Борва мечів - Джордж Мартін

— Отепер я тобі вже, мабуть, не гарнесенький дубочок! — заволала Ар’я.

Коли вони повернулися до палати, Том саме співав пісню:

Я постелю тобі ніжну перину,

Сон берегтиму, а сам не спочину.

Шовком і златом тебе уберу я,

Княжу корону тобі подарую.

Панною серця ти мені будеш,

Пана свого ти довіку полюбиш.

Буду мечем я тебе боронити,

В люті морози зумію зігріти.

Гарвін кинув на них погляд і зайшовся реготом. Анжей розтягнув веснянкувату мармизу в гидку глузливу посмішечку і спитав:

— То кажете, оце перед нами — шляхетна панна?

Лим Лимонний Сіряк щосили загилив Гендрі ляща по голові.

— Хочеш побитися — бийся зі мною! Вона ж дівчисько, вона вдвічі менша за тебе! Ще зачепиш її хоч пальцем — начувайся!

— Я перша почала, — зізналася Ар’я. — Ми з Гендрі балакали, він нічого мені не робив.

— Облиш хлопця, Лиме, — мовив Гарвін. — Першою почала Ар’я, про те навіть не сумнівайся. Вона і в Зимосічі була така сама.

Том підморгнув їй та заспівав далі:

Сміхом сріблястим вона задзвеніла,

Пурхнула з рук, наче виросли крила.

Ні, любий пане, у лісі не ловко

Спать на перинах, ходити у шовку.

В листя осіннє себе уберу я,

Виплету з квітів корону живую.

Будь моїм ладом в гаю зеленóму —

Я тобі стану русалкою в ньому.

— Вбрання з осіннього листя я не маю, — мовила пані Рідколіс зі слабенькою, але лагідною посмішкою, — та від Карелени ще кілька суконь лишилося. Ходімо, дитинко, нагору і пошукаємо тобі щось годяще.

Нагорі її чекали нові негаразди — пані змусила Ар’ю знову залізти до купелі, вкоротила та зачесала волосся. Цього разу їй дісталася сукня бузкового забарвлення, прикрашена дрібними річковими перлами. Єдина перевага нової одежини полягала в тому, що сукня була дуже тонка та ніжна — ніхто не змусив би Ар’ю в ній подорожувати. Тому наступного ранку після сніданку пані Рідколіс дала їй штани, пасок і сорочку, а на те зверху — брунатну шкіряну камізельку, набиту залізними нютами.

— Це одяг мого синочка, — мовила господиня замку. — Він помер у сім років.

— Вибачте мені, ласкава пані. — Ар’я раптом відчула до неї жаль. — Мені дуже шкода, що я подерла сукню з жолудями. Вона була така гарна.

— Так, дитино. Гарна, як ти. Будь сміливою і нічого не бійся.

Даянерис II

Посеред Майдану Пошани стояв червоний цегляний водограй, чиї води смерділи сіркою. А посеред водограю вивищувалася на двадцять стоп угору величезна потворна гарпія, викувана зі спижу. Вона мала жіноче обличчя, визолочене волосся, очі зі слонової кістки і гострі зуби з неї ж. З важких її грудей виливалася жовта вода. Замість рук гарпія мала крила чи то кажана, чи то дракона, ноги її були орлині, а ззаду стирчав кривий та отруйний скорпіонів хвіст.

«Гарпія Гісу» — подумала Дані. Старий Гіс загинув п’ять тисячоліть тому, якщо вона нічого не наплутала — його легіони розбилися об міць юної Валірії. Тоді цегляні мури зрівняли з землею, стогни та будівлі обернуло на попіл і вугілля драконове полум’я, а лани ворог засіяв сіллю, сіркою, черепами та кістками. Боги Гісу були мертві — так само, як і його народ. Пан Джораг розповів їй, що нинішні астапорці — то мішанці з усяких племен, які вже й гіскарську мову забули. Невільницькі міста розмовляли високовалірійською, мовою їхніх завойовників — або радше тією говіркою, на яку вони її перетворили.

І все ж знак Старого Царства досі стояв у цьому місті, хоча тепер спижеве чудовисько несло у пазурах важкого ланцюга, що закінчувався двома розімкнутими обручами кайданів. «Гарпія Гісу тримала у кігтях блискавку. А це — гарпія Астапору.»

— Накажи вестероській хвойді, хай опустить очі, — звелів, скривившись від огиди, работорговець Кразнис мо’Наклоз дівчинці-невільниці, яка йому перекладала. — Я торгую живим м’ясом, а не мертвим спижем. Гарпію їй не продадуть, хай краще витріщається на вояків. Навіть сліпі бурякові баньки дикунки з країн західного сонця здатні уздріти високі чесноти моїх добірних створінь.

Високовалірійською Кразнис розмовляв своєрідно-покручено, з хрипкою горловою вимовою, що нею вирізнялися гіскарці, ще й присмачував тут і там міцним слівцем невільникарської говірки. Дані добре розуміла, що він каже, проте чемно всміхнулася і подивилася байдужими очима на невільницю, чекаючи, щоб та переклала.

— Добрий Хазяїн Кразнис питає, хіба ці воїни не пречудові?

Дівчинка відмінно розмовляла посполитою мовою Вестеросу як на людину, що ніколи там не була. Не старша за десять років, вона мала кругле пласке обличчя, смагляву шкіру і золоті очі наатійки. «Сумирним народом» прозивали її плем’я. Усі погоджувалися, що кращих рабів немає на світі.

— Вони можуть стати мені у пригоді, — відповіла Дані. Це пан Джораг придумав, щоб вона у Астапорі розмовляла лише дотракійською та посполитою вестероською. «А мій ведмідь розумніший, ніж здається на вигляд.» — Розкажіть-но про їхнє навчання.

— Вестероській жінці вони подобаються, але вона їх не хвалить, щоб скинути ціну, — мовила драгоманка до хазяїна. — Вона хоче знати, як їх навчали.

Кразнис мо’Наклоз схилив голову набік. Пахкотіло від нього так, наче він купався у малиновому соку, а його чорно-руда борода, що стирчала уперед, блищала від олії. «Він має більші цицьки, ніж я» — спало Дані на думку. Їх вона бачила крізь тонкий шовк токару — одягу кольору морської хвилі, облямованого золотом, що був навитий навколо тіла і перекинутий через плече. Лівицею невільникар притримував токар, коли ходив, а у правиці тримав коротку шкіряну нагайку.

— Невже усі вестероські свині — такі невігласи? — пожалівся він. — У всьому світі знають, що Неблазні навчені битися списами, щитами та тесаками.

Він подарував Дані широку посмішку.

— Розкажи їй, тварино, що вона хоче знати, і на тому скінчимо. День дуже спекотний.

«Хоча б тут він не збрехав.» Позаду господаря стояло двійко дівчат-невільниць, тримаючи над головами смугастий шовковий навіс, але навіть у тіні Дані трохи паморочилося у голові, а Кразнис аж спливав потом. Майдан Пошани пікся під сонцем від самого світанку, і навіть крізь товсті підбори сандалів Дані відчувала жар червоної цегли. А східчасті піраміди Астапору навколо майдану крізь хвилі розжареного повітря видавалися якимсь чудернацьким сном.

Утім, Неблазні, навіть якщо