Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Але ці дві речі, дві половини й були її цілим життям.
Ян Дун оперлася на поручні балкона, дивилася вниз, у бездонну прірву, прислухаючись, як страх перемішується зі спокусою. Спершись трохи сильніше, вона відчула, як сталеві поручні завібрували під її вагою, тож Ян Дун різко відсахнулася назад, немов її вдарило струмом. Вона не наважилася лишатися тут і надалі, тож повернулася до операторської з розміреним гудінням терміналів.
Тут знаходився суперкомп’ютер, що в режимі офлайн опрацьовував отримані від прискорювача дані. Деякі з терміналів управління були вимкнені кілька днів тому, але зараз знову радісно миготіли. Це трохи розважило Ян Дун, проте вона пригадала, що інформація від колайдера більше не надходить, і наразі потужності комп’ютера передані на допомогу іншим проєктам.
В операторській залишився лише один молодий чоловік, який підвівся, щойно побачив Ян Дун. Примітною деталлю в зовнішності хлопця були окуляри в неймовірно широкій оправі яскраво-зеленого кольору. Ян Дун пояснила йому, що затрималася лише для того, щоб спакувати деякі особисті речі. Але коли Зелені окуляри почув, хто вона така, то почав із захопленням розповідати про проєкт, який він зараз прораховує на суперкомп’ютері.
Це була математична модель еволюції Землі, що відтворює геоморфологію поверхні планети в минулому та прогнозує її в майбутньому. На відміну від усіх попередніх проєктів, ця модель враховувала вплив морів та океанів і ще безлічі чинників — астрономічних, біологічних, геологічних, атмосферних.
Зелені окуляри активував кілька великих екранів, щоб Ян Дун могла наочно побачити результати розрахунків. Картинка повністю відрізнялася від звичних стовбців цифр і пучків кривих: детальні кольорові зображення демонстрували континенти й океани з великої висоти. Зелені окуляри мишкою вправно проскролив зображення, масштабуючи його. Загальна картина материка змінилася устям річки із заростями дерев.
Ян Дун відчула, як живий подих природи пронизує те місце, витісняючи повністю затхлу неживу абстрактність чисел і даних. Це несподіване відкриття дало їй маленький передих від нав’язливої клаустрофобії.
Після пояснень Зелених окулярів Ян Дун зібрала речі й увічливо попрощалася, щоб піти. Розвернувшись і попрямувавши до виходу, вона відчула, що Зелені окуляри все ще пильно дивиться їй услід. Вона не дратувалася від такої уваги з боку чоловіка, навпаки, відчуття було приємним, наче нечасте зимове сонце вийшло з-за хмар, зігріваючи душу.
Раптом її пронизало нестримне бажання з кимось поговорити, тож вона зупинилася й знову повернулася до Зелених окулярів.
— Ти віриш у Бога?
Ян Дун сама здивувалася своєму запитанню. Зважаючи на прораховану в цьому приміщенні модель еволюції Землі, запитання видавалося ще недоречнішим.
Зелені окуляри також, вочевидь, був приголомшений запитанням. Лише після тривалої мовчанки він зміг достатньо оговтатися, щоб розгублено запитати:
— Про якого бога ти говориш?
— Просто про Бога. — На неї знову навалилося задушливе відчуття повного виснаження. Пояснювати бодай щось іще не лишалося сил.
— Я не вірю в нього.
— Але, — Ян Дун вказала на обриси континентів і океанів на одному з великих моніторів, — умови середовища, в якому може зародитися й надалі існувати життя, — дуже жорсткі й не дозволяють відхилень навіть на незначні значення. Наприклад, вода в рідкому стані існує в дуже вузькому температурному діапазоні. Коли на це поглянути з точки зору космології, то варіативність стає ще меншою: якби характеристики Великого вибуху відрізнялися хоча б на одну квадрильйонну в той чи інший бік, не виникли б важкі хімічні елементи, а отже, й життя загалом. Хіба це не очевидний доказ розумності процесу творення?
Зелені окуляри похитав головою:
— Я не надто обізнаний із теорією Великого вибуху, але щодо довкілля Землі ви помиляєтеся. Земля породила живе, а тепер живе змінює Землю. Сучасний стан довкілля — насправді результат взаємодії між ними. — Він на секунду замислився, схопив мишку: — Ліпше змоделюймо.
Зелені окуляри вивів інтерфейс налаштування системи на великий екран — украй запаморочливий набір вікон і параметрів, але коли зняв прапорець із верхнього кореневого вікна вибору — всі інші вікна стали порожніми.
— Ми прибрали всі розрахунки опції «життя», а тепер запустимо сценарій розвитку неживої Землі. Я знизив детальність розрахунків, тож це потребуватиме менше часу.
Ян Дун поглянула на інший термінал і пересвідчилася, що суперкомп’ютер працює на повну потужність. У такий момент споживання енергії дорівнювало потребам невеличкого містечка, але вона не зупинила Зелені окуляри.
На великому моніторі з’явилася новоутворена планета із розжареною до червоного поверхнею, схожа на жаринку, щойно вийняту з печі. Час летів, змінювалися геологічні епохи, планета поступово вистигала, кольори й текстура поверхні повільно й рівномірно змінювалися, зачаровуючи спостерігача, немов мали якийсь гіпнотичний ефект. Через кілька хвилин на екрані з’явилася оранжево-жовта планета, що свідчило про завершення процесу моделювання.
— Це лише найгрубіша модуляція. Щоб провести детальні розрахунки, потрібен місяць, — сказав Зелені окуляри. Клацнувши мишею, він зменшив масштаб, зробивши планету видимою з космосу. Камера пролетіла над величезною пустелею, оминула безліч чудернацьких гір, схожих на гігантські стовпи, потім велетенську бездонну ущелину й круглу улоговину, що скидалася на кратер.
— Це що? — запитала Ян Дун.
— Земля без зародження життя. Це зображення планети на сьогодні. Поверхня матиме приблизно такий вигляд.
— Але… де океани?
— Ані океанів, ані річок. Уся поверхня зневоднена.
— Ти стверджуєш, що якби на Землі не існувало життя, то не було б і води в рідкому стані?
— Реальна ситуація може виявитися набагато дивовижнішою за цю. Це лише грубі прикидки, але вони принаймні дають змогу зрозуміти, наскільки наявність життя впливає на знайомий нам сучасний вигляд нашої планети.
— Але…
— То ви вважаєте, що життя — це лише м’яке, тонке, вкрай тендітне нашарування на поверхні Землі?
— А хіба ні?
— Тоді ви нехтуєте силою часу. Якщо колонія мурах перетягуватиме крупинки розміром із зернятко рису, за мільярд років вони зрівняють із землею гору заввишки з Тайшань. Дайте достатньо часу, й життя виявиться міцнішим за гірські породи й метали, потужнішим за урагани й виверження вулканів.
— Але гори здебільшого утворюються внаслідок дії геологічних процесів.
— Не завжди. Життю, може, й не під силу звести нові гори, проте йому до снаги переформатувати гірські хребти. Скажімо, є три гірські піки: нехай два з них вкриті рослинністю. Третій незабаром буде зруйнований ерозією під дією вітру. «Незабаром» — це десятки мільйонів років, за геологічними мірками — й оком не змигнути.
— Тоді що сталося з океаном?
— Для відповіді потрібно уважно переглянути запис процесу моделювання. Він занадто громіздкий, але можна здогадатися, що рослини, тварини й бактерії відіграли важливу роль у формуванні знайомої нам атмосфери. Якщо життя не зародиться, поточний склад атмосфери дуже різнитиметься від сучасного й не зможе компенсувати негативний вплив ультрафіолетового випромінювання та сонячного вітру, тож океан випарується. Невдовзі внаслідок парникового ефекту атмосфера Землі нагадуватиме венеріанську, водяна пара випаровуватиметься через верхні шари атмосфери в космос, і за кілька мільярдів років
