Доброволець - Євгеній Шульженко

— Дідусь, ти так швидко став хоробрим! — пискнула Сніжка, коли старий кіт замовк, відпочиваючи, — твій капелюх чарівний?

— Ні, звичайно, — всміхнувся кіт, — я був дурнем, бо вирішив, що став хоробрим. Але це було не так. Не може боягуз вдягнути щось на себе та отримати відвагу та силу. Стільки нового в той час було для мене, що я не втримався, поринув в насолоду своєї фантазії. Ходив серед людей, розправивши плечі. Хоробро вискакував на стіл, вимагав пошани.

— Не розумію, — мовив Макс, — чому тоді ти вважаєш себе боягузом?

— Не треба мене зараз питати, — огризнувся старий кіт та суворо глянув на кошенят, — дайте мені дух перевести, я вже не молодий. Продовжимо. Ви все зараз зрозумієте. Адже, наступний день був найжахливішим в моєму житті.

Сніжка муркнула, а Макс відкрив пащу від здивування. Лише Рудий сидів тихо та насуплено. В його очах горів вогонь. Він був уважним, з нетерпінням очікуючи продовження історії діда.