Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов
– Мені здається, сьогодні має статися щось важливе, – почав Мвен Мас з тією довірливою відвертістю, якою відзначалися люди ери Великого Кільця.
Дар Вітер знизав плечима.
– Важливе станеться для всіх трьох. Я віддам свою роботу, ви її візьмете, а Веда Конг уперше говоритиме із всесвітом.
– Вона дуже гарна? – напівзапитливо, напівствердно озвався Мвен Мас.
– Побачите. А втім, у сьогоднішній передачі немає нічого особливого. Веда прочитає лекцію з нашої історії для планети КРЗ 664456+БШ 3252.
Мвен Мас зробив у думці напрочуд швидке обчислення.
– Сузір’я Єдинорога, зірка Росс 614 – планетна система, відома з давніхдавен, але вони нічим особливим не відзначились. Я люблю старовинні назви й слова, – з ледь помітною ноткою вибачення додав він.
Дар Вітер подумав, що Рада вміє вибирати людей. Вголос він сказав:
– Тоді вам буде добре з Юнієм Антом – завідуючим електронними запам’ятовуючими машинами. Він величає себе завідуючим лампами пам’яті. Не від лампи – вбогого світильника старовини, – а від перших електронних приладів, незграбних, у скляних ковпаках, з викачаним повітрям, що нагадувало тодішні електричні світильники.
Мвен Мас розсміявся так щиро й відверто, що Дар Вітер відчув, як росте його симпатія до цієї людини.
– Лампи пам’яті! Наші пам’ятні сітки – коридори в кілометри завдовжки, складені з мільярдів елементівклітин! Але, – спохватився він, – я даю волю своїм почуттям, а не зрозумів необхідного. Коли заговорила Росс 614?
– П’ятдесят два роки тому. З того часу вони опанували мову Великого Кільця. До них усього чотири парсеки. Лекцію Веди вони почують через тринадцять років.
– А потім?
– Після лекції – прийом. Через наших давніх друзів ми дізнаємося про якінебудь новини по Кільцю.
– Через шістдесят один Лебедя?
– Ну, звичайно. Або іноді через сто сім Змієносця, користуючись вашою старовинною термінологією.
Увійшов чоловік у такому самому сріблястому одязі Ради Зореплавання, як і помічник Дар Вітра. Невисокий, жвавий, горбоносий, він викликав до себе прихильність гострим, уважним поглядом темних, як вишні, очей. Прибулий потер долонею свою круглу гладеньку голову.
– Я Юній Ант, – назвав він себе високим різким голосом, очевидно звертаючись до Мвена Маса.
Той шанобливо привітав його. Завідуючі пам’ятними машинами перевершували всіх своєю вченістю. Вони вирішували, що з одержаних повідомлень треба увічнити в пам’ятних машинах, що надіслати в лінії загальної інформації або палаци творчості.
– Ще один з бреваннів, – пробурчав Юній Ант, потискуючи руку новому знайомцеві.
– Що таке? – не зрозумів Мвен.
– Моя вигадка латинською мовою. Так я прозвав усіх, хто недовго живе, – працівників зовнішніх станцій, льотчиків міжзоряного флоту, техніків заводів зорельотних двигунів. Ну, і нас з вами. Ми теж не живемо більше половини нормальної тривалості життя. Що робити, зате цікаво! Де Веда?
– А хотіла прийти раніше… – почав Дар Вітер.
Його слова були заглушені тривожними музикальними акордами, які пролунали відразу за дзвінким клацанням на циферблаті годинника Галактики.
– Попереджувальний по всій Землі. Усім енергостанціям, усім заводам, транспортній мережі й радіостанціям. За півгодини припинити відпуск енергії і назбирати її в ємкісних конденсаторах у достатній кількості, щоб пробити атмосферу каналом спрямованого випромінювання. Передача забере сорок три проценти земної енергії. Прийом – лише на підтримання каналу, – вісім процентів, – пояснив Дар Вітер.
– Саме так я собі і уявляв це, – кивав головою Мвен Мас.
Раптом його зосереджений погляд спалахнув захопленням. Дар Вітер озирнувся. Не помічена ними, біля світної прозорої колони стояла Веда Конг. Для виступу вона наділа найкраще вбрання, що найбільше прикрашало жінку і було так пошите, як шили ще тисячі років тому, в епоху крітської культури.
Мвен Мас, який вперше побачив ученогоісторика, розглядав її з неприхованим захопленням.
Веда підвела стривожені очі на Дар Вітра.
– Все добре, – відповів він на німе запитання свого прекрасного друга.
– Я багато разів виступала, але не так, – заговорила Веда Конг.
– Рада дотримується звичаю. Повідомлення для різних планет завжди читали вродливі жінки. Це дає уявлення про те, як жителі нашого світу відчувають прекрасне, взагалі свідчить багато про що, – вів далі Дар Вітер.
– Рада не помилилась у виборі! – вигукнув Мвен Мас. Веда пильно глянула на африканця.
– Ви самотні? – тихо спитала вона і, діставши у відповідь ствердний кивок Мвена Маса, розсміялася.
– Ви хотіли поговорити зі мною, – обернулася вона до Дар Вітра.
Друзі вийшли на широку кільцеву терасу, і Веда з насолодою підставила обличчя свіжому морському вітрові.
Завідуючий зовнішніми станціями розповів про своє рішення їхати на розкопки, про вагання у виборі між тридцять восьмою зоряною експедицією, антарктичними підводними рудниками та археологією.
– Ой ні, тільки не зоряна! – вигукнула Веда, і Дар Вітер відчув свою нетактовність.
Захоплений переживаннями, він ненароком зачепив болюче місце в душі Веди.
На допомогу йому прийшла мелодія тривожних акордів, що долинула на балкон.
– Час, півгодини до включення в Кільце! – Дар Вітер обережно взяв Веду Конг за руку.
У супроводі інших вони, спустилися рухомими сходами в глибоке підземелля – вирубану в скелі кубічну кімнату.
Тут не було нічого, крім приладів. Матові панелі чорних стін здавались оксамитовими. Їх прорізали чіткі лінії кришталевих смуг. Золотаві, зелені, блакитні й оранжеві вогники тьмяно освітлювали шкали, знаки, цифри. Смарагдові вістря стрілок дрижали біля чорних півкругів, наче всі ці широкі стіни з трепетним напруженням чогось чекали.
Кілька крісел, великий стіл з чорного дерева, частково всунутий у величезний, з перлистим полиском напівсферичний екран, обведений масивною золотою рамою.
Дар Вітер знаком підкликаз до себе Мвена Маса, показавши іншим на високі чорні крісла. Мвен Мас підійшов, ступаючи обережно, навшпиньках, як колись ходили його предки в спалених сонцем саванах, підкрадаючись до величезних і лютих звірів. Мвен Мас затамував подих. Звідси, з неприступного кам’яного підземелля, зараз розчиниться вікно в безмежні простори космосу, і люди з’єднаються думками й знаннями із своїми братами на інших планетах. Представники земного людства перед Всесвітом – ось тут вони, п’ять чоловік. Але з завтрашнього дня йому, Мвен Масові, доведеться керувати цим зв’язком. Йому доручать усі важелі величезної сили. Легенький холодок пробіг по йпйні африканця. Мабуть, він тільки зараз збагнув, який тягар відповідальності взяв на себе, давши згоду Раді. І коли він глянув на Дар Вітра, що не кваплячись орудував рукоятками керування, то в його погляді промайнув вираз такого ж захоплення, яке світилося в очах молодого помічника Дар Вітра.
Пролунав важкий, грізний дзвін, наче дзвеніла масивна мідь. Дар Вітер швидко повернувся й пересунув довгий важіль. Дзвін затих, і Веда Конг побачила, що вузька панель на правій стіні освітилася на всю висоту кімнати. Стіна наче провалилася, зникла
