Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Нікс, що це таке? — Рен, замість тікати, підійшла до подруги.
Чорнота пульсувала, як жива, і підступала до щитів.
— Те, чого тут
не може ]]> бути, — голос дівчини тремтів, вона говорила скоромовкою. — Схоже на мою силу.Аматерасу й Торарей тим часом пірнули просто всередину чорної сфери, і через кілька довгих секунд вона почала розвіюватися. Зіґ сидів на підлозі, кліпаючи очима, наче не розумів, що відбулося. Сет лежав долілиць і не ворушився.
— Ромі, заберіть свого лицаря і бігом до мене в кабінет! Савітрі, просто
йдіть геть ]]> , заради богів, — Аматерасу вже схилилася над Сетом.Зіґ підвівся і ступив кілька повільних кроків, перш ніж директорка позбулася захисного бар’єру.
— Маєш препаскудний вигляд, — сяючи усмішкою, Нікта кинулася до друга. — Але ти переміг, лицарю, тож зараз ми гордо вийдемо звідси, чув? — Дівчина кивнула Рен, а тоді обережно повела Зіґфріда до дверей, кульгаючи в одному черевику — другий вона до кінця дуелі тримала напоготові, щоб у разі потреби нагадати Сетові правила хорошого тону.
Розділ 13
П’ятнадцята шпилька
Амон не повернувся ні наступного дня, ні за тиждень. Щойно випадали групові практичні, доводилося кликати на заміну Нефтіду чи кого-небудь з універсалів. На відміну від Діоніса, Закс на заняття зазирав, але його взаємодія з Рен зводилася до нуля. «Боги, оце бовдур!» — думала дівчина. Раніше їй видавалося, щов хлопцевому буремному характері є щось романтичне, та тепер внутрішній голос укупі з самою Рендалл зійшлися на тому, що Нортон направду дурне дитя.
На запитання про Амона Аматерасу стверджувала лиш одне: «Він скоро повернеться». А Нікта що не день ставала дедалі похмурішою, хоч до того не виявляла надмірного інтересу до Діоніса та його таємниць.
— Куди, на богів Аїду, його понесло? — Дівчинка хукала на ранкове какао, і Рен не могла зрозуміти, чи вона так говорить сама з собою, чи ні, оскільки подруга ніколи не чекала на відповідь і продовжувала: — Ой зажди, зажди, Діонісе, ти тільки повернися, я ж тобі влаштую…
Вона жодного разу не уточнила,
що саме ]]> влаштує Амонові, але з Ніктиного тону скидалося, що нічого хорошого.— Шукай у всьому позитив. — Рен сьорбнула чаю і скривилася — цукор закінчився ще вчора, втім через холоднечу вони обидві уникали походу до крамниці, хоч та і ховалася під аркою в сусідньому під’їзді. — Я от, наприклад, була донедавна закохана в цілковитого ідіота. Але і це врешті стало цінним уроком.
Нікта гримнула чашкою об стіл, і її на мить обхопило плетиво чорних ниток — прояв сили Хаосу.
Чашка беззвучно розкололася, проте какао не полилося на підлогу — від нього залишився лише легкий дим, який мить чи дві пнувся до стелі — і теж щез.
— Я все контролюю… — зітхнула Нікта, прибираючи в долоню уламки.
— Нічого, — відказала Рен, згадуючи недавню дуель Зіґфріда з Сетом.
Нікта казала, що відчула там силу, схожу на свою. Сета помістили в ізолятор. Рен уперше дізналася, що в Академії взагалі щось таке існує.
…А потім зняли наступний ліміт, і він став для Академії найважчим. Такої кількості зривів та зникнень ще не траплялося. За собою Рен жодних змін не помітила. Більше того — після того як вона зруйнувала блок і зупинила напад Енліля, спалахів сили більше не траплялося, тож їй доводилося задовольнятись мізером. На щастя, мізеру вистачало, щоб складати практичні.
Енлілеве прокляття, хоч і не давалося взнаки вже певний час, все ж тримало в постійній напрузі. Сам кандидат до Тріади й далі тішився снігом, усміхався, як сонце ясне, і запевняв, аби Рен не брала до голови його біду. Та в її голові вже кружляла ідея щодо того, як проблему вирішити — принаймні як спробувати її вирішити. Щоправда, ідея ця потребувала Амона Діоніса, який мовби втопився десь — чи не в тій річці, в якій плавав човен того невідомого Ра, про якого одногрупник любив згадувати…
Кандидат до Тріади за кілька днів після зняття ліміту ошелешив Рен несподіваним подарунком — хоч як дівчина відмовлялася, та тепер у неї була розкішна крилата заколка зі срібла. Надто красива, аби носити на щодень, і надто дорога на око, щоб приймати в дарунок. Але Енліль запевнив, що то найменша компенсація за неприємності, яких він їй завдав. Виявилося, що заколка не лише страшенно красива, а ще й створена дарувати своєму власникові могутній захист.
Поки Рен крадькома припасовувала прикрасу до волосся перед дзеркалом у коридорі, зовсім поруч точилася суперечка.
— Та не може бути, — хмикнув перший голос.
— Кажу ж тобі, сам подивись! — заперечив йому хтось.
— Він же не зникальник, такого не буває, не розказуй, — напружено розсміявся перший.
— Йому капець, — авторитетно відповів другий. — Не зникальник, який зникне…
«Не зникальник, який зникне…» — Рен прокрутила в голові цю фразу і машинально сховала заколку до рюкзака. Ноги самі понесли її до госпіталю. Очікувано, там уже зібралось безліч людей.
— Хто там? — спитала Рен у першого-ліпшого студента.
— Бальдр, — видихнув Веретрагна. — Ніхто не знає, чому це трапилося.
Перед очима виникло добре знайоме обличчя: завжди доброзичливий, тихий і спокійний студент із групи Фрігг Дін скидався на особу, котра любить увесь світ, і в них повна взаємність. Він ніколи не показував надзвичайних результатів, та не плівся й наприкінці.
— Після дуелі з Фрігг, — додав Веретрагна. — Програв їй і одразу ж відключився. Як так, Савітрі? Він же не зникальник. То як так?
Рен проштовхалася в палату не зовсім ввічливо і побачила таку знайому картину: ліжко, на якому тремтів в агонії хворий, Аматерасу біля нього й інша дівчина. Тільки замість чорних на подушці розкинулись довгі русяві пасма, а замість войовничої
