Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко
— Це ми й самі розуміємо, — знов не витримав Боб Леслі.
— Ото й добре, що знаєте, я ж так і кажу. Я тільки нагадати хотів, тільки усього. Наша професіональна організація…
— Яка то ваша професіональна організація? Де вона?.. Від чийого імени ви говорите, генерал без армії? — рішуче перебив його Тім.
— Від імени спілки… від імени робітників-машинобудівельників, — завагався секретар.
— Не ви говорите від їх імени, а ми, страйковий комітет.
Чолов’яга в окулярах лагідно відповів:
— І ви, і ми, я ж і кажу. Наша професіональна організація завжди готова до послуг…
— Знаємо! Головним чином — до послуг капіталові! — знов перебив його Тім.
— Для чого казати таке? — ще лагідніше відповів чолов’яга. — Для чого псувати взаємини? Давайте не сперечатись, так би мовити, щодо цього. З вашого погляду виходить так, з нашого інакше. Проте, це не важливо. Головна справа в роботарях. Їх думають, знаєте, поставити до верстатів прямо завтра…
— Звідки ви знаєте таке, запроданцю? — голосно гукнув Боб Леслі.
Обличчя його розчервонілося, він ледве стримував себе. Чоловік в окулярах відчув і сам, що сказав зайве. Він спробував щось одказати, але його вже ніхто не слухав.
— Чули, товариші? — гримів Боб. — Цей мерзотник сам себе викрив. Він зв’язаний з компанією Говерса, він навіть знає, коли саме компанія хоче поставити на роботу своїх залізних потвор. Чи можемо ми далі розмовляти з негідником, який продає робітничі інтереси? Майк Тізман, ти, здається, слухав його та обмірковував — чи не згодитися нам на Говерсові пропозиції? Бач, що виходить? Ні, ми не вичерпали ще своїх способів боротьби! Містер секретар, перекажіть там, де ви чули всі ці новини, що страйковий комітет не складає зброї. Чули? Бажаю успіху! Та йдіть, бо я людина не витримана, можу й кістки поперебивати!..
Але чолов’ягу в окулярах не треба було підштовхувати. Він зник надзвичайно хутко, мимрячи про себе:
— Божевільні комуністи!.. З’їхали з глузду… боже мій!..
Боб Леслі оглянувсь навколо себе. Він побачив, що настрій його товаришів різко змінився. Тепер ніхто не думав про те, щоб поступатися. Очі всіх палали жагою боротьби. Видко, товариші чекали на пропозиції.
— Тім, слухай, що я казатиму. Якщо скажу не так, відзначай, — почав вже цілком спокійно Боб Леслі.
З цієї хвилини він став знов розсудливим, спокійним ватажком, що тверезо оцінював становище і підкоряв своїй волі слабших духом.
— Отже, товариші, пропоную ось що. Страйку не припиняти. Робітництву треба сьогодні ж розповісти про нову небезпеку, треба скликати робітників на завтра до заводських воріт на мітинг. Треба всіма заходами підтримувати бадьорий настрій. Наше гасло: робітничий клас переможе всі перешкоди. Переможе він і роботарів. Треба викривати кожного боягуза, висміювати його. Сміх бо — добра, міцна зброя. Треба розповісти всім про візит до нас того професіонального мерзотника в окулярах. Хай знають, хай пам’ятають, як виглядає справжнє обличчя цих профспілкових чиновників, від яких уже відійшли всі чесні робітники. Цей генерал без армії, як влучно назвав його Тім, намагається тепер спекулювати на наших злиднях, виступаючи, як агент компанії Говерса. Адже більш йому нічого не залишається робити, він залишився сам, всі чесні працівники професіональної організації — з нами, з масами робітників, з єдиним фронтом. Тільки отакі запроданці капіталу і намагаються заважати нам. І це дуже небезпечно, бо сьогодні цей мерзотник солодко співає, а на завтра може…
Боб Леслі не закінчив фрази. Двері знову відчинилися. Невже насмілився повернутися чолов’яга в синіх окулярах?.. Ні. Для цього двері відчинилися надто енергійно. Тім зацікавлено оглядав чоловіка, який швидко увійшов до кімнати і спинився біля столу, владно поклавши на нього праву руку.
Чоловік одягнений був у напіввійськове вбрання, щось подібне до форми. Широка пов’язка на лівій руці мала на собі біле коло з чорним рогатим хрестом-свастикою. Енергійне, чисто виголене обличчя зберігало ввесь час підкреслено презирливий вираз, мовби чоловікові було просто неприємно розмовляти тут, з цими людьми.
«Та це ж фашист!» — майнула в Тіма блискавична думка. Але чоловік із свастикою на рукаві вже почав говорити, не чекаючи на запитання, швидко й монотонно викидаючи з себе мов заздалегідь вивчені слова:
— Від імени організації «Бойових хрестів» мушу передати вам, якщо ви дійсно є так званий страйковий комітет, такі вимоги…
— Хто ви такий? — спокійно, але твердо перебив його Боб Леслі.
— Уповноважений організації «Бойові хрести»«Гордон Блек, — крізь зуби відповів чоловік у формі. — А ви, здається, страйковий комітет?
— Так. Що вам треба?
— Бойова організація… — почав знов уповноважений, як рапорт.
— Чули вже, — перебив його запальний член страйкового комітету Джорді Рундаль, — організація «Бойових хрестів»… Досить балаканини, чого вам тут треба?
Чоловік у формі незадоволено скривив обличчя: очевидно, він не звик до того, щоб його підштовхували. Але він почав знов:
— Організація «Бойових хрестів» вимагає від страйкового комітету припинення страйку. Інакше організація вживе потрібних заходів, скерованих як проти комітету, так і проти страйкарів. Роботу на заводах буде відновлено силами організації. Мушу попередити, що організація знімає з себе відповідальність в разі, коли комітет відмовиться…
Він примушений був спинитися, бо враз зблідлий Боб Леслі підвів руку. Стримуючи себе, голова страйкового комітету проговорив:
— Це що ж, ультиматум?
— Якщо хочете.
— Так. Можете йти, містер Як-Вас-Там. Ми не затримуємо вас. Двері відчинені.
Тепер зблід чоловік у формі. Він зціпив зуби.
— Відповідь? — процідив він загрозливо.
— Під три чорти! — гримнув Боб Леслі. — Містер, не забувайте, що мені дуже хочеться допомогти вам вийти звідси. Оце й уся відповідь.
Він виразно почав закачувати рукава свого піджака, потроху наближаючись до чоловіка в формі. Але той не чекав. Швидко повернувшись, він вийшов. Вже з-за дверей почулося його останнє загрозливе:
— Пошкодуєте, панове… чи то товариші!..
