Сабіт. Її перевертень - Влада Калина

 - Хрін з нею з цією сорочкою. Я тобі іншу дам. Я зараз покличу Марину, щоб перебінтув… Бл*дь! Вона ж іще з міста не приїхала. Десь так довго вештається. Просив же ж зайти тільки до аптеки. Ох ці жінки! Вам тільки привід дай добратися до магазинів.

Шаман щось там бурмотів в голос, а я присіла на стільчик, який стояв поряд з ліжком. 

"Так боляче, хоч би знову не втратити свідомості." 

- Роздягайся, - зкомандував він.

- Що?! - витріщилась на нього, та завмерла. Ці його слова мене лякали. Хоч він сам і не лякав, навпаки, я дивилась на цього чоловіка та не могла надивитися. Таким класним він став за ці роки, що ми не бачились. Ще більше підкаченим, впевненішим в собі, з купою татуювань... і мені здалося, що подобрішав… Чи може і ні.

 - Скидай з себе цю сорочку, - підбіг до шафи та почав там ритися. - Знайшов! - вийняв з відти ще декілька сорочок. - Яку тобі? Чорна, чорна, чорна, - почав перечисляти.

- Мені чорну… будь-ласка, - засміялась я.

Ні, ну цей "концерт" з його сорочками мене розвесилив. Всі чорного кольору. Жах. У Шамана мабуть була тільки одна біла, і та на мені, і та в крові. Він і сам був у чорній, яка доречі йому так личила. 

- Тоді, цю, - кинув одну з сорочок на ліжко. - Десь тут була аптечка, - підійшов уже до столу, та з шаленою швидкістю бінти, і все, що там було, полетіло на стіл. - Ти чого ще не зняла її? - повернувся до мене.

- Відвернись!

- Бл*дь, дівко не виводь мене! - продовжував злобно кричати, тримаючи в руках бинт та ножиці. - Я твої цицьки з рубцями вже бачив, тож не вдавай з себе невинне створіння, що в житті не роздягалася перед чоловіками.

- Я тобі десятий раз повторюю, я не хвойда, і не підстилка Ворона!

- Знаєш, що… мені п*хер, як цей ублюдок тебе тр*хає, і чи тр*хає взагалі… 

- Я не його власність, - відгавкувалася я. Хотіла хоть якось донести цьому хаму, що він помиляється щодо мене. Але здається Шаман вбив собі в голову одне, а моє інше слухати не хоче.

- Його ти, чи не його, але зараз ти в моєму домі, тож будеш виконувати все, що я скажу. І я кажу знімай з себе сорочку, - підійшов, та став так, що його ноги торкалися моїх колін.

- Якщо не послухаю, що зробиш зі мною? - підвелась зі стільця, і піднявши голову, дивилась йому в очі. Шаман вищий мене на цілу голову.

- Що зроблю?... Ось це… - Я не встигла схаменутися, як він розірвав на мені свою єдину сорочку білого кольору.

- Що ти робиш?! - прикривалася руками. - Обійняла себе так, щоб не було видно моїх грудей. - Ти ще гірший того Ворона! Чуєш?

- Послухай мене, дівко, - взяв боляче мене ззаді за волосся. - Не смій порівнювати мене з Вороном. Я не він!... Хоча ти права - я гірший його, ти навіть не уявляєш на скільки! Зрозуміла? - його губи майже торкалися моїх. Здавалося ось-ось поцілує. Чи це я сама хотіла це зробити. 

Я не знаю, що зі мною. Адже ще вчора, я ненавиділа цього бандита, а сьогодні…

Коли відчуваю його дотик пальців, коли ловлю на собі його погляд, коли вдихаю носом аромат його парфумів в перемішку зі спиртним і потом... тоді мені здається, що я і не ненавиділа його всі ці роки. Не ненавиділа - кохала. 

- Господарю! - в двері ввійшла якась незнайома жінка, і Сабіт відпустив мене.

- Ти вже тут? Накінець-то!!!

- Ось ваші таблетки, - стояла біля дверей, не наважувалась пройти далі, та протягувала в руці таблетки.

- Заходь та перебинтуй її, - кивнув на мене, відходячи подалі. - А потім накриєш на стіл. Я жерти хочу! - буркнув і віддав їй бинт. - Ти тоже… на кухню, - показав на мене пальцем, і зачинив за собою двері.

Ні, він не просив, він наказав з'явитися на його клятій кухні. Може для цієї жінки Шаман і господар, але мені ні.

Поки ця незнайомка розрізала бинти, я дивилась в зачинені двері, та ловила себе на одній жахливій думці. Чому жахливій? Тому, що вона мене дійсно лякала, адже я вже починала розуміти одну просту річ - кохання все ж таки сильніше ненависті. МОЄЇ ненависті до нього!