Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Після появи човника з іншого, ближчого до спостерігачів, боку Краплини начебто нізвідки вигулькнули дві фігури в скафандрах. Через перевантаження, спричинене уповільненням зонда, їм довелося прилипнути до його поверхні. Одна з них мала в руках інструмент, за допомогою якого, як здавалося, вивчала поверхню Краплини. У минулому люди сприймали трисоляріанські зонди як ледь не божественне творіння не з цього світу, до якого навіть наблизитися було б блюзнірством. Єдині представники роду людського, які наважилися доторкнутися до поверхні Краплини, випарувалися в перші хвилини Битви Судного дня. Але нині Краплина втратила всю свою божественну таємничість. Без дзеркального полиску вона здавалася простецьким, поламаним, давнішим за човник і астронавтів антикварним металобрухтом, який збирали астронавти. Човник і фігурки в скафандрах залишалися в полі зору лише кілька секунд, а потім так само таємниче зникли. Мертва Краплина знову опинилася в космосі на самоті, але продовжувала стишувати хід, підказуючи, що човник лишився на місці, хоча тепер став невидимий.
— Вони здатні знищувати Краплини? — вигукнув хтось із присутніх.
Перша думка капітана Моровича збіглася з думкою Гантера після вимкнення сирени. Він так само не вагався ані секунди перед натисканням кнопки на своєму годиннику — такому самому, як і в Гантера. Цього разу повідомлення про помилку вигулькнуло в червоному інформаційному вікні посеред командного центру: «Команда самопідриву не може бути виконана. Модуль дезактивовано».
Капітан різко розвернувся на п’ятах і кинувся на корму корабля. Решта офіцерів прослідували за ним.
***
Першим серед членів екіпажу «Гравітації» сферичної кабіни з контролером запуску гравітаційно-хвильової антени дістався саме Старий Гантер. Не маючи можливості легко потрапити всередину, він вирішив принаймні від’єднати контролер від самої антени, деактивувавши систему на якийсь час, а потім відшукати спосіб знищити контролер.
Але всередині кабіни вже хтось хазяйнував.
Гантер вийняв особисту зброю й націлив на людину в однострої з погонами молодшого лейтенанта. Гантер очікував побачити цього чоловіка у формі старого зразка часів Битви Судного дня, однак він, вочевидь, поцупив це вбрання вже на борту «Гравітації».
Хоча чоловік не відводив очей від контролера всередині кабіни, Гантер легко його впізнав:
— Я був певен, що підполковник Девон не помилився.
Майор Пак Є Джун, командир загону морської піхоти «Синього простору», повільно повернувся. Це був молодик, не старший тридцяти років, але на його обличчі легко було помітити сліди численних життєвих негараздів. Жоден офіцер на борту «Гравітації» не мав навіть близько подібного досвіду. Майор виглядав трохи здивованим: чи то не чекав нікого настільки швидко, чи не очікував побачити саме Старого Гантера. Але поки що він тримався доволі спокійно. Майор підняв руки догори й мовив:
— Прошу, вислухайте мої пояснення…
Старий Гантер не хотів нічого слухати. Не хотів знати, як ця людина опинилася на «Гравітації». Йому навіть було байдуже, хто перед ним: реальна людина чи привид. Хай яке пояснення виявилося б істинним, ситуація зайшла надто далеко. Усе, чого він жадав, — знищити контролер запуску гравітаційно-хвильової антени. У цьому полягав сенс усього його життя, й тепер людина із «Синього простору» застувала йому шлях до мети. Він без жодних вагань натиснув на спусковий гачок.
Куля влучила в груди Пак Є Джуна й відкинула його на двері кабіни. Пістолет Гантера був заряджений спеціальними кулями для стрільби в закритих приміщеннях космічного корабля — вони не пошкоджували переборки й обладнання, проте й убивча сила, вочевидь, була меншою від звичайної лазерної зброї. Кілька крапель крові просочилися крізь рану у грудях, але Пак Є Джун утримався на ногах, потягнувся правою рукою до заплямованого кров’ю однострою й витягнув свій пістолет. Гантер іще раз вистрілив у груди супротивника, розбризкуючи ще більше крові, краплі якої зависли в невагомості. Для наступного пострілу Гантер прицілився вже в голову, але шансу вистрелити не отримав.
Капітан Морович і решта офіцерів побачили геть іншу сцену: пістолет Гантера дрейфував на віддалі від уже задубілого тіла із закоченими очима й злегка тремтячими кінцівками. З рота бив фонтан крові, яка збиралася навколо тіла в кульки великого й малого діаметрів. Посеред напівпрозорих кров’яних скупчень було легко помітити темно-червоний предмет розміром із кулак, який плив у невагомості, тягнучи за собою, немов хвости, дві трубки. Цей предмет ритмічно пульсував, видавлюючи з тоншої трубки трохи крові, чим створював реактивну силу, яка рухала його вперед. Він нагадував багряну медузу, що пливла в невагомості.
Це було серце Гантера.
Права рука Гантера смикнулася до грудей і відчайдушно почала роздирати однострій. Усі побачили, що на шкірі немає жодних порізів чи шрамів.
— Можливо, хірурги ще його врятують, — хрипким голосом мовив майор Пак Є Джун. Отвори в його грудях ще кровили. — Добре, що тепер хірургам уже не потрібно розтинати грудну клітку, щоб повернути серце на місце… Е-е-е, я не раджу вам усім робити різких рухів, бо їм вийняти у вас серце чи мозок так само легко, як вам зірвати яблуко з гілки. «Гравітацію» взяли на абордаж.
З іншого коридору виступила група важкоозброєних морських піхотинців, одягнених у легкі темно-сині скафандри часів Битви Судного дня. Вочевидь, це був десант із «Синього простору». Морські піхотинці були озброєні лазерною зброєю великої потужності.
Капітан Морович зробив помах рукою, й усі офіцери «Гравітації» мовчки кинули зброю. Екіпаж «Синього простору» вдесятеро перевищував кількість людей на борту «Гравітації» — один загін морської піхоти нараховував понад 100 осіб і міг легко контролювати всі закутки корабля-переслідувача.
Неймовірному не лишилося місця — «Синій простір» помахом чарівної палички перетворився на надпотужний корабель. Екіпаж «Гравітації» знову пережив потрясіння, аналогічне за силою з Битвою Судного дня.
***
У центрі найбільшої сферичної зали «Синього простору» левітували понад 1400 людей. Більшість із них — понад 1200 осіб — належали до екіпажу «Синього простору». На цьому ж місці понад 60 років тому ці люди майже в тому самому складі погодилися перейти під командування Чжан Бейхая. Через незначну частку членів екіпажу, які одночасно перебували на чергуванні, після закінчення втечі тривалістю в понад шість десятиліть більшість членів екіпажу зістарилися лише на 3–5 років. Заледве хтось із них відчув плин часу, і в думках багатьох ще свіжими зоставалися спогади про полум’я Темної битви й тишу під час поховання в космосі. Решта присутніх була з «Гравітації». Дві групи людей, яких легко можна було відрізнити за чисельністю й кольорами одностроїв, недовірливо переглядалися зі значної відстані.
У просторі між двома екіпажами згуртувалися старші офіцери обох кораблів. Серед них виділявся капітан «Синього простору» полковник Чу Янь, якому було 43 роки, проте він мав значно молодший
