Ідуть роботарі - Володимир Миколайович Владко

— Я стою, бо я прихильник порядку, який вони захищають, — відповів чолов’яга. — Ми, професіональна організація себто, завжди стояли за порядок. Ми казали вам: не треба того страйку, бо з компанією можна договоритися мирно, так би мовити, звичайно, якщо не викидати нездійсненних гасел. Чи не так? А комуністи, оті всякі Боби Леслі та Майки Тізмани, потягли вас у прірву. Тепер знову ми звертаємось до вас: досить шаленіти, повертайтесь до чесної праці. Ми договоримось з компанією. Ви самі бачите, що таке ці роботарі, яка це загрозлива річ. Адже компанія зможе поставити їх скільки хоч на завод замість робітників. Що ви тоді робитимете? Проситимете роботи, а компанія відповість: «нам не треба, бо в нас працюють роботарі», чи не так? Отже, геть страйк! Досить вірити комуністам, треба зрозуміти все, поки не пізно.

Натовп знов загув. І несподівано для самого себе, Тім закричав:

— Товариші, дайте сказати! Товариші…

За мить він опинився високо над землею, бо його піднесли сусіди і поставили собі на плечі.

— Говори, говори, Тім, — підбадьорюючи вигукнув Боб Леслі.

— Товариші, ми досить добре знаємо цього мерзотника, що оце зараз співав тут, — почав із запалом Тім. — Учора він приходив до страйкового комітету та пропонував своє посередництво між комітетом і компанією Говерса. Ми вигнали його, бо він сам викрив свою продажність. Він ще вчора знав, що саме сьогодні на завод привезуть роботарів. Звідки він знав це? Його повідомила компанія. Уся та штука з роботарями має лише одне значення: компанія хоче всякими засобами вплинути на нас, щоб зірвати страйк. Якби справа стояла так, як казав цей негідник, коли б компанії корисно було поставити замість усіх робітників до верстатів отих залізних потвор, — невже ви думаєте, що тоді компанія надіслала б до нас професіонального мерзотника, щоб умовляти кинути страйк?.. З якого це часу Говерсова компанія так дбає про наші інтереси? Дурниця! Компанія сама не певна, що з роботарями щось вийде, що вони коштуватимуть дешевше за живу робочу силу? Отже, не слухайте порад продажних професіоналістів, вірте єдиному фронтові, вірте комуністам, що страждають і боряться разом з вами і ведуть вас до остаточної перемоги над капіталом.

— Молодець, Тім!

— Правильно!

— Вірно!

— Геть продажних собак, що зривають страйк!

— А їсти що будемо?..

Тім почув це гостре запитання.

— Товариші, — відгукнувся він, — я забув сказати, що газета «Ред Стар» збирає й далі кошти на підтримку страйкарів. Гроші є, небагато, звісно, але боятися нема чого. Давайте не хвилюватись, перечекаємо кілька днів. Хай роботарі доведуть нам, що вони можуть працювати аж двадцять годин на добу, як іноді працювали ви. Хай доведуть вони, що утримання їх обійдеться компанії Говерса дешевше тієї зарплати, яку вимагаємо ми. Я вже не кажу нічого про витрати компанії на утримання оцієї фашистської організації «Бойових хрестів», що її представники у біленьких комірцях, насмілюються обвинувачувати комуністів у зраді. Хай самі робітники скажуть, хто зраджує їхні інтереси: чи комуністи, що вперто б’ються в перших лавах страйкарів, чи оті негідники, які загрожують нам одержаними від поліції гвинтівками?

Натовп шалено загув: останні Тімові фрази наче запалили полум’я.

— Геть фашистів!

— Геть негідників!

Полісмени разом з «Бойовими хрестами» були напоготові. Знов зловісно клацнули затвори гвинтівок, знов холодні дула схилились у бік робітників. І не тільки Тім та Боб Леслі зціпили люто зуби: із стиснутими кулаками, з похмурими обличчями крок за кроком відступали всі робітники під натиском озброєних фашистів.

Автомобіль, у якому були Томас Бірз і Мадлена Стренд, проїхав безпосередньо до головної контори заводу. Мадлена здивовано поглянула на Бірза, виходячи з автомобіля.

— Чому ми приїхали до контори? Адже ви хотіли, здається, показати мені роботарів, а не заводських клерків?

Бірз усміхнувся.

— З вашого дозволу, я лише зроблю деякі розпорядження. Це нас не затримає, будьте певні. Тільки на одну-дві хвилинки я прошу вас зайти до мого кабінета. Прошу вас, Мадлено!..

— Ну, гаразд.

Швидкими кроками Мадлена піднялась широкими сходами на другий поверх, де був кабінет Бірза, який працював тепер у приміщенні головного інженера заводу. Бірз ішов за нею на відстані кількох кроків, уважно стежачи за ходою Мадлени — вільною, певною і сміливою. Зуби його були стиснені, він мов чогось ждав.

І майже водночас з тим, як на обличчі Бірза з’явилась урочиста усмішка, що розсунула його зціплені до того зуби, — майже водночас з тим Мадлена раптово спинилась і схопилась руками за перила. Її голос пролунав якось особливо тривожно.

— Томас, це ж ваш роботар! Чого він тут?

Просто при дверях кабінета стояла велетенська металічна постать. Вона стояла нерухомо, як мертва статуя, як стоять по музеях металічні постаті рицарів у панцері. Короткий, товстий і круглий циліндр-ковпак був у неї замість голови. І на ньому — дивне срібне півколо спіральної антени. Жодного руху, важкий непохитний спокій у довгих руках, опущених униз, у коротких товстих ногах, на які твердо спирався широкий тулуб з великим рубильником-вимикачем на грудях.

І тільки в маленькому овальному віконці на циліндрі-голові щось світилося неспокійним вібруючим оранжевим світлом. Наче щось кипіло, буяло і намагалось виплеснутись назовні. Це дивне вогняне око примушувало згадувати про казкових однооких гігантів-циклопів з стародавніх міфів…

Мадлена відступила на крок назад. Не відриваючи широко відкритих очей від металічної потвори, нового механічного циклопа, вона промовила:

— Чого він… він стоїть тут? Томас, який він страшний!..

Бірз ще раз посміхнувся — криво і саркастично. Але відповів лагідним, ласкавим голосом:

— Хай вас це не непокоїть, Мадлено. Це мій служник. А всі мої служники завжди до ваших послуг, Мадлено. От дивіться, який він запобігливий, цей механічний служник. Хіба він не кращий за живу людину?

Говорячи так, Бірз узяв