Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Але зоолог не хотів відставати від компанії, і всі пішли вгору, по крутому потоку. І каміння, і взуття вже намокли, а тому йти було слизько й важко. Проте, незабаром дісталися до великого валу з навернених одна на одну брил, що означав кінець більш молодого потоку, який вилився поверх старого. Між брилами подекуди залишилися проміжки, достатні, щоб сховалася одна людина. Всі четверо розмістилися по цих норах, а мокрий Генерал заліз до Макшеєва, який був не дуже задоволений цим сусідством. Мокрі мандрівники, скорчившись у незручних позах на нерівному камінні, переживали досить неприємні хвилини і, щоб підтримати добрий настрій, перегукувались із своїх сховищ один з одним, коли гуркіт Воркуна трохи стихав.

Дощ лив безперестану. Незабаром і по поверхні лавового потоку потекли струмки брудної води, змішаної з попелом, і завдали мандрівникам нових прикростей.

Одному холодна вода замочила бік, другому — спину. Папочкін, який розтягнувся на животі в низькій і довгій норі, почув воду під собою. Він виліз назовні і з прокльонами почав бігати між брилами, шукаючи кращого місця.

Макшеєв, який бачив цю сцену, реготав: йому пощастило примоститися разом з Генералом у маленькій печерці в лаві.

— Це не Воркун, — кричав зоолог, здираючись по брилах під дощем, — це чорт зна що: Плакун, Мокрун, Дощун.

— Водолієм назовімо його! — запропонував Макшеєв.

Але Папочкін уже не чув. Він знайшов низеньку розколину і заліз у неї головою наперед. Тільки вона була дуже коротка, і ноги залишилися зовні, під дощем.

Раптом жахливий гуркіт стряс повітря. Мандрівникам здалося, що каміння розчавить їх, як мишей у капкані. Всі вискочили із схованок.

— Землетрус! — закричав Громеко.

— Вулкан розірвався і впаде на нас! — волав Папочкін.

— Невже палюча хмара? — прошепотів Каштанов, полотніючи.

Через завісу дощу і хмар нічого не було видно, і після хвилинного переляку всі трохи заспокоїлися. Але ось з приглушеним тріском поблизу них торохнула бомба завбільшки з голову, вкрита спіральними борознами, і почала шипіти, тріщати й диміти під дощем. З боків, праворуч і ліворуч, вгорі і внизу, то тут, то там теж чути було удари й тріск падаючого каміння.

— На місця швидше! — крикнув Макшеєв. — Воркун розпочав стрільбу снарядами великого калібру.

Всі поквапно залізли в свої нори, звідки з завмиранням серця, але з інтересом спостерігали, як падали й шипіли бомби різної величини. Деякі, вдарившись об брилу, розліталися на осколки, наче гранати. Зате злива швидко перестала. Порив гарячого вітру промчав униз схилом, запахло сіркою і гаром. Хмари почали розвіюватися або підніматися вище. Снаряди перестали падати. Макшеєв вирішив визирнути з печерки.

— Воркун скинув свою шапку і показав нам свій червоний язик! — закричав він.

Всі інші теж повилазили і підвели голови.

Вгорі, між чорними хмарами, часом виступала вершина вулкана, на якій з одного боку звис короткий вогненно-червоний язик лави, що ніби дратував людей, які насмілились порушити віковічну самотність гори.

— Так, це з’явилася лава! — сказав Каштанов.

— Дедалі то гірше! Спершу він хотів потопити нас у грязюці, потім залити водою, потім прибити бомбами. Все це не допомогло, тому він вдався до останнього засобу і хоче залити нас лавою! — жартував Громеко.

— Кріпіться, Семене Семеновичу! Тепер уже вам капут, — сміявся Макшеєв.

— А бодай вас! — огризнувся зоолог. — Коли б небезпека була така велика, ви б самі дали дьору, як перед грязьовим потоком.

— Від лави ми втечемо не кваплячись! — зазначив Каштанов.

Але йти не було куди. В обох руслах ще бушували брудні потоки, і перейти їх було неможливо. А вгорі червоний язик швидко довшав, інколи зникаючи під клубами білої пари, що виділялася з його поверхні.

— Воркун намочив нас, а тепер висушить! Коли лава підійде близько, ми спершу висушимо на собі одяг, а тоді…

— А тоді намокнемо знову, як переходитимемо через потік, якщо не потонемо в ньому, — докінчив Папочкін жарт Громеко.

Але повітря звільнилося від попелу та хмар, і виглянув Плутон. Він швидко почав висушувати схили вулкана. Чорні лавові маси диміли, наче підігріті підземним вогнем.

Мандрівники зняли свій одяг і порозвішували його на камінні, спершу витиснувши воду. Громеко навіть зовсім роздягнувся і, зігріваючись промінням Плутона, радив усім взяти з нього приклад.

— А якщо Воркун почастує нас новою порцією снарядів. Сидіти в норах голими буде не особливо зручно, — зазначив Макшеєв.

— Коли з’явилася лава, то вибухи і виверження рихлого матеріалу звичайно припиняться, — пояснив Каштанов.

— Але коли доведеться тікати від лави, ми не встигнемо одягнутися.

В цю хвилину над вершиною вулкана вихопилась біла хмара пари, і над краєм кратера з’явилася вогненна стіна, яка швидко поповзла вниз.

— Перший потік лави пішов у долину озера, — зазначив Каштанов, — а цей, чого доброго, може і до нас дістати!

— А через який час? — поцікавились товариші.

— Може через годину, може й пізніше. Це залежить від властивості лави. Якщо лава важка і легкоплавка, вона рідка і тече швидко, а коли лава легка, в’язка, багата на кремнезем, вона трудноплавка і рухається повільно.

— Якою ж лавою частує нас Воркун?

— Досі, як це було видно з старих потоків, він виливав важку лаву. Очевидно, така ж буде і цього разу. Взагалі, за характером усіх порід, що на них ми натрапляємо в Плутонії, дуже важких, багатих на олівін і метали, важко сподіватися, щоб тутешні вулкани могли виливати легку кремнеземисту лаву.

— Отже, нам треба забиратися звідси якнайшвидше.

— Так, але я сподіваюсь, що, перш ніж лава дійде до нас, грязьові потоки зникнуть і ми вільно перейдемо через русло того чи іншого з них.

Плутон, якого більше не заступали хмари, і гарячий вітер, що дув з вулкана, швидко висушили одяг мандрівників, які одягнулися і спостерігали за вулканом, вичікуючи, коли настане можливість піти. Кінець довгого язика лави вже зник за