Гра Ендера - Орсон Скотт Кард
Це було задоволення, це була гра. Ворог-комп’ютер був не дуже вправним, і хлопці завжди перемагали, незважаючи на помилки й непорозуміння. За три тижні спільної гри Ендер устиг ще краще пізнати їх. Дінк спритно виконував інструкції, але не поспішав імпровізувати, Він не міг ефективно контролювати великі групи кораблів, але невеличкими маневрував, як скальпелем, вправно реагуючи на все, що комп’ютер підкидав йому. Алай виявився таким само вправним стратегом, як і Ендер, і йому можна було надавати лише приблизні інструкції, будучи певним, що той добре впорається з половиною флоту.
Чим краще Ендер розумів своїх підлеглих, тим швидше міг їх розташовувати й ефективніше використовувати. У момент, коли тренажер відображав ситуацію на екрані, Ендер спочатку дізнавався, з чого складався його власний флот і як розгорнутий ворожий. Тепер йому вистачало всього кілька хвилин, аби скликати потрібних йому командирів, призначити їх на кораблі певного класу чи на групи кораблів і дати їм завдання. А при розгортанні бою він прислухався до думки кожного командира, робив пропозиції, координував їхні дії, іноді віддаючи накази. Часом вони не мали сенсу, оскільки кожен бачив лише свою ділянку бою, але діти навчилися довіряти Ендеру. Коли він наказував їм відійти — відходили, знаючи, що вони були або надто відкритими для ворога, або їхній відступ міг заманити ворога у невигідну позицію. Вони також знали, що Ендер дозволяв їм діяти на власний розсуд, коли не давав наказів. Якби їхній стиль бою не відповідав ситуації, Ендер не вибрав би їх на це завдання.
Довіра була повного, дії флоту — швидкими, реакції — точними. І через три тижні Мазер показав Ендеру повторення їхнього останнього бою, лишень цього разу з позиції ворога.
— Подивися, як ви напали. Що це тобі нагадує? Швидкість реакції, наприклад?
— Ми виглядаємо, як флот жучар.
— Ви на одному з ними рівні, Ендере. Так само швидко, як і вони, відповідаєте. А тут… Дивись.
Ендер побачив, як його ескадри рухалися всі відразу, кожен корабель відповідно до свого положення, під загальним командуванням Ендера, але сміливо, імпровізуючи, з обманними ходами й атаками, незалежно, чого флоту жучар ніколи не вдавалося.
— Жучари дуже розумні, але цей бджолиний розум може сконцентруватися одночасно лише на декількох речах. Командири всіх ваших ескадр можуть зосередити свій гострий розум не лише на тому, що роблять, а й на тому, що призначені робити. Бачиш, ви маєте деякі переваги. Досконаліша, хоча й усе ще переборна зброя, незрівнянні швидкості й гнучкіший інтелект. Це ваші переваги. Недоліком є те, що вас завжди, завжди буде меншати після кожного бою, а ворог все більше дізнаватиметься про вас і про те, як боротися з вами, і негайно застосовуватиме знання.
Ендер чекав, яким буде висновок.
— Отже, Ендере, тепер ми розпочинаємо твою освіту. Ми запрограмували комп’ютер для моделювання різних ситуацій, які можна очікувати в сутичках із ворогом. Використовуємо моделі ведення бою, які бачили в Другому вторгненні. Але замість того, щоби бездумно наслідувати ці ж моделі, я контролюватиму тренажер противника. Спочатку ти побачиш легкі ситуації, в яких зможеш вільно виграти. Учися на них, тому що я завжди буду на один крок попереду тебе, програмуючи складніші, оновлені моделі так, що твій наступний бій буде складнішим, і робитиму це для того, щоби ти вийшов на межу своїх здібностей.
— А далі?
— Часу обмаль. Ти маєш навчитися якомога швидше. Я досі живий завдяки мандрам на зорельоті — і тепер із тобою. А коли я повернувся, моя дружина й усі діти померли, а мої онуки тепер мого віку. Мені немає що їм сказати. Я живу в цих чужих катакомбах, нічого важливого не роблю, окрім того, що навчаю студента, в якого вірю. Я був відрізаний від усіх людей, яких любив, і все, що міг їм розповісти, — лише про свої розчарування, бо кожен із моїх студентів виявлявся потім слабаком і невдахою. Я вчу, вчу, але ніхто поки не був здатним навчитися. На тебе теж покладено великі надії, як і на багатьох, але в тобі можуть бути зерна відмови. І моя робота полягає в тому, щоби знайти їх і знешкодити, і якщо я зможу, то, повір мені, Ендере, тебе буде знищено: я зможу це зробити.
— Так що я не перший.
— Ясно, що ні. Але ти останній. Якщо ти не навчишся, не буде часу, щоби ще когось знайти. Тому я сподіваюся, що ти єдиний, на кого можна покладатися.
— А інші? Мої командири ескадри?
— Хто з них може зайняти твоє місце?
— Алай.
— А якщо чесно?
Ендер промовчав.
— Я нещаслива людина, Ендере. Людство не вимагає від нас бути щасливими. Воно просто просить нас бути неперевершеними від його імені. Виживання, а потім щастя, якщо ми зможемо керувати ним. Отже, Ендере, я сподіваюся, що під час тренування ти не діставатимеш мене скаргами, що тобі невесело. Отримуй задоволення в перервах, але на першому місці — твоя робота, навчання, перемога, а без перемоги не буде нічого. От коли ти зможеш повернути мені мою покійну дружину, Ендере, тоді можеш скаржитися скільки завгодно, згадуючи, чого це тобі вартувало.
— Я не намагався нічого уникати.
— Але намагатимешся, Ендере. Тому що я зітру тебе на порох, якщо зможу. Я битиму тебе за все, що лишень вигадаю, і в мене не буде ніякої пощади, бо тобі доведеться мати справу з жучарами, а ті роблять неймовірне, непередбачуване, навіть те, чого я не можу собі й уявити. А співчуття до людини вони не мають. Це неможливо для них.
— Ви не зможете розчавити мене, Мазере.
— Не зможу?
— Тому що я сильніший за вас.
Мазер усміхнувся.
— Ми ще подивимося, Ендере.
Мазер розбудив його вдосвіта, годинник показав 03:40, і Ендер відчув слабкість, м’яко ступаючи за ним по коридору.
— Хто пізно лягає й пізно встає, — проспівав Мазер, — дуріє, і сліпне, і мало жиє.
Ендеру наснилося, що жучари зробили над ним вівісекцію. Лишень замість різання його тіла вони різали його спогади й показували їх як голограми, намагаючись розібратися в них. Це був дуже дивний сон, і Ендер ніяк не міг відійти від
