Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Пізніше Кафка в розмові з Максом Бродом, своїм біографом, згадував, що під час написання цієї сцени він думав про «еякуляцію від насильницького стимулювання».
Тепер Юнь Тяньмін повністю розумів хід думок Франца Кафки, людини в незмінному капелюсі-котелку й з портфелем, яка більше ста років сновигала на самоті темними вулицями Праги. Людини, яка була не менш самотньою, ніж він сам.
***
Повернувшись до палати, Юнь Тяньмін виявив, що на нього чекає Ху Вень, його університетський одногрупник. Тяньмін не завів у виші справжніх друзів, і Ху Вень виявився найближчим знайомим. Але ці відносини важко було назвати товариськими. За характером Ху Вень був його повною протилежністю — надзвичайно товариська людина, знайомий усім і кожному. Але навіть за такого високого рівня соціалізації Ху Веня Тяньмін перебував десь на найвіддаленішій орбіті кола його знайомих, у марґінесі соціальних зв’язків. Після закінчення університету вони жодного разу не спілкувалися.
Ху Вень не приніс квітів чи інших стандартних гостинців, які зазвичай відвідувачі беруть із собою в лікарню. Натомість прихопив картонну упаковку алюмінієвих бляшанок із напоями.
Після короткого привітання Ху Вень збентежив Тяньміна неочікуваним запитанням:
— Ти пам’ятаєш нашу вилазку на першому курсі? Коли ми вперше кудись вибралися всією групою?
Тяньмін, безумовно, пам’ятав той день: саме тоді Чен Сінь уперше сіла поруч і заговорила до нього. Насправді якби Чен Сінь і надалі ігнорувала його протягом наступних чотирьох років навчання, він, можливо, так і не наважився б узяти на себе ініціативу заговорити з нею. Тієї миті він сидів наодинці й дивився на безкраю водню гладінь водосховища Міюнь[8]. Вона підійшла до нього, сіла поряд і запитала, чим він узагалі цікавиться у житті.
Поки вони розмовляли, кидали у воду камінці. Говорили про найбуденніші речі, що можуть спасти на думку одногрупникам, які щойно почали спілкуватися, але Тяньмін досі чітко пам’ятав кожне слово тієї розмови. Згодом Чен Сінь зробила невеличкий паперовий човен і пустила його на воду: вітерець підхопив білосніжне суденце, й воно повільно поплило в далечінь, аж поки не перетворилося на крихітну білу пляму…
Цей день виявився найсонячнішим із усього періоду навчання в університеті. У реальності погода тоді була далекою від ідеальної: дощило, в повітрі висіла мряка, й поверхню води брижило від крапель. Галька, яку вони кидали у воду, була вологою, але відтоді Юнь Тяньмін закохався в дощові дні, тванисті угіддя та мокрі камінці й опісля часто складав на своєму столі невеличкі паперові човни, зроблені власноруч.
Йому раптом спало на думку: а чи не зародився той спокійний світ його сну з цих спогадів?
Однак Ху Вень, вочевидь, волів більше поговорити про подальші події того дня, які не запали в пам’ять Тяньміна настільки добре. Проте він усе-таки зміг пригадати й решту подій, що трапилися на їхній першій спільній вилазці.
Кілька подруг покликали Чен Сінь до себе, й на її місце підсів Ху Вень.
Не дуже сподівайся. Вона така товариська з усіма.
Це не стало відкриттям для Тяньміна. Більше вони про це не говорили, натомість Ху Вень побачив у його руках пляшку з мінеральною водою, тож запитав:
Що ти, на бога, п’єш?
Вода в пляшці мала зеленуватий колір, і в ній плавали сплутані клубки зілля.
Я нарізав трав’яний збір і додав у воду. По-справжньому органічне питво.
Окрилений щастям, Тяньмін того дня був значно багатослівнішим, ніж зазвичай, тож оповідав далі.
Якщо мені пощастить у майбутньому, я обов’язково засную компанію з виробництва цього напою, який, безумовно, буде затребуваним на ринку.
Ху Вень засумнівався:
Чи є на світі щось менш питне, ніж оця бурда?
Тяньмін не залишився в боргу:
А як щодо алкоголю? Чи тютюновий дим — приємніша річ? Навіть кока-кола має мерзенний смак, коли куштуєш її вперше. Усе це — питання звички.
— Друже, та розмова повністю змінила моє життя! — Ху Вень обійняв Тяньміна за плечі, відкрив упаковку й вийняв бляшанку з напоєм. На її зеленій поверхні були зображені просторі пасовища. Напій називався «Зелений шторм».
Ху Вень потягнув за кільце й подав бляшанку товаришу. Зробивши перший ковток, Тяньмін відчув добре знайомий гіркий присмак запашних трав і неначе захмелів. Він заплющив очі й немов поринув у минуле, в той дощовий день, коли поруч сиділа Чен Сінь…
— Це оригінальний рецепт, варіант для масового ринку солодший, — сказав Ху Вень.
— І це добре продається?
— Пречудово! Зараз основна складність полягає у високій собівартості сировини, не думай, що ця трава аж така дешева. Поки виробництво не стане масовим, собівартість зелені перевищує вартість фруктів чи горіхів. Крім того, в траві багато шкідливих інгредієнтів, і обробка до прийнятного рівня — складне завдання. Однак перспективи дуже хороші. Є багато товстосумів, готових вкладатися у виробництво. Huiyuan Juice[9] навіть розглядає можливість придбати мою компанію. Але хер їм.
Тяньмін мовчки роздивлявся Ху Веня — колись випускника з дипломом аерокосмічного інженера, а тепер підприємця й власника бізнесу з виробництва прохолоджувальних напоїв. Він — людина, яка власноруч керує долею, слугує дороговказом для інших. А Тяньміну лишається хіба що звести рахунки з життям — він програв і опинився на узбіччі.
— Друже, я тобі винен, — просто сказав Ху Вень, простягнувши йому три кредитні картки разом із папірцем. Роззирнувшись довкола, він прошепотів прямо у вухо: — Тут три мільйони юанів, пін-код написаний на папірці.
— Я ж не подав заявки на патент, — відказав Юнь Тяньмін.
— Але ідея була твоєю. Без тебе «Зеленого шторму» не існувало б. Нехай юридично нічого й не оформлено, але візьми ці гроші. По-товариськи я завжди був тобі винен.
— За законом ти мені нічого не винен.
— Просто візьми. Тобі вони зараз будуть геть не зайвими.
Тяньмін більше не сперечався. Хоча сума для нього була просто шаленою, він анітрошки не хвилювався. Гроші вже не здатні врятувати його життя, справа не в сумі. Однак останній промінь надії все ще жеврів у його душі: щойно Ху Вень пішов, Тяньмін одразу попрямував на консультацію.
Його лікаря Чжана на місці не виявилося, тож він витратив чимало часу, щоб потрапити на прийом до заступника головного лікаря — світила вітчизняної онкології. Тяньмін без недомовок запитав, чи залежить успішність його лікування від товщини гаманця, і якщо так, то які шанси на одужання?
Прочитавши в комп’ютері медичну картку Юнь Тяньміна, старий лікар похитав головою й відповів, що рак легенів метастазував чи не в усі життєво важливі органи. Оперативне втручання на такій стадії вже неможливе, тож лишається тільки консервативне лікування — хіміо- й променева терапія. Успішність лікування не залежить від грошей.
— Молодий чоловіче, пам’ятаєте приказку: «Лікарю до снаги вилікувати лише виліковне, Будда здатен врятувати від циклу переродження лише тих, хто цього прагне».
Надії більше не було, тож Тяньмін того самого дня заповнив папери на евтаназію й передав їх лікарю Чжану. Несподівано той почав
