Повернення короля - Джон Рональд Руел Толкін

* * *

Ті, хто з’юрмився довкола Саруманового тіла, раптом злякано відсахнулися: над загиблим згустився сірий туман, мовби дим над багаттям, і, повільно піднімаючись високо-високо вгору, набув подоби розмитої, загорнутої в саван постаті, котра нависла над Пагорбом. Вона якийсь час погойдалась у повітрі, повернувшись на Захід, але звідти налетів холодний вітер, і постать змаліла, а потім, зітхнувши, розтанула в небі.

Фродо поглянув на мертве тіло з жалем і жахом, а воно тим часом зісохлося, ніби смерть торкнулася його вже давним-давно: перекошене обличчя перетворилося на обвислу шкіру моторошного черепа. Піднявши брудний плащ, що валявся поруч, Фродо накрив ним труп і відвернувся.

* * *

– Нарешті й Саруманові настав кінець, – сказав Сем. – Поганий кінець, й ліпше б я його не бачив, але щасливої йому дороги!

– Еге ж, і сподіваюся, що це остаточний кінець Війни, – додав Мері.

– І я сподіваюся, – погодився Фродо й зітхнув. – Останній удар. Але я і припустити не міг, що його буде завдано тут, біля самих дверей Торбиного Кута! І у своїх надіях, і у своїх страхах цього я очікував найменше!

– А я не називав би це кінцем, адже спершу треба дати лад усьому тутешньому неподобству, – понуро буркнув Сем. – На це знадобиться багато часу та праці.

* * *

РОЗДІЛ 9

СІРІ ГАВАНІ

Для того, щоб усе впорядкувати, і справді довелося докласти чимало зусиль, але на це знадобилося значно менше часу, ніж гадав Сем. Наступного дня після битви Фродо поїхав до Міхоритова і випустив з буцегарень усіх в’язнів. Одним із перших він звільнив бідолаху Фредеґара Виприна, який був сам не схожий на себе, бо дуже схуд. Його схопили, коли розбійники викурили групу повстанців на чолі з Феті з криївки в Борсучанах, за пагорбами Страшківців.

– Ліпше би ти пішов тоді з нами, бідолашний старий Фредеґаре! – сказав Піпін, коли вони винесли його, бо він був надто слабкий, аби йти самотужки.

Той розплющив одне око і спробував із вдячності посміхнутися.

– Хто цей молодий велетень із гучним голосом? – прошепотів. – Це ж не малюк Піпін? Якого розміру тепер твій капелюх?

Наступною була Лобелія. Горопашна істота здавалася старезною і худющою, коли її випустили з темної та вузької камери, проте наполягла, щоби їй дозволили шкандибати на власних двох. Її радо вітали, а коли вона з’явилась, опершись на руку Фродо і не випускаючи парасольки, зустріли такими оплесками й підбадьорливими вигуками, що Лобелія була вельми зворушена і навіть розплакалася: раніше тут її ніколи не любили. Проте новина про смерть Лото так її вразила, що вона не захотіла повертатися до Торбиного Кута. Вона віддала його Фродо і подалася до Тугопасків із Твердонорів.

Коли ця бідолаха померла наступної весни – їй, зрештою, було понад сто літ, – Фродо був здивований і дуже розчулений: вона залишила рештки своїх грошей і статків Лото саме йому, щоби він допомагав гобітам, котрі втратили житло в усій цій халепі. Так завершилася їхня ворожнеча.

Старий Віл Білостоп пробув у буцегарнях довше за інших, і, хоча до нього ставилися, можливо, не так жорстоко, як до решти, його довелося добряче відгодувати, перш ніж він став схожий на колишнього Голову: тож Фродо погодився бути його заступником, доки пан Білостоп знову набуде відповідної форми. Єдине, що Фродо зробив на посаді заступника голови, – це зменшив кількість ширифів і приставив їх до виконання належних їм функцій. Виловити останніх розбійників доручили Мері та Піпінові, й вони швидко впоралися з цим завданням. Південні банди, почувши про Порічнянську Битву, втекли зі ширської землі й майже не чинили опору Ватагові. А ще до кінця року групку уцілілих розбійників оточили в лісах і тих, хто здався, витурили за кордони краю.

Тим часом роботи з відновлення Ширу невпинно тривали, і Сем був дуже заклопотаний. Гобіти вміють трудитися, наче бджоли, якщо мають для того настрій і потребу. Тож тоді до роботи взялися тисячі охочих рук: від маленьких, але спритних рученят хлопчаків і дівчаток до спрацьованих і загрубілих рук дідусів і бабусь. Ще до Різдвяна од колишніх ширифських осель не залишилося цегли на цеглі, як і від усього того, що збудували «служаки Шаркі»; а цеглу використали для відбудови багатьох старих нір, зробивши їх ще просторішими та сухішими. У сховках розбійників – у повітках, на фермах і в покинутих норах, а особливо в тунелях Міхоритова й у старих кар’єрах Страшківців, – було знайдено чималі запаси всілякого краму, харчів і пива: тож на Різдвян того року веселощів було більше, аніж будь-хто сподівався.

Та перше, що зробили в Ширі – навіть раніше, ніж знищили новий млин, – то очистили Пагорб і Торбин Кут, а також відновили Торбинів Узвіз. Передню частину нової піщаної ритвини засипали, зрівнявши з землею, і перетворили на великий затишний сад, а у зверненій на південь поверхні Пагорба прорили нові нори, обклавши їх цеглою. Батечко Грунич знов оселився там: у хатині під номером три. І він часто повторював, не дбаючи про те, хто його чує:

– Немає лиха без добра, я це завжди казав. І добре те, що закінчується ще ліпше!

І певний час серед гобітів точилася суперечка, як же назвати новий узвіз. Одні пропонували назву Сади Брані, а інші – Кращі Сміали. Але згодом, згідно з розважливою гобітською традицією, його назвали просто – Новий Узвіз. Та в Поріччі його довгенько ще жартома згадували як Шарків Кут.

* * *

Винищення дерев було однією з найважчих гобітських втрат і шкод, заподіяних їм, бо, за наказом Шаркі, дерева бездумно позрізали в цілому Ширі. Сема це засмучувало чи не найдужче. Бодай тому, що цю рану належало загоювати дуже довго, й тільки його правнуки, думав Сем, зможуть побачити Шир таким, яким він має бути.

Тоді раптом одного дня – адже Сем тижнями був надто заклопотаний, аби міркувати про свої пригоди, – він згадав про подарунок Ґаладріель. Витяг скриньку, показав її іншим Мандрівникам (так усі тепер називали чотирьох друзів) і запитав їхньої поради.

– А я все думав, коли ж ти про неї згадаєш, – сказав Фродо. – Відчиняй!

Усередині скриньки був сірий пил, м’який і дрібний, у якому лежало зерня, схоже на горіх у срібній