Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов
– Швидше зведення спостережень! Обчислимо ізограви!
Зореліт знову похитнувся. В екрані з колосальною швидкістю мелькнуло щось неймовірно велике, промчало назад і зникло.
– Ось і відповідь… Обігнали планету. Швидше, швидше до роботи! – Погляд начальника впав на лічильники пального. Він хотів щось сказати і замовк.
РОЗДІЛ ІІ. ЕПСИЛОН ТУКАНА
Пролунав тихий скляний дзвін. На прозорій перегородці заіскрилися різноколірні бліки. Завідуючий зовнішніми станціями Великого Кільця Дар Вітер стежив за світлом Спіральної Дороги. Її гігантська дуга вигиналась у висоті, прокреслюючи понад краєм моря матовожовту смугу відображення. Не відводячи од неї погляду, Дар Вітер простягнув руку й переставив важельок на Р – роздуми не закінчилися. Сьогодні в житті цієї людини відбувалася велика переміна. Ранком з житлового пояса південної півкулі прибув його наступник Мвен Мас, обраний Радою Зореплавання. Останню передачу по Кільцю вони проведуть разом, а потім… Ось те «потім» і лишалося ще не вирішеним. Шість років він витримував свою роботу, що вимагала неймовірного напруження; для цієї роботи брали людей виняткових здібностей, з чудовою пам’яттю і широкими, енциклопедичними знаннями. Коли із зловісною впертістю почали повторюватись приступи байдужості до роботи й життя – одне з найважчих захворювань людини, – Евда Наль, відомий психіатр, оглянула його. Випробуваний давній засіб – музика сумних акордів у пронизаній заспокійливими хвилями кімнаті блакитних снів – не допоміг. Лишилося тільки змінити рід діяльності й лікуватися фізичною працею там, де потрібна була ще повсякденна і щогодинна робота м’язів. Його любий друг – історик Веда Конг – учора запропонувала працювати в неї розкопником. На археологічних розкопках машини не могли виконувати всю роботу – останній етап завершували люди. Добровольців не бракувало, але Веда обіцяла йому тривалу поїздку в стародавніх степах, на лоні природи.
Коли б Веда Конг!.. А втім, вона знає все до кінця. Веда кохав Ерга Ноора, члена Ради Зореплавання, начальника тридцять сьомої зоряної експедиції. Ерг Ноор мав повідомити про себе з планети Зірди. Але якщо ніякої звістки немає, а всі розрахунки міжзоряних польотів виключно точні, то нічого й думати про те, щоб завоювати кохання Веди! Вектор дружби – оце все, що зв’язує її з ним. І всетаки він поїде працювати з нею!
Дар Вітер пересунув важіль, натиснув кнопку, і кімнату залило яскраве світло. Кришталеве вікно було стіною розвернутого на простір приміщення, що підносилося над землею й морем. Поворотом другого важілька Дар Вітер нахилив цю стіну на себе, і приміщення відкрилося для зоряного неба, відрізавши металевою рамою вогні доріг, будов і маяків морського узбережжя внизу.
Циферблат галактичного годинника з трьома концентричними кільцями ділень прикував увагу Дар Вітра. Передача інформації по Великому Кільцю йшла за галактичним часом, кожної стотисячної галактичної секунди або раз у вісім днів, сорок п’ять разів на рік за земним рахунком часу. Один оберт Галактики навколо осі становив галактичну добу.
Чергова й остання для нього передача наставала о дев’ятій годині ранку за часом Тібетської обсерваторії, отже, о другій годині ночі тут, на Середземноморській обсерваторії Ради. Лишилося трохи більше як дві години.
Прилад на столі задзвонив і замиготів знову. За перегородкою показався чоловік у світлому, з шовковистим полиском одязі.
– Ми приготувалися до передачі й прийому, – коротко кинув він, не виявляючи ніяких зовнішніх ознак поваги, хоч у погляді його таїлося захоплення начальником.
Дар Вітер мовчав, мовчав і помічник, стоячи у вільній позі, з гордовитою поставою.
– У кубічному залі? – нарешті спитав Дар Вітер і, діставши ствердну відповідь, поцікавився, де Мвен Мас.
– Біля апарата ранкової свіжості. Настроюється після дороги. До того ж, мені здається, він схвильований…
– Я теж хвилювався б на його місці, – задумливо промовив Дар Вітер. – Так було шість років тому…
Помічник почервонів. Він з юнацьким запалом співчував своєму начальникові, може, усвідомлюючи, що й сам колись пройде через радощі й горе великої праці і великої відповідальності. Завідуючий зовнішніми станціями нічим не виказав своїх переживань – вважалося непристойним виявляти їх в його роки.
– Коли Мвен Мас з’явиться, одразу приведіть його до мене.
Помічник вийшов. Дар Вітер пішов у куток, де прозора перегородка була затемнена від стелі до підлоги, і широким жестом розчинив дві стулки, вставлені в панелі з дерева. Спалахнуло світло, що лилося звідкись із глибини схожого на дзеркало екрана.
Завідуючий зовнішніми станціями за допомогою окремої клеми ввімкнув «вектор дружби» – пряме з’єднання, яке підтримувалося між зв’язаними глибокою дружбою людьми, щоб спілкуватися між собою в будьякий момент. «Вектор дружби» з’єднував кілька місць постійного перебування людини – житло, місце роботи, улюблений куточок відпочинку.
Екран засвітився, у глибині його виступили знайомі поєднання високих панелей з незліченними стовпцями закодованих позначень електронних фільмів, які замінили архаїчні фотокопії книг. Коли людство перейшло на єдиний алфавіт, названий лінійним через відсутність складних знаків, фільмування навіть старих книжок стало ще більш простим і доступним автоматичним машинам. Сині, зелені, червоні смуги – знаки центральних фільмотек, де зберігалися наукові дослідження, які давно вже видавалися всього в десяти примірниках. Тільки набрати умовний ряд знаків, і сховищефільмотека автоматично передавало повний текст книгифільму. Ця машина й була особистою бібліотекою Веди. Легке клацання – зображення погасло і знову засвітилося, показавши другу кімнату, теж порожню. За повторним клацанням прилад переніс зображення в зал із тьмяно освітленими столикамипультами. Жінка, яка сиділа біля найближчого столика, підвела голову, і Дар Вітер упізнав миле вузьке обличчя з великими сірими очима. Білозуба усмішка чималого, сміливо окресленого рота злегка піднімала горбочками щоки по боках трошки кирпатого носа, з подитячому заокругленим кінчиком, і від цього обличчя ставало ще м’якшим і привітнішим.
– Ведо, лишилося дві години. Треба – переодягнутись, а мені хочеться, щоб ви прийшли в обсерваторію трохи раніше.
Жінка на екрані піднесла руки до густого світлопопелястого волосся.
– Слухаю, мій Вітре, – тихо розсміялась вона, – йду додому.
Вухо Дар Вітра не пропустило веселості тону.
– Хоробра Ведо, заспокойтеся. Кожний, хто виступав по Великому Кільцю, колинебудь виступав уперше…
– Не витрачайте слів, щоб розважити мене, – вперто підвела голову Веда Конг, – я скоро прийду.
Екран погас. Дар Вітер причинив стулки і обернувся, щоб зустріти свого заступника. Мвен Мас увійшов широкими кроками. Риси обличчя і темнокоричневий колір гладенької блискучої шкіри свідчили про його походження від негритянських предків. Білий плащ спадав важкими складками з могутніх плечей. Мвен Мас стиснув обидві долоні Дар Вітра в своїх міцних худих руках. Обидва начальники зовнішніх станцій – колишній і майбутній – були дуже високими.
