Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Я можу трохи побути на самоті?
— Гаразд, докторе Чен, але ви маєте почуватися втішено — вони зробили за вас те, що мусили зробити саме ви.
Чоловік замовк, але Чен Сінь все одно відчувала його присутність. Навколишні звуки поступово стихали, як і припинялася злива кроків — люди розходилися від намету мерії у своїх справах. Чен Сінь відчувала, як вода, що нахлинула внаслідок цунамі, відступає, звільняючи земну твердь. Вона лишилася єдиною, хто вижив після потопу, посеред величезного континенту. Чен Сінь відчула, як обличчям розливається тепло — над обрієм зійшло Сонце.
Дні 1–5-й Епохи постстримування. Десь поза межами хмари Оорта. «Гравітація» та «Синій простір»
— Точки викривлення можна помітити й неозброєним оком, проте надійнішим методом є аналіз електромагнітного випромінювання. Хоча рівень випромінювання вкрай незначний, проте частотний спектр має типові характеристики, які можуть бути відслідковані за допомогою звичайної системи моніторингу корабля. Зазвичай у цій частині космічного простору трапляються одна-дві точки викривлення на загальний внутрішній об’єм такого великого об’єкта, як космічний корабель. Одного разу нам трапилося одразу дванадцять. Погляньте: на цей момент таких точок три, — сказав Чу Янь Моровичу й Ґуань Їфаню, з якими він пропливав довгим коридором «Синього простору». Перед ними з’явилося інформаційне вікно, яке демонструвало рух усіх об’єктів усередині корабля. На екрані миготіли три червоні точки, й вони якраз наближалися до однієї з них.
— Здається, це ось там! — Ґуань Їфань вказав кудись уперед.
Вони побачили в гладкій переборці попереду круглу дірку понад метр у діаметрі, з лискучими та яскравими, немов дзеркальними, краями. Зазирнувши всередину діри, трійця побачила щільне переплетіння труб різного діаметру, причому в шести-семи з них просто зникла частина. Двома найтовстішими трубами текли якісь рідини: здавалося, що рідина витікає з місця розриву, зникає в просторі, а згодом знову з’являється в цій самій трубі по той бік дірки. Довжина зниклих секцій кожної труби варіювалася, проте всі перерізи приблизно вписувалися в невидиму сферу. Було очевидно, що інша половина невидимої сфери виступає з переборки в коридор, тож Морович та Ґуань Їфань ретельно уникали цієї частини простору.
Натомість Чу Янь без найменшого вагання простягнув руку до виступаючої частини сфери — половина його руки просто зникла. Ґуань Їфань, який стояв із іншого боку сфери, побачив гладенький поперечний зріз його руки, як колись лейтенант Айк на борту «Гравітації» угледів зріз ніг Верини. Чу Янь забрав зі сфери й продемонстрував двом здивованим супутникам цілу й неушкоджену руку, а потім запропонував їм і самим спробувати. Обидва з обережністю простягли руки в напрямку невидимої бульбашки, спостерігаючи, як зникають спочатку кисті, а потім передпліччя рук. Проте жодних неприємних відчуттів при цьому не виникло.
— Ідемо всередину, — сказав Чу Янь і пірнув у простір попереду, немов у воду. Морович із Ґуань Їфанем нажахано спостерігали, як він розчиняється в повітрі — поступово, з голови до ніг. Картинка поперечного розрізу його тіла швидко змінювалася на невидимій дзеркальній поверхні сфери, відбиваючись на навколишніх перегородках грою світла й тіні, які розходилися металевою поверхнею, немов брижі на воді.
Морович і Ґуань Їфань злякано перезирнулися, аж тут нізвідки знову з’явилися спочатку долоні, а згодом передпліччя рук Чу Яня, які просто висіли в повітрі, а потім ухопили кожного за руку й потягли до чотиривимірного простору.
Усі, хто мав особистий досвід перебування в чотиривимірному просторі, погоджувалися, що ці відчуття годі описати словами. Вони навіть твердили, що це єдиний до сьогодні досвід людства, який абсолютно неможливо висловити наявними засобами мовлення.
Описуючи відчуття, більшість вдавалися до такої аналогії: уявіть собі расу двовимірних істот, які живуть на поверхні якоїсь тривимірної картини. Незважаючи на те, наскільки барвистою є палітра цієї картини, двовимірні істоти будуть здатні побачити лише пласку поверхню, що складатиметься з різнокольорових ділянок різної ширини й довжини. Лише облишивши звичний для себе двовимірний світ, поринувши в тривимірний та озирнувшись на картину, можна побачити й зрозуміти всю її красу.
Але й за допомогою цієї аналогії можна лише приблизно описати невимовні відчуття від відвідин четвертого виміру.
Людина, яка вперше поглянула на свій тривимірний світ із чотиривимірного, спочатку розуміє, що дивилася на власний світ, не бачачи його. Якщо знову вдатися до аналогії з картиною, то можна завважити, що, хоч спостерігач і перебуває вже поза її поверхнею, вона все одно повернута до нього строго перпендикулярно, перетворюючись на одну суцільну лінію. Тільки з четвертого виміру можна поглянути на картину зусібіч, пізнати її справжню красу. З такої точки зору жодна річ не перекриває перспективи за собою, глядач навіть може зазирнути всередину будь-якого закритого простору чи тіла. Звучить доволі просто, але якщо світобудова дійсно відповідає такому правилу — це направду приголомшливо. Після усунення всіх перешкод, обмежень і відкриття підспідку новоприбулі в четвертий вимір стикаються з обсягом інформації, в сотні мільйонів разів більшим за звичний обсяг тривимірного світу. Мозок просто не встигає обробити й зрозуміти весь масив того, що бачать очі.
Цієї миті перед очима Моровича й Ґуань Їфаня увесь «Синій простір» розгорнувся, немов гігантський неймовірний мальопис: їхнім поглядам відкрився внутрішній простір кожної каюти й приміщення корабля, кожного замкнутого ящика чи шафи в цих приміщеннях, усі рідини, що циркулювали численними трубопроводами, й вогненна куля ядерного синтезу в кормовому ядерному реакторі… Звісно, всі об’єкти розташувалися в перспективі відповідно до реального місцеперебування, тож деталі найвіддаленіших із них роздивитися було важкувато, проте самі об’єкти лишалися чіткими.
У людей, які не мають такого досвіду й слухають подібний опис чотиривимірного простору, може з’явитися хибне уявлення, що вони все бачитимуть «крізь» корпус корабля. Хоча насправді для цього не потрібно кудись «проникати», бо все розташовано зовні. Можна уявити, що ми дивимося на коло, намальоване на аркуші паперу, — ми можемо побачити все й одразу всередині кола, не маючи при цьому потреби опинятися в ньому. Це правило лишається однаково справедливим для всіх об’єктів, хоча найскладніше описати, як розгортаються тверді тіла: всі перерізи суцільних шматків заліза чи кам’яних монолітів так само легко з’являлися перед очима! Моровича й Ґуань Їфаня захлиснув океан візуальної інформації — ніби всі деталі Всесвіту зібралися навколо них і, барвисто виблискуючи, боролися за їхню увагу.
Цієї миті їм довелося пізнати абсолютно нове для себе візуальне явище — нескінченну деталізацію. У звичному тривимірному світі деталізація предметів має свої межі: навіть якщо людське око безперестанку намагатиметься роздивитися складну річ цілком чи її окремі деталі, кількість складових частин предмета обмежена. Маючи достатньо часу та озброївшись методикою послідовного підрахунку, завжди можна порахувати їх усі. Але якщо дивитися на речі тривимірного світу з четвертого виміру, всі приховані деталі й частини опиняються як на долоні — тривимірний об’єкт розпадається на складники на всіх рівнях одразу. Можна побачити не тільки речі із закритого контейнера, але й начиння самих предметів. За такого експонування перед очима розгортається незбагненна кількість деталей всього, що тебе оточує.
Перед очима Моровича й Ґуань Їфаня лежав розгорнутим до дрібниць одразу весь корабель, але зосереджений погляд навіть на щось незначне, як-от
