Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

— Передайте Ендеру, що мені дуже шкода! Прошу вибачити мене, я так утомилася, що просто край, і не могла вже думати, скажіть йому! Мені шкода.

Вона пропустила кілька занять, а коли повернулася, вже не була ні такою швидкою, ні такою сміливою, як раніше. Багато чого з того, що робило її вправною командиркою, було втрачено. Ендер не міг більше давати їй ніяких завдань, окрім стандартних і рутинних, ще й тримав її під пильним наглядом. Петра не була дурною — вона розуміла, що сталося. Але й знала, що Ендер не мав іншого вибору, і була згодна з ним.

Вона психічно надламана — це факт, а була ж далеко не найслабшим командиром у його команді. Це було попередження — не можна вимагати від дітей більше, ніж вони можуть витримати. Тепер, замість того щоби використовувати своїх командирів скрізь, де потрібні були їхні вміння, Ендерові варто враховувати, як часто вони вже воювали. А давати їм відпочити — означало йти у бій іноді з командирами, яким він довіряв трохи менше. Послабивши тиск на інших, Ендер збільшив тиск на себе.

Серед ночі він прокинувся від болю. Кров на подушці, солоний присмак крові у роті. Пальці тремтять. Уві сні він, виявляється, гриз свій кулак. І кров усе ще потроху тече.

— Мазер! — погукав.

Ракхем прокинувся й негайно викликав лікаря. І поки лікар обробляв рану, Мазер пробурчав:

— Мене не хвилює, що і як ти їси, Ендере. Самоканібалізм — не шлях покинути цю школу.

— Я спав, — виправдовувався Ендер. — Я не хочу кидати Командну школу.

— Добре.

— Це інші. Ті, хто такого не робив.

— Ти про що?

— Про тих, хто були до мене. Інші ж ваші учні не робили подібного. Що з ними сталося?

— Не робили. Ми не караємо невдах. Вони просто не продовжували. І все.

— Як Бонзо?

— Бонзо?

— Він повернувся додому?

— Не так, як Бонзо.

— А як? Що з ними трапилося? Ну, коли вони зламалися?

— Яке це має значення, Ендере?

Ендер не відповів.

— Жоден із них не зайшов так далеко, як ти, і не чинив подібного. Ти зробив помилку з Петрою. Вона ще відновить сили. Але Петра — це Петра, а ти — це ти.

— Вона — це частина мене. Те, що трапилося з нею, змінило й мене.

— Ти не підведеш, Ендере. Принаймні, на початку курсу. Тобі було непереливки, але ти завжди перемагав. Ти не знаєш межі своїх можливостей, але якщо ти вже досяг її, то ти набагато слабший, ніж я думав.

— Вони вмирають?

— Хто?

— Ті, хто програють.

— Ні, не вмирають. Боже мій, хлопчику, ти лишень граєш!

— Я гадаю, що Бонзо помер. Мені це приснилося вчора. Я пам’ятаю, як він виглядав, коли я розквасив головою йому обличчя. Мабуть, я вбив його ніс прямо йому в мозок. З очей текла кров. Мабуть, тоді він і помер.

— Це лише сон.

— Мазере, я не хочу більше таких снів. Я боюся спати. Все думаю і думаю про речі, яких не хочу згадувати. Знову й знову прокручується перед очима все моє життя, як відеозапис. Хтось хоче, щоб я споглядав ці найжахливіші моменти.

— Якщо ти сподіваєшся на якісь ліки, то марно, ти їх не отримаєш. Мені шкода, що в тебе погані сни. Може, залишати світло на ніч?

— Не смійтеся з мене! Я боюся, що божеволію.

Лікар закінчив перев’язку, і Мазер його відпустив.

— Невже ти цього боїшся? — спитав згодом.

Ендер уже думав про це і не був упевненим.

— У моїх снах, — розмірковував Ендер, — я ніколи не впевнений у тому, що я — це дійсно я.

— Дивні сни — це запобіжний клапан, Ендере. Я потроху тисну на тебе вперше в твоєму житті. Ти працюєш на повну. І твій організм знаходить способи, щоби компенсувати це, от і все. Ти вже великий. Пора перестати боятися ночі.

— Добре, — погодився Ендер. І вирішив, що більше ніколи не розкаже Мазеру про свої сни.

Минали дні, і кожен — з боями, от і настав час психічного зламу Ендера. Почалися болі в животі. Його посадили на дієту, але незабаром він геть утратив апетит.

— Їж, — наказував Мазер, і Ендер механічно запихав до рота їжу. Але, якщо не примушували — не їв.

Ще два командири ескадри розклеїлися, як і Петра, тому іншим доводилося напружуватися ще більше. Відтепер у кожному бою противник перевершував чисельністю у три, а то й чотири рази. Ще й змінив тактику бою: коли справи ставали кепськими, швидко відступав, перегруповував свої сили й затягував бій, намагаючись використовувати чисельну перевагу. І, щоби знищити останній корабель ворога, доводилося воювати годинами. Ендер почав перегруповувати свої ескадри прямо під час бою: замінював утомлених бійців на свіжих, які встигали відпочити, коли гра йшла без них.

— Знаєш, — сказав якось Бобик, прийнявши на себе командування чотирма винищувачами Хот-Супа, — ця гра вже не така прикольна, як раніше.

I ось одного разу на практиці Ендер, водячи по колу ескадри своїх командирів, ударився об пульт управління. В очах потемніло, і він опам’ятався на підлозі із закривленим обличчям.

Ендер сильно захворів і три дні провів у ліжку. У снах він бачив обличчя, але розумів, що вони були несправжніми. Йому здавалося, що бачить то Валентину, то Пітера, а іноді своїх друзів із Бійцівської школи, а, бувало, й жучар, що робили над ним вівісекцію. Якось він побачив, немов наяву: полковник Графф, схилившись над ним, тихо говорить щось співчутливе, як добрий батько. Але коли прокинувся, то побачив над собою лише ворога — Мазера Ракхема.

— Я не сплю, — промимрив Ендер.

— Бачу, — відказав Мазер. — Щось ти дуже довго спав. У тебе сьогодні бій.

Ендер підхопився, провів бій і виграв його. Але другого бою того дня вже не було: йому дозволили лягти раніше. Коли роздягався, тремтіли руки.

Уночі він відчував м’які доторки рук, повні любові й ніжності. Чи снилися, чи чулися голоси:

— Ти не був із ним людяним.

— Це не було моїм завданням.

— Як довго він протримається? Він уже надломлений.

— Досить довго. Скоро кінець.

— Невже?

— Найближчим часом він буде у формі.

— Як же він зможе приступити до тренувань, якщо він уже ніякий?

— Не біда. Навіть сьогодні він воював краще, ніж будь-коли.

Говорили полковник Графф і Мазер Ракхем. Але сон — це лише сон, де можуть відбуватися найдивовижніші речі. І Ендер остаточно переконався, що спить, коли почув, як хтось каже:

— Я не можу бачити, як це впливає на нього.