Донька генерала - Адам Пшехшта
Коли в коридорі почулися кроки, один з вартових натягнув Кроне на голову каптур. Чорна тканина пропускала повітря і не ускладнювала дихання, але не дозволяла роздивлятися навколо. У офіцера не було ілюзій – він знав, справа не в тому, що він якимось чудом може врятуватися і в майбутньому впізнати когось зі слідчих. Просто, якщо позбавити людину зовнішніх стимулів, заблокувати хоча б одне почуття, в неї інстинктивно виникає тривога. А він повинен відчувати тривогу. До кімнати зайшли два чоловіка: один говорив глибоким, дзвінким басом, другий шепелявив, так наче колись йому вибили зуби, або погано склали щелепу. Здавалося, що шепелявий був шефом власника баса, хоча той ставився до нього з повагою, але без особливого підлабузництва.
-- Дивіться, -- почув Кроне.
В ту ж мить відчув, як в праве передпліччя йому вбивають щось гостре. Завдяки концентрації на диханні, біль здався йому нереальним, немов доходив з-за стіни.
-- Жодної реакції, мінімальна кровотеча. Ви, товаришу, наполягали, щоб я пояснив, чому ми використовуємо “Агонію”, причина перед Вами.
-- Тобто?
-- Тобто, ця людина – професіонал, здатний немов досвідчений факір відірватися від тіла, звичайно, не повністю, але достатньо, щоб витримати навіть найсильніший біль. “Агонія” – не просто машина для завдавання страждань. Цей прилад здатен знайти слабі сторони допитуваного, використати їх і не допустити, щоб він впав у якийсь каталепсичний стан. Ну і “Агонія” вражає безпосередньо нерви. При традиційних методах, частина затраченої… енергії йде коту під хвіст, марнується. Одичний апарат стимулює безпосередньо нервову систему, від нього неможливо захиститися, ще й можна бути певним, що він не вб‘є в‘язня. Ой, ми теж могли б спробувати кілька прийомів, він не такий спритний, як йому здається, але тоді ми б весь час балансували на межі знищення… гм… об‘єкта, бо довелося би вдатися до радикальних засобів.
-- Гаразд, -- вирішив шепелявий. – Маєте мою згоду на застосування “Агонії”.
-- Хочете спостерігати за процедурою?
-- Ні, -- відповів чоловік після короткого вагання. – Завтра вранці передасте мені всі дані, якщо дасте собі раду…
-- Це займе не більше години, -- перебив його підвладний.
Кроки, що віддалялися, вказували – шеф слідчого пішов геть не прощаючись. Грюкнули двері, потім хтось відчинив інші. Кроне немов крізь туман пригадав собі, що в кімнаті для допитів навпроти крісла знаходилися солідні, оббиті сталевою бляхою, масивні двері. Чиясь рука стягнула каптур і майор поглянув у очі худорлявого блондина з гладко прилизаним волоссям. Блондин присів і перевірив у Кроне зіниці, вражено присвиснув.
-- Майже транс, -- сказав захоплено. – На жаль, це Вам не допоможе. Радійте, що Ксенія встигла закінчити життя самогубством, деякі з моїх… колег мали щодо неї певні плани, -- додав тихіше. – Я роблю, що мушу, щоб зламати допитуваного, така робота, але для декого це не тільки робота, а й задоволення…
Він відійшов вбік, кинув коротку команду, з приміщення, що знаходилося поруч з кімнатою для допитів принесли щось схоже на каску з причепленим кабелем. Чиясь рука обійняла Кроне за шию, позбавивши його можливості рухатися, хтось інший вміло обрізав волосся майже до шкіри, тоді поголив голову бритвою. Запахло міддю, коли грубі руки натирали шкіру якоюсь рідиною, нарешті на Кроне наділи шолом. Весь цей час майор намагався сконцентруватися на диханні, але з жахом зауважив, що це вимагає від нього щоразу більшого зусилля. Він відчував поряд з собою чиюсь чужу, грізну присутність. Аж ніяк не машину, а вже точно не у звичному розумінні цього слова. Щось так само живе, як він сам, чи вороги, що його оточували. Він намагався не думати про це, але розвинений за роки служби інстинкт кричав про небезпеку.
Кроне чекав на біль, однак зненацька провалився в чорну діру, його оточила заповнена шепотом темрява. Вже невдовзі він прийшов до тями – слідчий продовжував свій монолог – намагаючись за будь-яку ціну придушити внутрішнє переконання, майже певність, що в нього програшна позиція. “Агонія” не спробувала переламати транс напряму, вона просто приспала майора на якусь мить, немов знаючи, що потрібно зовсім небагато, щоб викликаний концентрацією спокій, змінити в сон. Зараз, притомний і чуйний, він став цілковито беззахисним. Майже в ту саму мить, коли він це усвідомив, прийшла перша хвиля болю. Йому здалося, що запалали всі нерви, кожна частинка тіла. В той самий час Кроне усвідомлював, що це тільки проба. Експеримент з метою вивчення його можливостей, виявлення вразливих місць. З вуст офіцера вирвався розпачливий крик, напружені до крайнощів м‘язи з брязкотом шарпнули сталеві кайдани. Тоді майор відчув щось, що нагадувало дотик. Внутрішній дотик. Він якимось чином знав, що “Агонія” досліджує його організм на недоступному для людей рівні, певний час спостерігав за тремтливими, розмазаними плямами, так немов, щоправда, не цілковито, він поділяв почуття з машиною-немашиною. Біль ослаб і Кроне відчув здивування, а навіть занепокоєння особистості, що стежила за ним. Чим би не була “Агонія”, ця присутність, яка так дратувала майора, була збентежена. Вона неначе відкрила щось… цікаве.
З неймовірним полегшенням офіцер усвідомив, що біль проходить, до нього повернулася і оповила енергія, навіть ейфорія. Зникли всі болячки, він знов був здоровим, сильним і готовим. Готовим до чого? – Майже несвідомо він вимовив ці слова вголос. У відповідь почув гуркіт тіл, що валилися на підлогу. До крісла непевним кроком підійшов м'язистий чоловік у формі сержанта. Мабуть, вартовий, що стояв за спиною Кроне. З очей, рота і вух в нього текла кров. Коли він став на коліна, окремі краплини перетворилися у струмки, залили спереду мундир. Перш ніж померти, сержант встиг відкрити спеціальним ключем
