Соляріс. Едем. - Станіслав Лем
Майже водночас гондола розкрилася зразу на всі боки, мов чаша квітки, і велике блискуче тіло з’їхало вниз на чомусь овальному й товстому, що моментально спласло й зникло.
Тоді величезне створіння, яке покинуло гондолу, поволі почало випростуватися на весь зріст. Люди впізнали його, хоч воно дивовижно змінилося — було вкрите блискучою, наче срібло, речовиною, що обвивала його спіральними витками знизу догори. Там, в облямованому чорним отворі, з’явилося маленьке, пласке обличчя.
Кошлата тварина, яка першою вискочила з колеса, що зупинилося, повзла до них спритно й швидко, не відриваючись від грунту. Лише тепер люди помітили, що вона тягла за собою щось схоже на величезний, розплющений, наче лопата, хвіст.
— Я стріляю, — тихо сказав Інженер і притис щоку до приклада.
— Ні! — крикнув Лікар.
«Зачекай», — хотів сказати Координатор, але Інженер уже натиснув спуск. Він цілився в тварину, яка повзла до них, і схибив; політ електричного заряду був невидимим, лочулося тільки слабке сичання. Інженер відпустив гачок, але пальця з нього не зняв. Створіння зі срібним полиском не зрушувалося з місця. Нараз воно зробило якийсь рух і… свиснуло. Принаймні так здалося людям.
Воно блискавично відірвалося від землі й одним стрибком пролетіло метрів із п’ять; приземлившись, зібгалося у велику кулю, наїжачилося, дивно розпухло, лопатистий хвіст розсунувся, став вертикально, розійшовся вгору й на боки, в його ввігнутій, як мушля, поверхні щось блідо блиснуло й попливло до людей, ніби гнане вітром.
— Вогонь! — заревів Координатор.
Вогненна кулька завбільшки з горіх плавно гойдалася в повітрі, звертаючи то в один, то в інший бік, але підпливала все ближче й ближче — люди вже чули її сичання, наче краплини води танцювали на розпеченій блясі. Всі відразу ж натиснули спуски своїх електрожекторів.
Створіння, корчачись, упало, віялоподібний хвіст накрив його повністю, майже одночасно вогненний горіх почало зносити вітром убік, немовби він утратив раптом керування. Пролетівши на відстані кільканадцятьох кроків від людей, він зник з очей.
Срібний велетень випростався ще більше, над ним з’явилося щось тонке, і він почав підійматися по ньому до відкритої гондоли. У нього з гучним тріском ударили заряди.
Велетень переламався навпіл і глухо гепнувся об грунт.
Люди підхопилися й підбігли до нього.
— Увага! — знову застережливо крикнув Хімік.
Двоє блискучих коліс виринули з-під лісу й помчали до пагорбів. Люди впали долілиць, готові до всього, але тут сталося щось неймовірне: обидвоє коліс, навіть не сповільнивши темпу, промчали далі й зникли за вершинами пагорбів.
Через кілька секунд почувся приглушений рев; люди обернулися: рев долинав із гаю дерев-легенів. Найближче з них розкололося навпіл і звалилося, викидаючи клуби пари й махаючи гіллям.
— Мерщій! Мерщій! — закричав Координатор, підбіг до кошлатої тварини, лапки якої стирчали з-під голого м’ясистого хвоста, що накривав їх, і, навівши на неї ствол, за кілька секунд обернув її на вуглину, відтак черевиками порозкидав рештки й утоптав їх у грунт.
Інженер і Фізик стояли перед срібною брилою під ажурним багатокутником, який спирався на скісні лапи; Інженер доторкнувся до її здутого горба, що, здавалося, повільно ріс.
— Його не можна так лишати! — крикнув Координатор, підбігши до них.
Він був страшенно блідий.
— Таку масу нам не спопелити, — буркнув Інженер.
— Побачимо! — відповів крізь зуби Координатор і вистрелив з відстані двох кроків.
Довкола ствола електрожектора затремтіло повітря. Срібний тулуб миттю вкрився чорнуватими плямами, в повітрі закружляла сажа, огидно запахло горілим м’ясом, Щось забулькало. Хімік якусь мить дивився на це зі зблідлим обличчям, а тоді відвернувся й відбіг убік. Кібернетик пішов за ним. Розрядивши свою зброю, Координатор мовчки простяг руку до Інженерового електрожектора.
Почорніла туша запалася й розплющилася, над нею вився дим, літали пластівці кіптяви, булькання змінилося потріскуванням, наче горіло поліно, а Координатор усе ще натискав занімілим пальцем спуск, аж поки рештки перетворилися на безформну купу попелу. Піднявши вгору ствол електрожектора, він стрибнув у попіл і почав розкидати його на всі боки ногами.
— Допоможіть мені! — хрипко крикнув товаришам.
— Я не можу, — простогнав Хімік.
Він стояв із заплющеними очима, на чолі в нього блищали краплини поту, обома руками він схопився за горло, немовби хотів себе задушити. Лікар міцно зціпив зуби, аж вони заскреготали, і стрибнув у гарячий попіл слідом за Координатором.
— А я, думаєш, можу?! — крикнув той.
Лікар, не дивлячись під ноги, топтав і топтав. Мабуть, вони мали досить кумедний вигляд, підстрибуючи на одному місці. Вони втоптували в грунт недогорілі грудки, втискали у нього попіл, потім згрібали грунт з усіх боків прикладами електрожекторів, поки не засипали останні сліди.
— Чим ми кращі за них? — зітхнув Лікар, коли вони на мить зупинилися, обливаючись потом і важко дихаючи.
— Він на нас напав, — буркнув Інженер, з люттю й огидою витираючи сліди кіптяви з ложа електрожектора.
— Ходіть сюди! Всьому кінець! — крикнув Координатор.
Товариші повільно наблизилися до них. У повітрі плавав різкий сморід горілого, трав’янисті лишайники обвуглилися у великому діаметрі.
— А що з цим? — запитав Кібернетик, показуючи на ажурну конструкцію.
Вона здіймалася над ними на висоту чотирьох поверхів.
— Спробуємо запустити, — сказав Координатор. В Інженера від подиву аж очі на лоба полізли.
— Як?
— Увага! — крикнув Лікар.
Одне за одним на тлі гаю з’явилися троє осяйних коліс. Люди відбігли на кілька кроків від конструкції й залягли. Координатор перевірив стан зарядника й чекав, широко впершись ліктями у шорсткий мох. Але колеса поминули їх і покотилися далі.
— Підеш зі мною? — запитав Координатор, киваючи Інженерові на гондолу, яка висіла за чотири метри від поверхні планети.
Той мовчки підбіг до конструкції, обома руками вхопився за опору і, всовуючи в отвори пальці, швидко поліз нагору. Координатор подерся слідом за ним. Інженер першим опинився під гондолою, поторкав один із нижніх виступів і щось почав там робити, — було чути, як метал дзенькає об метал, — потім підтягнувся і зник усередині. За хвилину звідти висунулася його рука, Координатор схопив її, і вони обидва опинилися нагорі. Досить довго нічого не діялося, нарешті п’ять розхилених пелюсток повільно стулилися без найменшого звуку. Люди внизу мимохіть здригнулися й відступили назад.
— Що то була за вогненна кулька? — обернувся Лікар до Фізика, який не відривав очей від гондоли. Там ворушилися невиразні, мовби складені вдвоє тіні.
— Схоже на маленьку кульову блискавку, — повагавшись, відповів Фізик.
— Але ж її випустила та тварина!
— Так, я теж бачив. Може, це якесь тутешнє електричне… Глянь!
Ажурний багатокутник несподівано здригнувся й задзвенів, повертаючись довкола своєї вертикальної осі. Він трохи не впав, бо
