Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

І коли я чую, як хтось шкрябає у двері, то так само спокійно і без задньої думки йду відчиняти. Напевно, це моя вечеря-сніданок приїхала. Але за дверима нікого, а в коридорі якось темніше, ніж було. Кулі під стелею майже не світять. 

Я відчиняю двері ширше, ступаю вперед і під ногами щось хрумтить. Це уламки вази. У конусі світла з кімнати видно дрібні черепки і розтерзані квіти — вони розкидані по підлозі, розірвані на частини, розтоптані. 

І тут я відчуваю дуже чітко як ніколи: на мене дивляться. Повільно повертаюся, вдивляюся в темряву за межею освітленого кола — туди, в кінець коридору, де світлові кулі гаснуть остаточно і клубочиться темрява. Здається, я чую дихання — важке, ревуче, нелюдське, воно стає дедалі ближчим, ніби щось іде мені назустріч. І ось у темряві спалахують дві яскраві іскри — як очі. 

Я різко застрибую назад у кімнату, швидко замикаю двері й навіть підтягую до дверей комодик. Хоча навряд чи ця тендітна річ зупинить якогось монстра! І тільки сховавшись у ванній, дозволяю собі видихнути й замислитися: що це було?