Доброволець - Євгеній Шульженко

Старий кіт піднявся та смачно позіхнув. Витягнув спину та подер кігті об м’яку обшивку крісла. Одразу перелякано глянув в сторону Олеся, але той спав, не відреагував. Дідусь глянув на своїх онуків, що круглими очима слідкували за ним, не вимовивши ні слова. Навіть нявкати не наважувались.

— Ми дійсно виїхали через пів години, — закінчив Добрик, — господар забрав кума та всю його сім’ю. Навіть погодився взяти ту огидну тварину, — глянув знову на господаря, наче досі не міг пробачити той вчинок, — собаку.

Кошенята зафиркали та підскочили, ставши дибки. Задоволені історією, отримавши емоції дідуся, почали товктись на місці.

— Діду, — спитав Рудий, що вийшов вперед, — а ти боягуз? — старий кіт не очікував такого питання, тому навіть трохи розгубився.

— Рудий, я тебе обожнюю за твою прямоту, — згодом сказав, — скажу тобі так. В той день, коли війна почалась я дійсно був боягузом, — він помовчав, підбираючи слова, — деякий час після того — теж був боягузом. Але це було до подорожі на Бахмут.

— Дивина! — протягнула Сніжка та плечем відштовхнула Рудого, ти ніколи не говорив про це. Ми не чули історію про те як наш дідусь став найхоробрішим котом в усьому світі!

— Дітки, а вам не треба спати лягати? — спитав старий кіт, хмикнувши, — вже ніч на дворі, я й сам втомився.

— Ти сказав, що тебе звали Добрик, — раптом втрутився Макс, — Але ти ж не Добрик, ти Добро..

— Стій, стій! — прошипів старий кіт, — все зараз вам розповім. Але обіцяйте, — він махнув хвостом, — після історії, ви одразу лягайте спати. Домовились?

Кошенята почали махати мордами погоджуючись. Очі загорілись вогнем зацікавленості. Сплелись в міцну грудочку шерсті, зігріваючи один одного. Плюхнулись на підлогу та підняли мордочки догори. Одразу прийшла тиша. Лише вогонь, що шипів, давав знати про те, що світ не зупинився.

Старий кіт покрутився на місці, витягуючи лапи по черзі. Ліг на крісло, розвернувшись мордою до дітей. Помахав вухами та опустив морду вниз, всміхнувшись, повернувся до спогадів.