Борва мечів - Джордж Мартін
Слухаючи його розповідь, Арстан Білоборід стукав кінцем ковіньки по цеглинах. Стук-стук-стук. Повільно, неквапно. Стук-стук-стук. Дані побачила, як він відвертає очі, наче не може далі дивитися на Кразниса.
— Добрий Хазяїн сказав, що євнухів не можна звабити ані грішми, ані плоттю, — мовила Дані до дівчинки, — але раптом якийсь мій ворог запропонує їм волю на обмін за зраду…
— Вони вб’ють його на місці й принесуть їй його голову. Скажи їй, — відповів невільникар. — То інші раби можуть красти та складати срібло, сподіваючись купити собі волю. Неблазні не візьмуть волі, навіть якщо ця миршава шкапа віддасть її задарма. Вони не мають життя поза службою. Вони — вояки, і ніщо інше.
— Саме вояки мені й потрібні, — погодилася Дані.
— То скажи їй в такому разі, що вона добре зробила, з’явившись до Астапору. Спитай її, яке військо вона хоче купити.
— Скільки Неблазних ви маєте на продаж?
— Вісім тисяч наразі вивчені й готові. Хай знає, що ми продаємо їх лише підрозділами: тисячами або сотнями. Колись продавали і десятками, для охорони маєтків, та виявилося, що дарма. Десяток — то надто малий відділ. Неблазні змішуються з іншими невільниками, ба навіть вільнонайманими слугами, починають з ними приятелювати, забувають, хто вони такі й навіщо живуть.
Кразнис почекав перекладу посполитою мовою, тоді продовжив.
— Ця жебруща королева має зрозуміти, що справжні дива світу не продаються запівдарма. У Юнкаї та Меєрині вояків-невільників можна купити за половину ціни їхніх мечів. Але Неблазні — найкраща піхота у світі. За кожним із них стоїть багато років навчання. Скажи їй, що вони схожі на валірійський булат — їх нагортають і кують рік за роком, доки не перетворять на найміцніше, найвитриваліше залізо у світі.
— Я знаю, що таке валірійський булат, — мовила Дані. — Спитай Доброго Хазяїна, чи мають Неблазні власну військову старшину.
— Ні, над ними треба поставити свою. Ми вчимо їх підкорятися, а не думати. Якщо їй треба розуму, хай купує книжників.
— Яку вони мають потребу в спорядженні?
— Тесак, щит, спис, сандалі, підбитий каптан додаються до кожного, — мовив Кразнис. — Шпичастий шолом теж, певна річ. Та вони вдягнуть будь-який обладунок, якщо їм його дати.
Дані не могла придумати ще запитань і подивилася на Арстана.
— Ви чимало років прожили на світі, Білобороде. Ось ви побачили цих вояків. Що тепер скажете?
— Скажу «ні», ваша милосте, — негайно відповів старий.
— Чому? — спитала вона. — Говоріть вільно, не соромтеся.
Дані була певна, що знає відповідь, але хотіла, щоб її почула дівчинка-невільниця, а потім і Кразнис мо’Наклоз.
— Моя королево, — мовив Арстан, — у жодному королівстві Семицарства рабства не знали вже багато тисячоліть. І старі боги, й нові вважають торгівлю та володіння невільниками гидким злочином. Невимовним злом. Якщо ви ступите на береги Вестеросу на чолі війська рабів, проти вас лише за це повстане безліч добрих людей. Ви зашкодите вашій справі, а заразом і честі свого дому.
— Але ж мені потрібне якесь військо, — мовила Дані. — Хлопчак Джофрі не віддасть мені Залізного Престолу тільки тому, що я його чемненько попрохаю.
— Коли настане день, і ви піднімете свої прапори, за вас стане половина Вестеросу, — переконував її Білоборід. — Вашого брата Раегара не забули. І досі згадують з великою любов’ю.
— А мого батька? — спитала Дані.
Старий завагався, перш ніж відповісти.
— Короля Аериса теж пам’ятають. Зрештою, він подарував державі багато років миру. Вашій милості не потрібні раби. Магістрат Іліріо може оборонити вас, доки не підростуть дракони, а потім надіслати через вузьке море таємних посланців від вашого імені, щоб підняти вельмож королівств за ваші права.
— Тих самих вельмож, які покинули мого батька на милість Крулеріза і зігнули коліна перед Робертом Узурпатором?
— Навіть ті, хто зігнув коліна, можуть у серцях плекати надію на повернення драконів.
— Можуть, — повторила Дані.
Таке зрадливе слово — оте «можуть». Хай якою мовою його казати. Вона обернулася знову до Кразниса мо’Наклоза і його невільниці.
— Я мушу ретельно все обміркувати.
Работорговець знизав плечима.
— Скажи, хай міркує швидше. Є багато інших покупців. Лише три дні тому я показував цих самих Неблазних піратському ватажкові, який сподівався купити усіх.
— Пірат хотів лише сотню, ваша превисокосте, — почула Дані слова дівчинки.
Кразнис штурхнув її нагайкою.
— Пірати — брехливе плем’я. Він купить усіх. Кажи їй, дівчисько.
Дані розуміла, що для неї про сотню не може бути й мови.
— Нагадайте вашому Доброму Хазяїнові, хто я така. Нагадайте, що я — Даянерис Буреродна, Мати Драконів, Неопалима, законна королева Семицарства Вестеросу. Моя кров — це кров Аегона Завойовника, кров старої Валірії.
Та її слова не вразили пухкого напахченого работорговця, навіть сказані його власною бридкою говіркою.
— Старий Гіс володів могутнім царством, коли валірійці ще гойдали овець у кошарах, — загарчав він до бідолашної маленької книжниці. — Ми — сини гарпії!
Він знизав плечима.
— Та я дарма витрачаю слова на жінок. На сході чи на заході — байдуже, вони не вміють щось вирішити, доки їх не вмовиш, не улестиш і не натопчеш солодкими стравами. Ну нехай, така вже моя доля. Скажи цій шльондрі, що коли їй потрібен провідник нашим чудовим містом, то Кразнис мо’Наклоз радо їй послужить… а заразом і приголубить, якщо ця дикунка хоч трохи схожа на жінку.
— Добрий Хазяїн Кразнис матиме щастя показати вам Астапор, поки ви міркуєте, ваша милосте, — переклала товмачка.
— Я нагодую її розкішним обідом — нам подаватимуть холодець із собачого мозку, гостру юшку з червоного восьминога та ненароджених цуценят. — Він облизнувся.
— Безліч смаковитих страв готують і подають у цьому місті, каже мій хазяїн.
— Розкажи їй, які гарні наші піраміди проти ночі, — гарчав невільникар далі. — Скажи, що я злижу їй мед з цицьок або дозволю злизати з моїх, якщо їй більше до смаку.
— Астапор найпрекрасніший у сутінках, ваша милосте, — переказала мала невільниця. — Добрі Хазяї запалюють шовкові ліхтарі на кожній сходинці, й піраміди переливаються барвистими вогнями. Прогулянкові човни пливуть Хробаком, на них грає солодка музика, вони заходять на малі острівці заради вечері, вина та інших утіх.
