Палац Посейдона - Томас Тімайєр

У цей самий час у Афінах

Будинок був розташований на пагорбі, над кварталами давнього міста. Напрочуд гарний, неначе палац, він був оточений розкішним садом квітучих апельсинових дерев і сповнений кипарисових пахощів. Прямо навпроти фасаду особняка, за якихось два кілометри, у безхмарне небо здіймалися мармурові колони Афінського акрополя. Ластівки і стрижі кружляли навколо храму Афіни Паллади — Парфенона, сповнюючи повітря різкими криками. У відчинені вікна линув густий аромат троянд, здаля було чути передзвін церковних дзвонів, що закликали парафіян до храму.

Літній пан закрив фіранки й пошкутильгав назад до письмового столу. Його голова, що сиділа на тонкій зморшкуватій, як у черепахи, шиї, здавалось, важила кілька центнерів. Ріденьке волосся, що оточувало чималу лисину, скидалося на лавровий вінок. Крекчучи, він опустився на стілець, вийняв із кишені ключ і відімкнув верхню шухляду стола. Всередині не було нічого, крім старого, пожмаканого і брудного листа. Його папір був поїдений часом, вологістю й морською сіллю, почерк того, хто писав, тремтів, чорнило розпливалося. Пан пробіг поглядом кілька рядків і стулив повіки.

За деякий час він розплющив очі й замкнув шухляду.

— Клич його! — хрипко промовив він.

Слуга вклонився, потім відчинив двері й сказав чоловікові, який сидів у приймальні:

— Його превосходительство на вас чекає.

До затемненої кімнати зайшов дивний на вигляд чоловік. На ньому був крислатий капелюх, що був глибоко насунутий на чоло й затіняв очі. На вузькому сухорлявому обличчі різко виділявся гачкуватий ніс, що був схожим на яструбиний дзьоб. Відвідувач був високим, струнким і рухався з гнучкою грацією хижого звіра.

Зробивши кілька кроків, чоловік зупинився. Літній пан деякий час прискіпливо розглядав його. Чоловік цей явно був чужинцем в Афінах, та ніхто не міг би сказати, з якої країни він прибув і якої він національності. Дехто вважав його норвежцем, та чи справді він був родом із Норвегії, залишалося таємницею. Літній пан жестом відпустив слугу. Відвідувач дочекався, поки двері щільно зачиняться, й запитав:

— Отже, це ви викликали мене?

Його голос звучав, як шелест осіннього листя. Літній пан скинув угору гостре підборіддя.

— Мені рекомендували вас як одного з найбільш досвідчених і надійних фахівців у вашому ремеслі. Як людину, яка виконує доручені їй справи з граничною точністю.

— Можливо, так воно і є.

— Дуже добре. Саме це мені й потрібно: максимальна конфіденційність і делікатність.

— Що ви хочете доручити мені?

— Необхідно декого прибрати з мого шляху.

— Про кого йдеться?

Літній пан кинув на стіл номер газети, розгорнутий на третій сторінці, й указав на ілюстрацію біля великої статті.

— Ось бачите цю людину? Я маю всі підстави думати, що вона здатна завдати мені великих неприємностей.

Норвежець зробив крок до столу і вдивився в газетне фото.

— Учений?

Літній пан закашлявся, ковтнув трохи води й акуратно втер губи серветкою.

— Він не просто кабінетний науковець, а дослідник, винахідник і мандрівник, що об’їздив увесь світ. Віднедавна він почав пропонувати різним фірмам свої послуги у розв’язанні… е-е-е… ну, скажімо, незвичайних проблем. Таких, із якими жоден інший фахівець не здатен упоратися. Щойно ця людина отримала замовлення розслідувати одну справу. І якщо він досягне успіху, то це створить величезні труднощі для мене та моїх компаньйонів. Тому він має зникнути, і якомога швидше.

Норвежець схилився над газетою, вийняв збільшувальне скло й ретельно вивчив зображення.

— Карл Фрідріх фон Гумбольдт… — замислено промовив він, і одразу ж додав: — Я гадаю, він не з тих людей, яких легко позбавити життя.

— Саме тому я і звернувся до вас, — перервав його літній пан. — Я зібрав інформацію про цього Гумбольдта. Він і справді є живою легендою — майстер бойових мистецтв і любитель пригод. Він постійно утримує при собі цілий арсенал звичайної та незвичайної зброї. Подейкують, що він навіть має літальний апарат.

— Досить цікаво, що й казати, — зауважив чужоземець. — То ви хочете, щоб я вирушив до Німеччини?

— Ні. — Літній пан знову закашлявся, і цього разу напад кашлю виявився більш тривалим і стомливим. — Ми маємо підстави вважати, що найближчим часом він прибуде до Афін. Найімовірніше, за два-три дні. Все, що від вас вимагається, — бути насторожі, а по прибутті негайно знищити вченого. Дуже важливо, щоб усе це сталося без свідків і зайвого галасу в пресі. Найкраще, якби смерть Гумбольдта мала вигляд банального нещасного випадку.

— Ну звісно. Нещасні випадки — наша спеціалізація. — Норвежець випростався. — Проте існує ще одна обставина, про яку вам потрібно знати.

Літній пан здійняв брову.

— Яка саме?

— Можливо, ви чули, що я належу до ордену асасинів. Їх уважають усього лише спритними та підступними виконавцями убивств на замовлення. Та насправді це прадавній орден, який у суворій таємності існує протягом багатьох століть, а його члени мають додержуватися особливого кодексу честі. Отже: якщо хтось замовляє нам убивство, то надалі він уже не зможе змінити свого рішення.

— Це мені відомо.

— Я хочу тільки одного: щоб ви іще раз подумали про можливі наслідки, перш ніж я прийму ваше замовлення. Ви не зможете відкликати його, навіть якщо витрати перевершать ваші фінансові можливості або в ході операції ви передумаєте. А ми не зможемо вам гарантувати, що під час виконання замовлення не виникнуть якісь додаткові втрати.

— Додаткові втрати? Що ви маєте на увазі?

— Шкоду, що може бути завдана іншим людям або предметам. Ми не зупиняємося ні перед