Чоловіки під охороною - Робер Мерль
— Ходімо, — каже жінка. — Зараз я все з’ясую.
І вона, розмахуючи батогом, широким кроком простує до вітальні. Я йду за нею.
Нашим очам відкривається несподіване видовище. Дівчина з пухнастим білявим волоссям лежить гола долілиць на канапі й уткнувшись обличчям у куток, плаче.
— Що з вами, Одрі? — питає Гельсінгфорс.
— Цей тип, — відповідає Одрі, підводячись і показуючи на мене пальцем, — намагався мене зґвалтувати.
Я з обуренням кричу:
— Неправда!
В Одрі все фальшиве: голос, очі, плач, поза, нагота. Дівчина нагадує третьорядну актрису, яку режисер марно намагається примусити ввійти в роль. На зґвалтовану вона анітрохи не схожа.
— Одрі, — байдужно каже Гельсінгфорс, — перестаньте скиглити й розкажіть мені все до ладу.
Але Гельсінгфорс грає теж погано. Надто вже вона холоднокровна.
— Це чудовисько… — белькоче Одрі.
Я мовчки скрегочу зубами. Все в неї фальшиве — слова, інтонація…
— Це чудовисько, — провадить Одрі, — накинулось на мене, тільки-но ввійшло до кімнати. (Як це правдоподібно!) На щастя, я вирвалася від нього, схопила револьвер і запропонувала йому вийти.
«Запропонувала»!.. Та вона ще й уміє шляхетно розмовляти!
Я не витримую:
— Все це від початку до кінця неправда.
На жаль, я проказую ці слова, а не викрикую. Тому вони звучать непереконливо. Я теж погано граю. Мабуть, через те, що заражаюсь посередньою грою своїх партнерок.
Гельсінгфорс повертає до мене правий бік обличчя, розмахує батогом, наче погрожуючи неугавному собаці, а тоді, не підвищуючи голосу питає мене:
— Ви все сказали?
— Ось бачите, — каже Одрі, скиглячи, — він зірвав з мене трусики й ліфчик!
Вона показує пальцем на розкидані по дивану «речові докази» й револьвер серед них. Я з полегкістю завважую, що Гельсінгфорс хапає зброю, замикає її в шухляді нічного столика й, сховавши ключа в кишеню, знову стає перед Одрі. Її висока, плечиста постать затуляє від мене мою «жертву», і я ступаю крок убік. Але ближче не підходжу. Я майже певен: якщо я знову розтулю рота, Гельсінгфорс не завагається дати мені ляпаса.
— Як ви гадаєте, — питає з приголомшливим спокоєм Гельсінгфорс, — чому Мартінеллі порвав бретельки на вашому ліфчику?
— Думаю, він хотів подивитись на мої перса, — відповідає Одрі, потуплюючи очі.
Гельсінгфорс регоче й величезним пальцем тицяє в крихітні перса Одрі.
— Ви жартуєте, люба! Там нема на що дивитись!
І знову регоче. Тепер вона принаймні природна. Глумливість пасує їй більше, ніж байдужість. І раптом Гельсінгфорс бере з канапи ліфчик, підносить його собі до носа й нюхає.
— Я так і думала — ви брешете! — грізно каже вона.
— Гільдо!
— Брешете, стерво! Цей ліфчик не пахне потом. Жінка, щоб ви знали, пітніє, коли її намагаються зґвалтувати. Передусім зі страху. А ще через те, що вона відбивається. Ви брешете й брешете мені! Ви були проти приїзду сюди Мартінеллі, а коли я на вашу думку не зважила, ви вирішили будь-що цьому перешкодити. Гаразд. Я вас провчу, як мені перечити. Ви гола, і я зараз же з цього скористаюсь.
— Ні, ні! — кричить Одрі, вибалушивши зі страху очі й згорнувшись у клубок.
Гельсінгфорс швидко нахиляється, брутально хапає Одрі за ногу, перевертає її на живіт і тягне по канапі, аж поки обидві ноги дівчини повисають у повітрі. Потім Гельсінгфорс стискає їх своїми взутими в чоботи ногами й тричі повільно, з дивовижним спокоєм і силою, яка мене приголомшує, шмагає Одрі батогом по сідницях. На них умить проступають три червоні синці. Одрі скрикує, але тільки один раз, а тоді, хоч як дивно, навіть не скиглить, лише тихенько стогне, наче боїться зчиняти галас.
Гельсінгфорс хапає Одрі за руку, скидає її на підлогу, а сама сідає на канапу, розкинувши ноги.
— Чоботи!
Нага Одрі, шморгаючи носом, підводиться й починає стягати з Гельсінгфорс чоботи. Зробити це нелегко. Дівчині бракує сили, вона вся тремтить. Але водночас Одрі сповнена ласки й покори, немовби їй подобається отак прислуговувати.
— Мартінеллі, — каже Гельсінгфорс, повертаючи в мій бік Юпітерів профіль і втупляючись у мене чорним оком, — ось ви й ускочили в халепу!
— Я?
— Ви ж чули, що сказала Одрі? Вона звинувачує вас у тому, що ви хотіли її зґвалтувати.
Я відповідаю, силкуючись зберегти спокій:
— Ви добре знаєте, що це неправда.
— Це неправда з погляду моїх взаємин з Одрі. Але це зовсім не так з погляду моїх взаємин з вами.
— Я вас не розумію.
— Пуловер! — звертається Гельсінгфорс до Одрі й погрозливо додає: — І перестаньте скиглити! Ви псуєте мені настрій.
Одрі замовкає.
— Мартінеллі, — веде далі Гельсінгфорс, як тільки її голова виринає з пуловера, — ви ще не зовсім добре усвідомили ситуацію. Тут правда — лише те, що називаю правдою я. Поміркуйте самі: якщо я вирішу підтвердити слова Одрі, то який суд вас виправдає?
— Але таке свідчення було б фальшиве!
— То й що? — каже вона, зводячи брови.
Я мовчу. Чи серйозно я маю сприймати цю погрозу? А може, це тільки садистський жарт?
У цю мить Одрі — очевидно, зрадівши, що мене покарають, — по-пташиному скрикує і, нахилившись, ніжно цілує Гельсінгфорс у руку вище ліктя. Та одразу ж відкидається назад, впирається широкою ступнею в голі груди дівчини й щосили відштовхує її. Одрі падає на підлогу, але вмить схоплюється на ноги. На її обличчі не видно жодного сліду образи чи злоби.
— Ви