Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

Читаємо онлайн Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін
під час битви з новими зграями східнян. Син його, Турамбар, помстився за батька та захопив значні східні території.

З приходом до влади дванадцятого короля, Таранона, було започатковано династію Корабельних Королів, котрі будували флоти й поширювали вплив Ґондору вздовж узбереж на захід і південь од Гирла Андуїну. Щоби не було забуто його – Капітана Воїнств – перемог, Таранон зійшов на трон під іменем Фаластура – «Володаря Узбереж».

Його племінник і наступник, Еарніл І, відбудував стародавню гавань Пеларґір і зібрав чималий флот. Під його орудою Умбар було оточено з моря та зі суходолу й захоплено, тож місце те перетворилося на величну гавань і фортецю під владою Ґондору[29].

Та Еарнілові не судилося довго насолоджуватися тріумфом: разом із багатьма кораблями та людьми він знайшов свою смерть під час бурі далеко від Умбара. Його син, Кір’яндил, продовжив будувати судна, та люди з Гараду під проводом вигнаних із Умбара володарів незчисленним військом оточили ту твердиню, й Кір’яндил загинув під час битви з гарадваїтами.

Облога Умбара тривала багато років, але він не здався, бо на морі панував Ґондор. Кір’ягер, син Кір’яндила, вичікував слушної нагоди й, нарешті, зібравши необхідну військову міць, розпочав наступ із півночі суходолом і морем, перетнув Ріку Гарнен, після чого його армії завдали остаточної поразки людям із Гараду, а їхні королі змушені були визнати верховну владу Ґондору (1050 р.). Кір’ягер прибрав тоді ймення Г’ярмендакіл – «Переможець Півдня».

Відтак до кінця днів його тривалого перебування на престолі жоден ворог не посмів кинути виклик могутності Ґ’ярмендакіла. Він королював сто тридцять чотири роки, і то був найдовший (за одним винятком) період правління в цілій історії Династії Анаріона. У час його володарювання Ґондор досяг зеніту величі. Королівство розширилося на півночі до лук Келебранту й до південних рубежів Морок-лісу; на заході – до Сіряниці; на сході – до внутрішнього Моря Руну; на півдні – до Ріки Гарнен, а звідти – вздовж узбережжя до півострова та гавані Умбар. Люди з Долин Андуїну визнали його верховенство; королі Гараду присягнули на вірність Ґондору, а їхні сини перебували заручниками при дворі Короля. Мордор було спустошено, та ще й за ним наглядали з могутньої фортеці, що стояла на сторожі підступів до нього.

Так завершилася династія Корабельних Королів. Атанатар Алькарін, син Г’ярмендакіла, жив у нечуваних розкошах, і люди казали, що в Ґондорі дорогоцінне каміння – як та галька, що нею бавляться діти. Проте Атанатар любив спокій і не робив нічого для зміцнення влади, яку він успадкував, а двоє його синів мали схожу вдачу. Занепад Ґондору почався ще до його смерті, й вороги, без сумніву, це помітили. Нагляд за Мордором було скасовано. Втім, перше велике лихо трапилось у Ґондорі аж у дні Валакара: громадянська війна, спричинена Родовими Чварами, під час якої королівство зазнало великих утрат і руйнації, після чого воно так ніколи повністю й не оговталося.

* * *

Міналькар, син Кальмакіла, був мужем вельми енергійним, і в 1240 році Нармакіл, аби позбутись усіх турбот, призначив його регентом свого володіння. Відтоді й надалі Міналькар керував Ґондором од імені королів, аж доки відійшов услід за своїм батьком. Найбільше клопоту йому завдавали північани.

Чисельність останніх помітно зросла в час миру, що панував завдяки владі Ґондору. Королі виявляли до північан ласку, бо ті були найближчими родичами дунедайнів з-поміж усіх звичайних людей (походили-бо головно від тих народів, від яких вели свій рід і едайни давнини): тож королі наділили їх розлогими землями по той бік Андуїну, на південь од Великого Зеленолісся, щоби цей народ правив їм за своєрідний захист од людей зі Сходу. Адже в минулі роки східняни нападали зазвичай із боку рівнини між Внутрішнім Морем і Попелястими Горами. У дні Нармакіла І східняни поновили напади, хоча попервах їхні війська були нечисленні; але з часом регент довідався, що північани не завжди вірні Ґондору та що декотрі з них долучаються до армій східнян чи то через жадобу наживи, чи задля розширення феодів своїх принців. Тому Міналькар у 1248 році повів за собою велике військо й завдав поразки чималій армії східнян між Рованіоном і Внутрішнім Морем, знищивши всі їхні табори та поселення на схід од Моря. А потому прибрав собі ймення Ромендакіл.

На зворотному шляху Ромендакіл зміцнив західний берег Андуїну аж до того місця, де в нього впадала Лім’яра, й заборонив усім чужинцям переходити Ріку по той бік Емин-Муїлу. Саме він збудував при вході до Нен-Гітоелу колони Арґонат. Однак Ромендакіл потребував людей і прагнув зміцнити зв’язок між Ґондором та північанами, тож узяв до себе на службу багатьох із них, призначивши декотрих на високі армійські посади.

Особливу ж ласку Ромендакіл виявив до Відуґавії, який допоміг йому під час війни. Відуґавія нарікся Королем Рованіону і став наймогутнішим серед північних принців, хоча його власне володіння тулилося між Зеленоліссям і Рікою Кельдуїн[30]. У 1250 році Ромендакіл вирядив свого сина Валакара, щоби той пожив певний час у Відуґавії як посол та вивчив мову, поведінку і політику північан. Але Валакар навіть перевершив батькові задуми. Він прикипів душею до північних земель і тамтешнього народу й одружився з Відумаві – донькою Відуґавії. Сталося це за кілька літ до того, як Валакар повернувся додому. Власне, той шлюб і породив згодом Родинні Чвари.

«Вельможі Ґондору і раніше з недовірою ставилися до появи серед них північан; а щоби спадкоємець корони чи син Короля одружився з представницею нижчої та чужинської раси – то була річ нечувана. Тож коли Король Валакар постарів, у південних провінціях спалахнув бунт. Валакарова королева була чудовою та шляхетною володаркою, проте прожила недовго (адже так веліла доля звичайних людей), тому дунедайни побоювалися, що її нащадки успадкують од неї цю рису і не посядуть величі Королів Людей. А ще вони не бажали визнавати за свого володаря її сина, котрий хоч і звався Ельдакаром, усе ж народився в чужій країні й замолоду іменувався мовою материного народу – Вінітар’я.

Тому, коли Ельдакар заступив на престолі батька, в Ґондорі почалася війна. Проте виявилося, що Ельдакара не так легко позбавити спадку. До рис видатного ґондорця він додав іще й хоробрість духу північан. Ельдакар був привабливим та звитяжним, й у ньому годі було помітити ознаки передчасного старіння. Тому, коли проти нього повстали союзники на чолі з нащадками королів, Ельдакар захищався до останнього. Зрештою, його оточили в Осґіліаті, й та облога тривала дуже довго, доки голод і невпинне зростання сил повстанців змусили

Відгуки про книгу Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: