Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Опинившись перед будинком Савідліна, вона увійшла всередину і повалилася на шкуру, яка вкривала підлогу, безуспішно намагаючись стримати ридання. Всього лише кілька хвилин, і вона знову візьме себе в руки. Річард робить те, що вимагають люди Племені Тіни. Вона сама обіцяла Птахолову, що Річард це зробить. Вона не має права злитися. Не має права. Річард не належить їй. Келен ридала від розпачу. Вона не має права на це почуття, не має права злитися на нього. Але вона злиться. Вона в сказі.
Вона згадала, що сказала Птахолову: біда створена її власними руками, наслідки впадуть на неї, наслідки, яких вона так боїться.
Річард робить лише те, що необхідно, щоб зібрати раду. Що необхідно, щоб знайти шкатулку і зупинити Рала. Келен змахнула сльози з очей.
Але навіщо він так радіє? Невже не можна було обійтися без цього?
Келен відшукала яблуко. Яке це має значення? Вона не може змінити стан речей. Але вона не зобов'язана радіти цьому. Вона закусила губу і зробила крок за поріг, намагаючись знову надати обличчю безпристрасного виразу. Принаймні зараз темно.
Пройшовши крізь веселий натовп, вона піднялася на поміст і помітила, що Річард зняв сорочку. Дівчата розмальовували його знаками мисливця Племені Тіни. Їх пальці наносили на його груди звивисті візерунки чорного і білого бруду, виводили круги навколо рук. Коли вона зупинилася над дівчатами, ті завмерли.
— На! — Келен кинула Річарду яблуко і ображено опустилася на місце.
— Я так і не зміг вирішити, — сказав він, витираючи яблуко об штани і переводячи погляд з однієї дівчини на іншу. — Келен, ти впевнена, що в тебе немає переваг? Я міг би скористатися твоєї допомогою. — Він багатозначно знизив голос, в якому їй здалося дивні нотки. — Я взагалі дивуюся, що ти не вибрала для мене одну з самого початку.
Келен здивовано підняла очі. Він все знав. Він знав і про те зобов'язання, яке вона дала від його імені.
— Ні. Що б ти не вирішив, все буде чудово, я впевнена.
Вона знову відвела очі.
— Келен, — покликав він і, дочекавшись, коли та знову повернулася до нього, продовжував: — Ці дівчата часом не родички старійшинам?
Вона знову оглянула їх особи.
— Та, що праворуч від тебе — племінниця Птахолова.
— Племінниця! — Його усмішка стала ширше. Він всеще тер яблуко про штанину. — Ну що ж, тоді я виберу її. Це буде знаком поваги до старшин — правда?
Він взяв голову дівчини обома руками і поцілував її в чоло. Та засяяла. Птахолов засяяв. Старійшини просіяли. Інші дівчата піднялися і пішли.
Келен подивилася на Птахолова, і той відповів їй співчутливим поглядом. Поглядом, який говорив, що старий жалкує. Вона відвернулася і спрямувала погляд у темряву. В очах її застигла біль. «Отже, — похмуро подумала вона, — тепер Річард вибрав. Тепер старійшини завершать церемонію, і щаслива пара віддалиться в затишне місце». Вона дивилася, як йшли рука об руку інші пари. Вони були щасливі залишитися вдвох. Келен проковтнула сльози. Вона почула хрускіт — це Річард відкусив шматок від свого дурного, нерозумного яблука.
І раптом вона почула, як разом ахнули старші та їхні дружини. Пролунали крики.
Яблуко було червоне! В Серединних Землях червоні фрукти смертельно отруйні! Тут не знали, що таке яблуко! Вони думали, Річард їсть отруту! Вона різко підняла голову.
Річард простягав руку до старійшин, наказуючи їм замовкнути і залишатися на своїх місцях. Він подивився їй прямо в очі.
— Скажи їм, щоб сіли, — тихо сказав Річард.
Келен, широко розкривши очі, повернулася до старійшин і перевела. Ті невпевнено опустилися на поміст. Річард подався назад і повільно перевів погляд в їх сторону. На обличчі його з'явилося найбезневинніший вираз.
— Знайте, на Заході, в Мисливських Землях, звідки я родом, це їдять всі. — Він знову захрумтів яблуком. Старійшини в подиві дивилися на нього. — Так було споконвіку. Їх їдять всі — чоловіки і жінки, і у нас здорові діти. — Він відкусив ще. Жував він повільно, посилюючи напругу, потім кинув через плече погляд на Птахолова. — Звичайно, може, від цього насіння чоловіка стає отруйним для будь-якої жінки-чужинки. Наскільки мені відомо, цього ще ніхто не перевіряв.
Його погляд знову зупинився на Келен. Поки вона перекладала, він відкусив ще шматок і чекав, коли його слова дійдуть до слухачів. Дівчина, яка сиділа біля нього, злегка занепокоїлася. І старійшини захвилювалися. Птахолов залишався незворушним. Річард склав руки так, що лікоть однієї спочивав на долоні іншої. Яблуко виявилося біля його рота, там, де всі його бачили. Він встромив у яблуко зуби, але потім передумав і запропонував шматочок племінниці Птахолова. Та відвернулася. Річард знову подивився на старійшин.
— Мені здається, вони цілком їстівні, правда. — Він знизав плечима. — Звичайно, вони можуть зробити моє насіння отруйним. Але мені не хочеться, щоб ви вважали, ніби я не має наміру спробувати. Я просто подумав, що ви повинні знати, і тільки. Не хочу, щоб потім говорили, ніби я відмовився виконати обов'язок будь-якої людини Племені Тіни. Я хочу. Пристрасно. — Тильною стороною долоні він провів по щоці дівчини. — Запевняю вас, я вважав би за честь, якщо б ця красуня погодилася стати матір'ю моєї дитини, — тут Річард зітхнув, — якщо залишиться в живих, звичайно.
Старійшини боязко переглядалися. Ситуація змінилася. Вони більше не контролювали те, що відбувалося. Контролював Річард. Все відбулося миттєво. Старійшини боялися поворухнутися, рухалися тільки їх очі. Річард продовжував, не дивлячись на них:
— Звичайно, вирішувати вам. Я палко бажаю виконати свій обов'язок, але мені зрозуміло, що ви не знали звичаїв моєї країни. Я подумав, що було б нечесно приховати це від вас. — Тепер Річард подивився на старійшин, брови його зійшлися до перенісся, в голосі прослизали лякаючі їх нотки. — Отже, якщо старійшини в своїй мудрості побажають просити мене відмовитися
