іграшки пилюку. Нерішуче кивнула:

— Так... Мабуть, про це слід написати...

Південець усміхнувся привітніше:

— Що ж, удачі... авторко Хміль.

Вона все ще стояла, розширивши очі, а біла машина віддалялася, виляючи хвостом вихлопного димку.

...Напевне, він просто впізнав її з фотографії в журналі.

Якийсь мандрівець.

Просто.

Марина та Сергій Дяченки — це не просто сімейний і письменницький дует, це особливе явище в сучасному світі фантастики й фентезі. Автори понад 80 повістей та 25 романів, свій жанр вони визначають як «магічний реалізм». Володарі багатьох літературних премій; зокрема на загальноєвропейській конференції фантастів «Єврокон-2005» у Глазго Дяченки отримали звання «кращих письменників-фантастів» Європи.


Роман «Страта» — перша книга з нової серії «Світи Марини та Сергія Дяченків», започаткованої видавництвом «Фоліо». У ній побачать світ майже всі твори (понад 20 томів) письменників, перекладені українською та чудово ілюстровані.


...Письменниця Ірена Хміль потрапляє в лабіринт світів, створених таємничим Моделятором — її колишнім чоловіком, геніальним винахідником. Вона розуміє, що треба рішуче втрутитись,

Відгуки про книгу Страта - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: