Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

До букета додається анонімна картка: «Я вражений твоєю красою». Я кручу її в руках, придивляюся до чорнила — написано від руки чи штампування. Жодного захвату подарунок у мене не викликає, хоча квіти гарні — схожі чимось на троянди, але в них м'якші й пухнастіші пелюстки. Але брати я їх не буду, бо...

Ну яка «краса»?! Де ви ту красу бачили?! 

У мене втомлений вигляд, я після роботи. А ще на голові вороняче гніздо, бо волосся в'ється, раз, після роботи я просто закрутила його у хвіст із петлею, щоб не заважало, два, а поки летіла чортзна-де, все розтріпалося, три. На мені домашній костюм — м'якенький, з розтягнутими колінами і плямою від кетчупу на кофті — майже непомітною, але я-то знаю, що вона є! Припускаю, що піца залишила ще кілька слідів. І капці зі шкарпетками, куди ж без них. Краса невимовна!

Ясна річ, що хтось так жартує. Я тут зайва чи то наречена, чи то гостя, ще й у штанях, тож позалицятися до мене заради інтересу або на спір — чому б і ні? Чим там ще місцеві джентльмени можуть розважатися? 

Тож я залишаю картку і квіти в коридорі, а сама заходжу в кімнату. І офігіваю. Зате зрозуміло, чому тут так мало дверей — мій номер із двох кімнат плюс величезна ванна і навіть балкончик. Останній виходить у внутрішній двір, а краєвид відкривається на висоті третього-четвертого поверху на величезне біле дерево, яке зараз ще й квітне, і зелену галявину з різнокольоровими квітами внизу. Крізь гілки можна розгледіти галереї на поверсі нижче і власне довгий балкон на протилежному боці. А ще є балкон зверху, тобто над моїми кімнатами чиїсь ще. Взагалі двір-колодязь цей дивний. Хоча хто ж його знає, як цю будівлю планували...

Я вдихаю повітря з яскравим квітковим ароматом — потужні вузлуваті гілки дерева якраз близько, ледь не впираються в стіни будівлі — і розслабляюся. Запахи запаморочують голову, навколо звуки природи — щебече птах, шелестять гілки — добре!

Далі все проходить як за розпорядком: стукіт у двері, дозвіл увійти, знайомство з місцевим персоналом.

— Моє ім'я — Лора, сейло, і я вам буду допомагати, поки ви перебуваєте в Етарні, — складаючи руки на грудях, коротко кланяється мені жінка. Вона в білій блузі і в спідниці темно-червоного кольору, на грудях вишито її ім'я, щоб вже точно я нічого не забула. 

— Ольга, і можна без зайвих витіюватостей, — пропоную я, у відповідь отримую посмішку і схвальний погляд. Гм-м, здається, з цією дамою ми чудово спілкуватимемося. Але спочатку мені пояснюють, що і до чого в кімнатах.

Ні, чесно, сервіс вище всіх похвал. Хоча я запитую про все, аж до того, як у ванній вода вмикається, добре, що тут усе звично — один тумблер, який регулює температуру, і три кнопки — підігріти, охолодити і злити. Є кнопки виклику слуг, на мій дзвіночок прийде сама Лора. Надається список страв на майбутні прийоми їжі: можна вибрати те, чим підкріпитися в себе в кімнаті, а так само відзначити те, що не будеш навіть пробувати на спільних прийомах їжі.

— А моя присутність там обов'язкова? —  питаю я. Чесно, я про це не думала.

— А чому ні? — Лора дивується, по обличчю видно, що ніхто інакше і не припускав. 

— Я ж десята, зайва, — але у відповідь на мої слова вона тільки знизує плечима, мовляв, що дев'ять панянок, що десять — хіба є різниця. 

— Ось перелік вбрання, яке домен може надати найближчим часом, це готовий одяг, потрібно всього лише підігнати по фігурі, — мені до рук потрапляє справжнісінький каталог із вбранням. Щоправда, моделі чомусь стоять у дивних позах — хтось повернутий боком, хтось задом. Але варто мені торкнутися картинки, як ця сама модель починає крутитися на всі боки, демонструючи вбрання. І всі питання одразу ж відпадають. Техніка на грані фантастики!

— Є якісь умовності, традиції, як одягатися, що носити? — цікавлюся, гортаючи каталог. Здебільшого тут сукні, деякі дуже пишні, на більшості надто багато мережива, і я турбуюся, що мені буде в них незручно. Так, є стереотип, що всім дівчаткам хочеться приміряти сукню принцеси. Але тільки приміряти. Носити ж хочеться щось звичне, щоб не почуватися копицею сіна або коровою на льодовому катку. 

— Урочисті вечори, які передбачають танці, прийнято відвідувати в сукнях з довгою спідницею, їх можна вибрати серед суконь з другої по п'яту сторінку. Щоденне вбрання ви вільні вдягати будь-яке, — Лора швидко обводить мене поглядом і додає. — Щоправда, краще не виходити до людей в спідній білизні або в одязі для відпочинку. 

— Мене взагалі-то з дому висмикнули, — хмикаю я. Але Лора знову вклоняється, мовляв, усе розумію, а потім з усмішкою пропонує:

— Але брючні костюми в Етарні носять, — і відкриває мені потрібну сторінку. 

— А непоганий дизайн, мені подобається, — виривається в мене мимоволі.

— Каталоги залишаться у вас, будьте люб'язні вибрати хоча б кілька комплектів сьогодні до вечері, щоб ми могли підготувати вам одяг за розміром. І дозвольте зняти мірки...

Лора йде, залишивши мене розбиратися з одягом, їжею і взагалі приводити себе до ладу. Поки ж у мене є халат і кілька наборів для сну на вибір — нічна сорочка і піжама. Костюм я скидаю в спеціальний кошик для чищення. Загалом, у кімнатах як у чудовому готелі — і засоби для догляду, і рушники, і побутові приладдя на кшталт місцевого фена — треба встати на невеличку платформу поруч із ванною, і зверху подує тепле повітря. Кайф, що ще сказати.