Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
Міцний Молот був такий виснажений, що йшов навпростець, навіть не намагаючись перестрибувати з одного острівця трави на інший. Його одяг, тіло й обличчя були майже всуціль заляпані багном.
Понуро сунучи вперед, ватажок думав про Белатону: відтоді, як Насуада домовилась із котами-перевертнями, йому було доручено влаштувати в північно-західній частині міста командний пост і контролювати всю прилеглу до нього територію. Роран швидко розділив своїх людей на декілька груп, доручивши одній розводити багаття, другій — споруджувати на вулицях барикади, третій — шукати приміщення, що могли б пригодитися для казарм, а останній — збирати втрачену під час битви зброю. Роботи було хоч відбавляй, тож Міцний Молот дуже хвилювався, чи впораються його підопічні до початку нового бою.
— Сподіваюсь, ці бовдури зроблять усе під покровом ночі…— буркотів він сам собі під ніс.
Лівий бік ватажка проймав нестерпний біль. Роран міцно стискав зуби, а його дихання ставало дедалі важчим.
— Кляті боягузи, — продовжував дратуватися він.
Аж раптом на одному з дахів дзизнула тятива арбалета, і воїн на ймення Мортінсон, який зробив крок до ватажка, щоб поставити йому якесь питання, упав замертво. Тінь стрільця швидко промайнула по щербатій черепиці й наче розтанула.
Іще за мить пролунав вибух, що, очевидно; був магічним. Він убив двох варденів, коли ті зайшли перевірити хлів на одному з подвір’їв.
Роран дуже добре розумів — такі прикрі несподіванки чекатимуть на його загін ледь не на кожному кроці, адже скрізь нишпорили шпигуни Галбаторікса, та й корінні мешканці Белатони теж не лишалися осторонь, бо, як би шанобливо не ставилися до них вардени, вони все одно були окупантами. З одного боку, Міцний Молот розумів, що ці люди захищають свої родини й домівки, з іншого — в його голові не вкладалося, як же вони не тямлять, що вардени хочуть їм допомогти й не збираються нікого кривдити.
Замислено чухаючи бороду, ватажок почекав, доки гном прибере з його шляху безбожно нав’юченого поні, й рушив далі. Коли він урешті-решт увійшов до свого намету, то застав Катріну за пранням. Та схилилася над діжкою з гарячою мильною водою й намагалась відтерти закривавлену пов’язку. Рукави її сорочки були засукані аж по лікті, волосся зібране на потилиці в незграбний пучок, а щоки палали рум’янцем, — але тепер вона здавалася Роранові ще вродливішою. Катріна була для нього справжньою втіхою: досить було одного погляду на неї, щоб похмурі думки воїна розсіялись.
Побачивши коханого, дівчина враз кинула прання й підбігла до нього, витираючи свої почервонілі руки. Мить — і вона вже висіла в Рорана на шиї. Йому коштувало неабияких зусиль, щоб не скрикнути, бо бік пройняв різкий біль.
Відчувши його напругу, Катріна послабила обійми.
— Чи я не вдарила тебе, любий? — схвильовано відступила вона.
— Ні… ні. Все гаразд.
Очі дівчини налилися сльозами, та вона більше нічого не спитала, тільки обняла Рорана ніжніше. Той палко поцілував її в губи, тримаючи за талію й не в змозі натішитись, що вона нарешті поруч.
Катріна тим часом поклала ліву руку коханого собі на плечі й допомогла йому дійти до пенька, що слугував за стілець. Неподалік мерехтіло багаття, над яким грілась діжка води й кипів казанок з м’ясом.
Дівчина спритно виклала м’ясо на тарілку, подала її чоловікові, а потім принесла кухоль елю й тацю із хлібом та сиром.
— Будеш іще щось? — спитала вона за якийсь час незвично хрипким голосом.
Роран не відповів. Натомість він підніс руки до її щік і легенько поторсав їх великими пальцями. Катріна чарівно посміхнулась, грайливо розкуйовдила його шевелюру й пішла до свого прання, узявшись за скривавлену пов’язку ще завзятіше.
Кілька хвилин Міцний Молот байдуже дивився на їжу, не дуже впевнений, що після всього пережитого шматок полізе йому в горло. Але попоїсти треба було неодмінно, інакше звідки взяти силу для долання тих перешкод, які принесе новий день. Сяк-так пересиливши себе, Роран проковтнув два шматочки хліба, й у нього цілком несподівано прокинувся вовчий апетит. Жадібно проковтнувши все м’ясо за лічені хвилини, він відставив тарілки на землю і, з насолодою попиваючи ель, сів погріти руки над багаттям.
— Коли впала стіна, гуркіт аж сюди було чути, — сказала Катріна, викручуючи пов’язку. — Не довго ж вони оборонялись.
— Авжеж… Добре, коли на твоєму боці дракон.
Дівчина саме вішала пов’язку на шворці для білизни, протягнутій між верхівкою їхнього та сусіднього намету, і Роран задивився на її округлий живіт. Думаючи про майбутню дитину, він відчував безмежну гордість і разом з тим тривогу, бо не був упевнений, що їхня домівка завжди буде в безпеці. Та більше, якщо війна не закінчиться до того моменту, коли Катріні прийде час народжувати, їй доведеться покинути його й поїхати до Сурди, де вона зможе виховувати їхню дитину у відносній безпеці.
«Я не можу залишитись без неї. Тільки не зараз», — подумки мовив Міцний Молот.
— А бій у місті, як він пройшов? — спитала Катріна, опускаючи в діжку наступну пов’язку й хлюпаючи воду.
— Нам довелось відвойовувати мало не кожен дюйм. Навіть Ерагонові було непереливки.
— Поранені казали про катапульти на колесах.
— Угу, — гмукнув Роран, ковтнув елю й у кількох словах переповів, як вардени продиралися крізь нетрі Белатони і яких зазнали втрат.
Катріна слухала його, жодного разу не змигнувши своїми чудовими очима.
— Сьогодні ми втратили багатьох відважних воїнів, та могло бути й значно гірше. Усе-таки Джормандер і капітан Мартланд добре спланували нашу атаку, — зітхнувши, закінчив Міцний Молот.
— Їхній план ніколи б не спрацював, якби не ви з Ерагоном. Ви билися надзвичайно мужньо.
Роран ледь помітно всміхнувся.
— А знаєш чому? Я тобі зараз усе поясню. Тільки один з десяти наших воїнів відчайдушно кидався в атаку. Ерагон цього не помічав, бо весь час був у авангарді, ведучи за собою солдатів. А от я все бачив — вони відступали й приймали бій лиш тоді, коли не мали куди тікати. Решту часу вони просто зчиняли галас і брязкали своєю зброєю, насправді нічого не роблячи…
— Як таке може бути? Невже вони боягузи? — схвильовано глянула на нього Катріна.
— Хтозна. Мені здається… мені здається, що вони не можуть змусити себе вбити людину, дивлячись їй в очі. Напевне, їм значно легше
