Марсові онуки - Олександр Петрович Казанцев

Слід сказати, що варіанти дуже розходилися.

— Тут гори! — сперечався з Гаррі Вудом Олекса.

— Боюсь, що ви сприйняли за гори пилову бурю, — відповідав Вуд.

— Та тут вода, — показував на глобус Олекса.

— Або нафта, — висловлював припущення містер Аллан Керн.

В одному спостереження співпадали — в розташуванні дивної інфрачервоної плями.

Мері Стрем вперше втрутилася тоді в цю розмову.

Керн і Вуд уточняли з Богатирьовим берег океану, а Мері сказала Олексі зовсім тихо, наче на вухо:

— Що, коли ця теплова пляма — місто?

— Постараємося сісти недалеко! — запевнив Олекса.

— Ви щасливий, Олексо, — зітхнула вона, — ви побачите чарівну країну. Все одно споконвічна це пустеля чи… А раптом там цивілізація? І вони бачать нас… Я все вслуховуюсь у тріск атмосферних розрядів, все хочу почути адресовані до нас знизу радіопередачі.

— Марно стараєтеся, Машо, — прорипів Роман Васильович, що підійшов до екрану. — Цивілізації тут не може бути.

— Чому ви так гадаєте? — стурбовано запитала Мері. — Ви проти існування інших цивілізацій?

— Ні, — відповів Добров. — Цивілізація на інших світах можлива, та…

— У нашого Романа Васильовича з будь-якого питання є «та», — сказав Олекса, відсовуючись од екрана.

Добров скоса глянув на нього і сказав:

— Та розумне життя не може виникнути на різних планетах водночас.

— Чому? — здивувалася Мері.

— Цивілізація — це мить на космічному годинникові. Адже планети існують мільярди років, а розумне життя — десятки тисяч років. Воно спалахує і гасне, як і все на світі в коловороті життя. Спалахи розуму співпасти не можуть… Тим більше тут, де містер Вуд передбачає кам'яновугільну еру.

— О'кей! — відгукнувся з екрана Гаррі. — Ви слушно зауважили — кам'яновугільна ера! Командоре! Уточнюємо… тут у вас також вийшло щось схоже на рослинність.

— Рослинність або мілка лагуна. Поки що важко дійти висновку, — відгукнувся Богатирьов.

— Наш містер Вуд знав про це ще з Землі, — дошкульно зауважив Аллан Керн.

— Можливо, що це справді рослинність. Я б дуже цього хотів, — сказав Богатирьов.

Богатирьов і два американці знову схилилися над глобусом.

Мері зробила Олексі знак. Він пішов до радіорубки, надів навушники, почув голос американки:

— Чому вони не говорять про цю теплову пляму?

— Вони вважають її районом вулканів.

— А мені так хотілося, щоб це було місто… Ні! Я не хотіла б цього. Поблизу вулкана Гаррі буде в меншій небезпеці, ніж біля міста невідомих істот…

Край велетенської жовтогарячої кулі затуляв у вікні мало не все зоряне небо.

Корабель «Знання» пішов на посадку.

Інженер Добров розвернув корабель дюзами вперед. Починалося гальмування.

Червонястий океан, що клубочився, насувався знизу.

На телевізійному екрані виднілись напружені обличчя Керна і Вуда.

Ракета настільки знизилась, що торкалася вихрових язиків туману. Вікна на мить ставали рожеві, відтак у них знову зазирали розпеченими вістрями зорі і величезне кошлате Сонце.

Корабель пронизував хмарні гори, що поставали на його шляху, опинявся над глибокими ущелинами, врізався в рожеву товщу, світло гасло і яскраво спалахувало знов.

У кабіні дедалі теплішало. Олекса обливався потом. Очевидно, ракетні верстати розжарилися від тертя об повітря. Добров заощаджував пальне, намагався загальмувати опором атмосфери.

Корабель увійшов у суцільну масу хмар.

Олексу втиснуло в крісло. Це Роман Васильович увімкнув-таки дюзи, загальмував. І вчасно, інакше спеклися б!..

У кабіні засвітилася електрика, за вікном стояла червона ніч.

До радіорубки зайшов Богатирьов і погасив лампочки.

Ні! За вікном була не червона ніч, а червоний день!

Внизу лежали снігові поля з ватяними горбами, що вилискували рум'янцем.

Угорі крізь серпанок хмар просвічувало неймовірно величезне криваво-червоне Сонце, як під час заходу на Землі, тільки ще червоніше, зовсім мідне… На нього можна було дивитись.

Внизу бовваніла не поверхня планети, а новий хмарний шар. Олекса відчував свою вагу, вона приємним почуттям буття наповнювала члени. Він мимоволі напружував м'язи, що зовсім відвикли од справжньої ходьби за місяці польоту. Недарма містер Керн так уперто наполягав на щоденній гімнастиці.

За вікнами мчали білоструменисті потоки. В кабіні стало не так гаряче. Олекса витер піт з лиця і всміхнувся.

Ілля Юрійович порався коло аналізаторів. Показання станцій-розвідників підтверджувалися. Шар отруйливих хмар пройдено. Білі хмари, як і гадали, насичено водяною парою! Водяні океани, а не нафта, не море вуглеводів унизу.

Не мертва планета, а життя в негаданих формах зустріне там дослідників!..

В атмосфері, крім вуглекислоти, виявилося багато азоту, а кисню мало. Та внизу станції-розвідники показали його більше! Радій, Гаррі! Є там рослинність, є!

Корабель виринув з білих хмар.

І відразу ж налетів ураган. Велетенську ракету струсонуло так, наче раптом запрацювали бічні дюзи. Богатирьов ударився об спинку крісла. Олекса вилетів на підлогу — не послухався, не прив'язав себе ременями! Тільки Добров сидів, неначе прикипів до місця, вчепившись руками у важелі керування. Лице його закам'яніло, на голому черепі блищали краплини поту.

Олекса подумав про американців, які мали пройти шалену атмосферу на планері! Які вони все ж таки сміливці!.. Підводячись, зустрівся поглядом з Іллею Юрійовичем. Він, звичайно,