Чоловіки під охороною - Робер Мерль
— І чого це ви сюди йдете, Одрі? — з удаваною ніжністю питає Гельсінгфорс. — Я ж сказала вам мити кахлі на кухні. Ви їх уже помили?
Одрі зупиняється за два кроки від неї і вже не покірливо, а з грубим викликом каже:
— Ні. Я мала інше діло.
— Яке?
— Обмірковувала одне рішення.
— О, чудово! — каже Гельсінгфорс. — І ви вже обміркували це рішення?
— Еге ж.
Я підходжу до Гельсінгфорс і, порівнявшись із нею, зупиняюся поруч на відстані випростаної руки. Мені хочеться побачити її обличчя. Просто на очах ці жінки стали страшними ворогами.
— Що ж, — каже Гельсінгфорс з тією самою вбивчою іронією, — сподіваюся, сьогодні ввечері ви мені скажете про нього. Я помітила, що ці ваші рішення завжди оригінальні, хоч і досить безглузді. То ви пориваєте з нареченим (обличчя в Одрі здригається), то спите з Рут Джеттісон. Або ще краще — надумуєте накласти на себе руки.
— Зараз я скажу вам, що я вирішила, — відповідає безбарвним тоном Одрі, не кліпнувши й оком.
— Потім! Потім! — каже Гельсінгфорс і легенько махає рукою, мовби проганяючи від себе муху. — Зараз не зовсім слушний час. Я готуюсь кохатися з Мартінеллі.
— Йдеться про Мартінеллі.
Я в це не вірю. Ви не цінуєте доктора. І даремно. Бог мені свідок, — провадить Гельсінгфорс, шкірячи зуби, — я в захваті від вашого блискучого розуму, Одрі, але фізично ви якась прісна. А ось Мартінеллі з цього погляду має куди більшу перевагу над партнеркою вашого типу. В нього є те, чого нема у вас. Я вже не кажу про його суто чоловічі властивості. Мартінеллі має й інші переваги: міцні м’язи, жорсткі губи й буйний волосяний покрив.
Якби оцей постійно фальшивий і озлоблений тон Гельсінгфорс не дратував мене, то я навіть замилувався б її винахідливістю в душевному катуванні. Чого варті тільки слова «жорсткі губи»! Я дивлюсь, як Одрі вся напружується. Щоразу, коли їй завдають підступного удару, вона починає кліпати очима, шкіра на її білому обличчі здригається. Одрі стоїть нерухомо, виструнчившись і тримаючи руки за спиною. Лишається тільки прив’язати її до стовпа й піднести до дров смолоскип.
І хоч Одрі сповнена рішучості — а може, саме через це, — їй ніяк не вдасться видобути із себе бодай слово. Її губи прилипли одна до одної, і, коли вона нарешті розтуляє рота, з нього не вихоплюється жоден звук.
— Ну, Одрі, говоріть, говоріть, — підбурює Гельсінгфорс. — Ви нагадуєте викинуту на берег рибину. Це напружене чекання нестерпне. Прошу вас, говоріть. Я вас слухаю.
— Гільдо!.. — озивається безбарвний, тихий, ледь чутний голос Одрі.
— Нарешті! — вигукує Гельсінгфорс.
— Гільдо, прошу вас покласти край своєму роману з Мартінеллі.
Гельсінгфорс сміється.
— Роману?! Я добре розчула? Яке слово! Одрі, ви на ціле століття відстали від життя! Йдеться не про роман, а про звичайне урізноманітнення техніки оргазму. Невже я ще раз мушу вам пояснювати, що оргазм буває якісно різний?..
— Гільдо!
— Що «Гільдо»?
— Гільдо, прошу вас востаннє, спровадьте звідси Мартінеллі.
— Востаннє? — перепитує Гельсінгфорс. — А скажіть, що ж. таке станеться, коли я вас не послухаюсь?
Западає мовчанка, і нарешті Одрі гарячково відповідає:
— Я накладу на себе руки!
— О, чудово! — каже Гельсінгфорс. — Ось до чого ви дійшли! Ви даєте мені наказ, а якщо я його не виконаю, то ви накладете на себе руки. Це справжній шантаж! А ви не подумали, що цим мене аж ніяк не злякаєте?
— Це не шантаж, — тихо проказує Одрі. — Мені не хотілося б ще раз пережити те, що я оце пережила. — Обличчя в неї спотворене від болю, тон її цілком недвозначний.
— Ви хочете сказати, Одрі, — озивається Гельсінгфорс з удаваним подивом, — ніби вам неприємна вже сама думка про те, що Мартінеллі може кохатися зі мною?
— Ви самі добре знаєте.
— Що ж, це ваша справа. Вона мене не обходить. Самі давайте раду своїм емоціям.
Мовчанка.
— Гільдо, — каже Одрі стриманим, тихим голосом, — я порішу себе.
Гельсінгфорс стенає своїми могутніми плечима.
— Це буде ще одна спроба самогубства за допомогою барбіталу, І знову два тижні пролежите в лікарні. А мене чекають нові чималі витрати.
— Я порішу себе ось цим, — каже Одрі.
Нарешті вона показує руки, і в правій я бачу невеличкий пістолет.
— Мале стерво! — холодно цідить Гельсінгфорс. — Ви знову нишпорили в моїй сумці. Я ж вам заборонила це робити!
— Я чекаю від вас відповіді, Гільдо, — промовляє Одрі, наставляючи пістолет собі в груди.
Голос у неї тремтить, чого не скажеш про руку. Поява пістолета все змінила. По спині в мене тече піт, серце калатає. Цієї миті я певен, що Одрі зараз вистрілить. Такої самої думки, мабуть, і Гельсінгфорс, бо якийсь час вона стоїть мовчки.
Та коли вона озивається знову, то тільки для того, щоб звести все до зневажливого жарту:
— Одрі, ви граєтесь. Коли хтось хоче застрелитись, то стромляє дуло пістолета собі в рот або ж, у крайньому разі, прикладає його до скроні. Ви волієте зробити дірку будь-де у своїх грудях, аби лиш не спотворити собі обличчя. Навіть більше, ви надумали застрелитись при докторові. Ви все обміркували!
Я вирішую
