В тіні янгола смерті - Тарас Завітайло

— Пиво з ним учора вночі пили, — відповів Бородавка. — Одразу видно — славний, хоч і нечисть.

Водяник недовірливо покосився на козаків.

— А не брешете?

— Собаки брешуть, — образився Бородавка. — Кажу — пили, значить, пили.

Никодим, здається, повірив.

— Ну гаразд, пили, то пили… Ех-ех-ех… — зітхнув раптом він.

— Чого це ти? — запитав Андрій.

— Не бути мені козаком, — з непідробним сумом у голосі відповів водяник.

Козаки засміялися.

— Воно тобі треба? Іди собі!

Але водяник глянув на корчму.

— Це що таке? Часом, не корчма? — запитав він, і очі його вмить заблищали.

Андрій кивнув.

— Ех, житіє наше тяжке… А ти, Сивий, не туди часом зібрався?

— Туди.

Водяник облизав пошерхлі губи.

— Смачно пахне… Пампушки і ковбаса… Не відмовите в компанії?

Бородавка розправив вуса.

— Грамотно балакає, шельма! — зауважив старий характерник. — Ну що, Сивий, нехай іде.

Андрій довго не думав. Він чомусь завжди схилявся до білої нечисті.

— Нехай! — сказав, і всі втрьох рушили до «Чопика» Мойші.

Уже підійшли до корчми, коли раптом водяник, ніби згадавши щось важливе, різко зупинився, пильно глянув на Андрія і спитав:

— А чи не бачились ми раніше, козаче?

— Та, мабуть, ні, бо я б тієї зустрічі не забув, — спокійно відповів козак, рвучко відчинив двері і зайшов у корчму. Водяник труснув головою, неначе відганяв якусь мару, і пішов за козаками.

Благо, народу в корчмі було небагато, і характерники разом з водяником зайшли в середину і сіли за столиком у лівому кутку при вході. Мойша поїхав у справах до Черкас, і заправляв усім Янкель. Він приніс козакам горілки, пива, пампушок та ковбаси і поставив перед кожним по великому кухлю. Водяник витрусив з гаманця золотого дуката і простягнув Янкелю.

— Гуляємо, хлопці! — крикнув він і спритно налив обом козакам і собі горілки.

— Так ти багатій, Никодиме! — вигукнув Бородавка.

Никодим поманив старого козака широким, лопатовидним пальцем. Бородавка нахилився.

— Я водяник.

— А отже все, що на дні, — його, — пояснив Андрій.

— Істину глаголиш! — кивнув водяник і підняв кухоль. — Будьмо! — І одним духом спорожнив кухоль.

— Ловко! — захоплено сказав Бородавка і теж разом осушив кухоль.

Водяник зміряв стіл критичним поглядом.

— Риби не вистачає, — зауважив він. — Корчмарю! Риби в’яленої, і юшки!

Янкель швидко зметикував, що відвідувач не з бідних, і перед козаками миттю з’явилися замовлені страви. Никодим знову наповнив кухлі і підняв свій.

— Ех, привілля тут у вас! Душа радіє! — задоволено вигукнув водяник.

В цей момент до них підійшов Іван Колій.

— Дозволите, братці? — запитав він.

— Сідай, козаче! — Никодим трохи посунувся.

— Дозволь спитати, хто такий будеш, чоловіче? — поцікавився козак.

Водяник подав руку.

— Никодим, кацап! — проговорив весело він.

— Іван Колій, — потис руку козак. — Кацап, кажеш? А по-нашому добре балакаєш!

— Еге ж, можемо, можемо! — І водяник одним духом осушив кухоль.

— І сивуху славно п’єш, — схвально вставив Бородавка.

— Ех! Не бути мені запорожцем, — знову взявся за своє Никодим.

— А чого ж не бути? — здивувався Іван. — Серед нас і ляхи, і москалі трапляються. Головне, щоб не бусурман.

Никодим засопів, а Андрій штовхнув його під столом ногою.

— Йому, Іване, назад скоро повертатися. Залишатися довго на Січі ніяк не може, — пояснив він замість Никодима.

— Теж мені козак! До баби, чи що?

Погляд Колія впав на топір Никодима.

— А це тобі навіщо? Дрова рубати? — з відчутним сарказмом запитав він.

Никодим саме облизував пальці.

— Можна і дрова, — посміхнувшись, відповів водяник, — а можна і голови.

Андрій подивився на топір. Інкрустований сріблом, з помітною щербиною і подряпиною, він явно не раз бував у справах.

— Може, на герць? — Іван з викликом глянув на Никодима і взявся за рукоять своєї шаблі.