Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

«Чи буду я щасливою, коли вийду за нього заміж? І чи буде він гарним батьком?» — думала дівчина. Загалом, Орин був доволі привабливий. Він мав тонкий ніс і широкі щелепи з чутливою смужкою красивих губів. Попри свій вік, король багато тренувався, тож перебував у чудовій фізичній формі. Природа наділила його розумом та люб’язним характером. Однак Насуада добре знала — якби той не був королем Сурди й не становив загрози для свободи варденів, думка про шлюб із ним ніколи б не зринула в її голові.

Орин тим часом сперся руками на вузьке підвіконня й майже по пояс висунувся з вікна.

— Ти повинна розірвати угоду з ургалами, — мовив він, навіть не дивлячись на Насуаду.

— Чому? — здивувалася та.

— Бо їхня присутність у наших лавах іде нам на шкоду. Нас зустрічають зі зброєю наші ж таки люди, бо їм не подобається те, що ми об’єдналися з монстрами. У їхніх очах Галбаторікс діє цілком слушно, воюючи проти нас. Це прості селяни, тож їм не втовкмачиш, що Галбаторікс надурив ургалів під час облоги Тронжхейма. Селяни бачать тільки те, що істоти, яких вони боялись і ненавиділи все життя, тепер вільно входять до їхніх домівок, а їм допомагає дракон і вершник, більше схожий на ельфа, ніж на людину.

— Підтримка ургалів нам необхідна, — відрубала Насуада. — У нас і так надто мало воїнів.

— Вони нам не потрібні. Ти й сама знаєш, що я кажу правду. Чому ургали не атакували Белатону? Чому ти наказала їм не входити в місто? Тримати ургалів на відстані — це не вихід, Насуадо. Одне-єдине, що я раджу тобі зробити — покінчити з угодою, поки не стало гірше.

— Я не можу.

— Ти вирішила скористатися допомогою Гарцхвога, і через це гинуть воїни! — роздратовано сказав їй Орин. — Твої воїни, мої воїни, воїни Імперії… вони мертві… Ця угода не варта їхніх життів. Я не можу збагнути, навіщо ти її захищаєш.

На якусь мить дівчина не витримала колючого погляду Орина. Цей погляд збільшував і без того сильне почуття вини, котре мучило її ледь не щоночі. Щоб уникнути очей Орина, Насуада почала розглядати стовпи диму, що здіймалися над вежею на окраїні міста.

— Я захищаю угоду тому, — повільно мовила вона, роблячи наголос на кожному слові,— що вона збереже значно більше життів, ніж згубить… Тож якщо ми хочемо знищити Галбаторікса…

Орин не дослухав і недовірливо прицмокнув.

— Згодна, — не звернула на те уваги Насуада, — це звучить майже нереально… Та ми принаймні маємо хоч би спробувати з ними порозумітися. Чим більше ми з ними зблизимось, тим більше вони від нас залежатимуть.

— А я кажу, — зірвався на крик Орин, — жени їх! Розірви угоду й пошли цього Гарцхвога з його монстрами під три чорти! Давай самостійно переможемо у війні, а далі укладемо з ними нову угоду й будемо диктувати їм свої правила! Або відішли Ерагона й Сапфіру разом із загоном воїнів до Хребта, нехай зітруть їх на порох, як це мали зробити Вершники ще сто років тому!

— Якщо я розірву угоду з ургалами, вони будуть такі розлючені, що миттю ж на нас нападуть. А ми не зможемо воювати водночас і з ними, і з Імперією, — Насуада невдоволено глянула на короля. — Наражати нас на таку небезпеку — повне безглуздя. Ельфи, Вершники й дракони, чию мудрість, я гадаю, ти не будеш заперечувати, змирились з ургалами, хоч і мали можливість їх знищити. То чому ми не можемо вчинити так само? Адже буде несправедливо винищити всіх ургалів!

— Мудрість? Ха-ха! Якби ж та мудрість обернулася чимось хорошим! Гаразд, я згоден залишити кількох ургалів. Натомість смерть інших повинна бути такою страшною, щоб живі ще сотні років боялись виходити зі своїх домівок!

Непідробний біль у голосі Орина й страдницький вираз його обличчя дуже збентежили Насуаду. Вона уважніше глянула на короля, намагаючись зрозуміти, чому він такий дратівливий.

— Ти втратив когось дорогого? — тихо спитала дівчина.

Орин стис кулак і повільно опустив його на підвіконня, так, ніби хотів щосили грюкнути, та в останню мить не посмів.

— Я втратив друга, з яким ріс у замку Боромео… Не думаю, що ти його знала… Він був лейтенантом моєї кавалерії.

— Як він загинув?

— Не здогадуєшся?.. Ми ввійшли до конюшні біля західних воріт, а звідти вилетів переляканий конюх й устромив у мого друга вила. Коли ми схопили нападника, він захлинався й кричав якісь нісенітниці про ургалів, мовляв, ніколи їм не здасться… Я задушив його власними руками.

— Мені дуже прикро, — зітхнула Насуада. — Але як би боляче тобі не було, ти не можеш дозволити болю впливати на свої рішення. Я добре знаю, як це складно… Однак ти маєш пересилити себе заради свого народу.

— Пересилити себе, — похмуро повторив Орин.

— Саме так. Відповідальність, яка лягла на наші плечі,— значно більша ніж відповідальність інших воїнів. І ми повинні довести, що гідні її. Невже ти забув? Мого батька вбили ургали, та це не завадило мені укласти угоду, яка допоможе варденам. Заради варденів я згодна терпіти будь-який біль! — Насуада здійняла свої руки й знову показала шрами.

— Це твоє останнє слово? Ти не розірвеш угоду з ургалами?

— Ні…

Орин сприйняв цю відповідь холоднокровно. Він сперся обома руками на підвіконня й знову почав розглядати місто. Його пальці прикрашали чотири великих персні, на одному з яких була королівська печатка Сурди, що зображала оленя з гіллястими рогами, арфу й фортецю.

— Принаймні ми ще не мали справи із солдатами, які не знають болю, — мовила Насуада.

— Маєш на увазі вовкулаків-реготунів? — буркнув Орин, вживши вираз, більш розповсюджений у варденів. — Твоя правда, ні Торнак, ні Мертаг їх іще не бачили…

Знову запала напружена мовчанка.

— А як твій учорашній експеримент? — урешті-решт порушила її Насуада.

— Я був надто виснажений, щоб його проводити, тому пішов спати.

— Зрозуміло…

Розмова явно не клеїлась. Орин і дівчина почали нервово походжати кімнатою, аж доки не опинилися біля стола, що був завалений стосами паперу, таблицями й сувоями. Насуада скрушно зітхнула — іще півгодини тому стіл був порожній і начисто витертий.

На верхівці одного зі стосів лежав розгорнутий список заручників, яких вардени захопили під час штурму Белатони. Прізвища поважних осіб було підкреслено червоним — саме цей список й обговорювали Насуада з Орином, коли Фарика прийшла зняти пов’язки.

— Я не можу знайти вихід із ситуації,— кивнула