Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф
Вже ввечері, тільки-но прокинувшись, Реквієм привела себе до ладу та пішла тренуватись. Праве плече майже не турбувало, після вранішнього візиту до лікаря Борея, тож відкладати фізичні вправи й надалі – не мало жодного сенсу.
Розвідниця зосередилась на фехтуванні – її ведучою рукою все одно була ліва, а так хоч навантаження на іншу кінцівку менші. Ці обмеження на етапі відновлення дещо дратували, але без них вона ризикувала випасти зі строю на довший час.
Сутеніло. Солдати потрохи розбредалися хто куди – розвідники, що тільки тепер повернулися з чергової вилазки, дбали про коней, а штурмовики йшли вечеряти. Вієм і раніше помітила, що загін смертників значно порідшав, з урахуванням тих солдат, які супроводжували найманців Зенона назад до штабу.
Втім, її справді цікавило, чому Івор досі зосереджувався на розвідницьких вилазках, але не поспішав відправляти ударний загін. Все ж, підполковник був вражаюче терплячим. Ніби вичікував вдалий момент, цілковито ігноруючи накази з головного штабу.
– Він мав би розуміти, що генеральна старшина не терпітиме такого ставлення, – тихо прошепотіла Реквієм, провівши поглядом Євстахію та Олеся – штурмовики саме прямували до їдальні.
«Але йому все одно багато що спускають з рук, – прозвучало в її голові. – Генерали може й хотіли б позбутися Ізбора, та не можуть не визнати попередніх заслуг підполковника. Замало однієї непокори для відставки, якщо та завжди виправдовує себе.»
– Ну, Івора дійсно складно зрозуміти, – відгукнулася, знову повертаючись до тренувань. – Принаймні, цей чоловік точно не планує атакувати ворога навмання. Здається, він вишукує найменші сліди Ос, повністю зосередившись на розвідці. Але чому тоді штурмовики досі залишаються тут?
«Вони теж не сидять без діла, – гмикнула Еар. – Невже ти не помітила? Того вечора, коли ти передала їм схрон, пам'ятаєш, Переяр з підполковником працювали над артефактом? Мене довго не покидали думки про той механізм, хоча я в магічній техніці взагалі мало що розумію.»
Здивовано моргнувши, Вієм і собі згадала розібраний артефакт. Вона ще тоді задивилась на ювелірну роботу штурмовика, відмітивши, в якому дивному положенні він кріпить шестерні.
Розвідниця теж не була вмілим артефактором, але у головному штабі вона мала товаришів з потрібною освітою. Та й взагалі, необхідність збирати важливу інформацію і в заборонених місцях – змушувала вивчати магтехніку і хоча б поверхнево в тій розбиратись.
– Наскільки пам'ятаю, позиції деталей в тому артефакті мали б працювати таким чином, щоб... гм... копіювати? Ні, схрони подібного типу вже існують, навіщо ще мудрувати. Над точками входу та виходу інформаційної енергії вони встановили дещо більші амортизатори, які б гасили зайві магічні сліди, але для артефакта, що працює на малій відстані, вони справді великі. Виходить, їх цікавить саме збільшення діапазону магічних випромінювань серцевини? Але це... перехоплення?! Вони хочуть перехопити інформацію рівня булавної чи генеральної старшини?
«Розумниця, Рем, – зітхнула жінка. – Ще б уважнішою була і ціни тобі не злічити. Невже ти досі не помітила дивну поведінку штурмовиків? Вони не сидять без діла, хоча старанно саме це і демонструють. Іриней з Івором не просто так зосередилися на пошуках таємної інформації, відомої тільки генералам, ти й сама це знаєш. І згадай вашу розмову – це ти концентруєшся на інформації про Ос, а вони...»
– А вони шукають шпигунів у самій армії? – спохмурніла дівчина. – Хочеш сказати, Івор підозрює генеральну старшину в можливій зраді?
«Після Власія Зенона, за якого чудово зійшла Кальк, це й не дивно. Принаймні, її дилетантська вистава наштовхнула їх на вірні думки. Ти ж пам'ятаєш, ті ритуали дозволили втілитися майже десятку титанів у людські тіла, але в шпигуни записалися тільки двоє. Якби ти обрала бік Ос – стала б третьою. А так...»
– Підозрюваними залишаються люди, – зітхнула Вієм, знову повертаючись до відпрацьовування ударів шаблею. – Ос не розкидатиметься титанами просто так, а от знайти союзників серед людей не так вже й складно. Тим паче, коли ті охочі до влади, сили чи грошей.
«Правильно, Рем, – похвалила Еар. – А ще подумай, як титани, що живуть в цьому світі лише два десятка років, можуть запропонувати владу чи гроші людям. І врахуй також те, що про них нічого не чули цілих сімнадцять років.»
– Тобто, ти відкидаєш варіант «отримали силою»? – пошепки запитала розвідниця, посилюючи власну ауру.
Вона вважала вкрай необхідним збільшення власної, енергетичної витривалості – якщо більше практикуватися з життєвою енергію, та ставала достатньо гнучкою і адаптивною. Це відкривало чимало можливостей і в бою – так, рівень її сили збільшився, завдяки активації магічних каналів, але Вієм розуміла, що можна діяти інакше. Вивільняти менше енергії, і бити точніше, сильніше та швидше.
– Отже, Ос має те, що може зацікавити аристократів, – вголос, але досі тихо, роздумувала дівчина. – При тому, має щось не лише на словах, інакше їх би навіть не вислухали. Приспустимо, я здогадуюсь, що це. Точніше, хто. І якщо про титанів ніхто не чув після тих подій, виходить, вони зосередилися на власній адаптації в нашому світі. А якщо... ох же чорт. Тобто, є вірогідність, що вони не відділилися від людства, а навпаки, вдало влилися в суспільство?
«Це лише мої здогадки. Ти ж сама бачила Херет – єдині сліди титанів належали Йор та бойовим големам. Можливо, Ос бажає, щоб люди повірили в те, що вони саме там. Десь в покинутих горах півночі або за мертвим містом. Мені здається, Ізбор теж про це думав, тому і шукає найменші сліди довкола, а не занурюється далі на північ.»
Здригнувшись через слова Еар, розвідниця не встигла втримати власну енергію при замаху шаблею. Сила миттєво зірвалася з леза і з гуркотом влучила в кам'яний валун навпроти. Той розбився навпіл.
– Ого, – вражено видихнула Реквієм, поглянувши на власні руки. – Відколи це я так вмію?
