Учта для гайвороння - Джордж Мартін
— То хто ж правитиме залізним родом? — знову запитав Аерон Мокрочуб. — Кому над нами королювати?
Люди перезиралися. Хтось дивився на Еурона, хтось на Віктаріона, дехто — на Ашу. Навколо лодій кипіли біло-зелені хвилі. Знову закричав мартин — пронизливо, самотньо.
— Оголоси себе, Віктаріоне! — гукнув старий Марлин. — Годі з нас цього блазенського вертепу!
— Ще не час! — гукнув Віктаріон у відповідь.
Аерон подумки схвалив його терпіння. «Краще зачекати.»
Наступним вийшов старійшина Тримів — ще один старий, хоч і молодший за Еріка. Він видерся пагорбом на власних двох, а при боці в нього висів Червоний Дощ — уславлений меч, викуваний з валірійського булату в часи перед Лихом. Почет його поборників складався зі знаних воїнів: двох синів Дениса та Донела, завзятих рубак, а разом з ними — Андріка Несміянця, велетня на зріст, з руками, товщими за стовбури дерев. Те, що такий звитяжець стояв на боці Трима, проказувало на його користь.
— Де це написано, що нашим королем має бути кракен? — почав Трим. — Яке право має Пайк владарювати над усіма? Великий Вик — найбільший з островів, Харло — найбагатший, Старий Вик — найсвятіший. Коли чорний рід проковтнуло драконове полум’я, залізяни віддали владу Віконові Грейджою, так… але княжу владу, не королівську!
Початок промови був непоганий. Аерон почув схвальні вигуки, та вони швидко завмерли, коли старий почав просторікувати про славу Тримів. Казав він про Дала Дрижаки-Хапай, Рорина Руйнівника, про сотню синів Гормонда Трима Пращура. Він витяг Червоний Дощ і розповів, як Хільмар Трим Хитромудрий забрав клинка у лицаря в повній броні, маючи лише дерев’яного кийка та меткий розум. Він говорив про давно загиблі кораблі та битви, забуті вісім сотень років тому. Натовп почав нудитися, а Трим все говорив і говорив, а потім говорив іще.
Коли нарешті відчинилися Тримові скрині, капітани побачили, які вбогі дарунки він їм приніс. «Престоли не купуються за спижеві брязкальця» — подумав Мокрочуб, і ніхто б не заперечив його правду, чуючи, як завмирають ріденькі вигуки «Трим! Трим! Трим-король!».
Аерон відчув напругу в животі. Йому здалося, що хвилі гатять об берег та кораблі гучніше, ніж перед тим. «Час, — подумав він. — Час Віктаріонові оголосити себе королем.»
— Хто королюватиме над нами? — знову скричав жрець, але цього разу знайшов пронизливими чорними очима свого брата у натовпі людей. — Дев’ятеро синів народилися від лона Квелона Грейджоя. Один був могутніший за інших і ніколи не знав страху!
Віктаріон зустрів його погляд і кивнув головою. Капітани розступилися, коли він рушив угору схилом.
— Благослови мене, брате, — мовив Віктаріон, досягши вершини, став на коліна і схилив голову. Аерон відкоркував міха і пролив цівочку морської води на чоло братові.
— Що мертве, те вже не помре, — мовив жрець.
І Віктаріон відповів:
— Ба постане знов, тверде і непохитне.
Коли Віктаріон підвівся на ноги, за ним вишикувалися його поборники: Ральф Перебийнога, Рудий Ральф Мурованець і Нут Голій, усі — уславлені воїни. Мурованець ніс прапор Грейджоя — золотого кракена на полі чорному, наче нічне море, і щойно його розгорнув, як капітани й королі почали волати ім’я великого керманича. Віктаріон почекав, поки вони замовкнуть, потім почав:
— Ви усі мене знаєте. Якщо хочете послухати солодких слів, шукайте когось іншого, бо я не маю язика співця. Я маю сокиру і ось їх.
Він здійняв догори велетенські закольчужені руки, а Нут Голій показав сокиру — страшний важкий шмат куваного заліза.
— Я був вірним братом, — вів далі Віктаріон. — Коли Балон одружувався, то саме мене надсилав на Харло привезти йому наречену. Я водив його лодії в безліч битв і жодної не програв, крім однієї. Коли вперше Балон поклав на себе корону, саме я рушив на Ланіспорт прищемити левові хвоста. Другого разу він надіслав мене зловити і оббілувати Молодого Вовка, якщо той припхається додому. Від мене ви отримаєте все, що від Балона, ба більше. Я все сказав.
Поборники почали виспівувати:
— Віктаріон! Віктаріон! Віктаріон-король!
Нижче схилом його люди перекинули скрині, і звідти полився водоспад срібла, золота, коштовного каміння — багатство, узяте в наскоках і битвах. Капітани ринули, запинаючись один об одного, хапати собі найбагатші прикраси, вигукуючи: «Віктаріон! Віктаріон! Віктаріон-король!». Аерон дивився на Вороняче Око. «Чи заговорить він зараз, а чи дозволить король-вічу тривати, як Бог дасть?» Косовид з Косача саме шепотів щось у Еуронове вухо.
Але рейвахові поклав край не Еурон, а жінка. Вона вклала до рота два пальці та свиснула. Різкий пронизливий звук прорізав гармидер, наче ніж — м’який сир.
— Дядьо! Дядьо!
Вона нахилилася, підхопила плетену золоту гривню і стрибнула на сходи. Нут ухопив був її за руку, і Аерон уже сподівався, що поборник його брата вгамує небогу, але Аша спритно викрутилася з руки Голія, а Рудому Ральфові сказала стиха щось таке, від чого той ступив убік. Коли вона видерлася нагору, всі вітальні вигуки замовкли. Адже Аша була донькою Балона Грейджоя, і юрбі кортіло послухати, що вона має сказати.
— Ви дуже добрі, дядьо, що принесли на моє королево-віче такі багаті дарунки, — мовила вона до Віктаріона, — але ж нащо вдягли таку важку броню? Не бійтеся, обіцяю вас не чіпати.
Аша обернулася лицем до капітанів.
— Немає нікого відважнішого за мого дядька, нікого дужішого, нікого лютішого в битві. І до десяти він рахує незгірш будь-кого на світі, я сама бачила… хоча коли треба полічити до двадцяти, то вже мусить зняти чоботи.
Натовп засміявся.
— Але ж синів, на жаль, він не має. Дружини його вмирають одна за одною. Вороняче Око — старший за нього і має вищі права…
— Саме так! — заревів знизу Рудий Весляр.
— Хай так, але мої права ще вищі. — Аша поклала собі гривню на голову і хвацько її скособочила; золото заблищало на темному волоссі. — Балонові брати не можуть бути ближчими до престолу, ніж Балонові сини!
— Балонові сини мертві! — закричав Ральф Перебийнога. — Я бачу перед собою лише маленьку
