Гра Ендера - Орсон Скотт Кард
— Звідки вам це відомо?
— Ми стежили через монітори за твоїм братом і сестрою. Ти й гадки не маєш, наскільки ці прилади чутливі. Ми підключалися безпосередньо до твого мозку, і чули все, що ти чув, навіть те, до чого ти не прислухався або чого не розумів. А ми все розуміли.
— То мої батьки мене і люблять, і водночас не люблять?
— Вони люблять тебе. Питання в тому, чи потрібен ти їм поруч. Твоя присутність у цьому домі додає постійного клопоту. Ти — причина напруження. Тепер зрозуміло?
— Я не той, хто створює напруження.
— Не твої вчинки, Ендере, а саме твоє існування. Брат ненавидить тебе за те, що ти уособлюєш його провал. Для твоїх батьків ти живе нагадування їхнього минулого, якого вони прагнуть позбавитися.
— Валентина мене любить.
— Усім серцем. Щиро й безумовно. Вона віддана тобі, а ти її обожнюєш. Це буде нелегко, я попереджав.
— Що на мене очікує?
— Важка праця, навчання. Як і тут, у школі, лише з поглибленим вивченням математики та інформатики. Воєнна історія, стратегія й тактика. А головне — Бійцівська кімната.
— А що там?
— Військові ігри. Усі хлопці розподілені на армії. День у день в стані невагомості точаться бої. Ніхто нікому не завдає болю, лише перемагають і програють. Кожен починає з простого солдата, виконує накази. Старші хлопці й офіцери відповідають за ваше тренування, вони ведуть вас у бій. Більше я тобі розповісти не можу. Це схоже на «жучар і астронавтів», однак із застосуванням справжньої зброї, з товаришами, котрі б’ються пліч-о-пліч із тобою, а твоє майбутнє й майбутнє всього людства залежатиме від того, наскільки добре ти вчився, наскільки вправно б’єшся. Це важкий шлях, і у тебе не буде нормального дитинства. Хоча з твоїм розумом і тавром третяка тобі все одно не світить нормальне дитинство.
— Там лише хлопці?
— Кілька дівчат. Їм складніше витримати випробування. Багато століть еволюція працювала супроти них. Жодна з них не буде такою, як Валентина, зовсім. Але, Ендере, в тебе там будуть брати.
— Такі, як Пітер?
— Пітер не підійшов саме через ті якості, за які ти його ненавидиш.
— Я його не ненавиджу. Просто…
— Його боїшся. Знаєш, Пітер не такий уже й поганий. З-поміж усіх, за ким ми довго спостерігали, він був кращим. Ми прагнули, щоби твої батьки народили дівчинку (власне, вони самі мали такий намір), бо сподівалися, що вона стане Пітером, але добрішим. Вона виявилася надто доброю. Тоді ми замовили тебе.
— Половина від Пітера, половина від Валентини.
— Якщо все зробити правильно.
— Я такий?
— Схоже, що так. Наші тести надійні, але вони не дають повної картини. Щиро кажучи, вони безпорадні, коли йдеться про конкретну справу. Та краще мати їх, аніж нічого.
Графф нахилився й узяв руки Ендера у свої.
— Ендере Віггін, якби мовилося про вибір кращого, щасливішого майбутнього для тебе, я порадив би тобі залишатися вдома. Живи тут, підростай, будь щасливий. Трапляються й гірші речі, аніж бути третяком, складніші, ніж коли твій старший брат ще не вирішив, залишитися йому людиною чи стати шакалом. Бійцівська школа — теж не найлегший варіант. Але ти нам потрібен. Сьогодні жучари можуть здаватися цілком безпечними, Ендере, але минулого разу вони мало не знищили нас. І це ще не все. Вони напали зненацька, були незчисленні й озброєні до зубів. І врятувало людство лише те, що флотом керував неперевершений полководець, найкращий з усіх. Можеш назвати це долею, чи Божою волею, або чортовим везінням — у нас був Мазер Ракхем. Але тепер його немає, Ендере. Ми зібрали все, що здатні були зробити. Створили флот, порівняно з яким той наш флот виглядає дітлахами, що бавляться в басейні. Ми маємо деяку нову зброю на додачу. Та цього мало, бо за вісімдесят років, що минули від попередньої війни, жучари також не гаяли часу. Нам потрібні нові люди, до того ж якнайшвидше. Може, ти працюватимеш, може, не працюватимеш на нас — це ще невідомо. Цілком імовірно, що ти не витримаєш навантаження й зламаєшся, можливо, це навіть зруйнує тобі життя. І ти проклянеш мене за те, що я прийшов до тебе сьогодні. Та поки є шанс, що людство виживе завдяки твоїй присутності на флоті, а жучари дадуть нам спокій назавжди. Я запрошую тебе. Ходімо зі мною.
Ендеру важко було зосередитися на полковнику Граффові. Ця людина видавалася йому дуже маленькою, настільки, що Ендер міг би легко схопити його пальчиками й покласти до кишені. Покинути все й вирушити туди, де дуже важко, немає Валентини, мами й тата…
Він згадав фільми про жучар, які кожному доводилося переглядати принаймні раз на рік. Знищення Китаю, Битва у Поясі Астероїдів — смерть, страждання й жахіття. І Мазер Ракхем із його вражаючими маневрами, котрий знищив ворожий флот, удвічі більший чисельно та ще й удвічі потужніший за вогневою міццю. Маленькі кораблі людства виглядали такими крихкими й ненадійними! Наче діти билися з дорослими. І наші перемогли.
— Я боюся, — тихо сказав Ендер. — Але я з вами піду.
— Скажи ще раз, — наполягав Графф.
— Хіба не для цього я народився? Якщо не піду, навіщо мені жити?
— Не так, — похитав головою Графф.
— Я не хочу йти, але піду.
Графф кивнув.
— Поки ти не сів зі мною в машину, ще можна змінити рішення. Після цього ти на службі Міжнародного флоту. Зрозумів?
Ендер кивнув.
— Добре. Розкажемо їм про це.
Мати розплакалася, батько міцно обійняв Ендера. Пітер потис йому руку й сказав:
— Ти малий щасливий хлоп.
Валентина поцілувала Ендера, її слізка крапнула йому на щоку.
Збиратися не було потреби — жодних особистих речей.
— У школі видадуть усе необхідне, від форми до ноутбука. Іграшки… там буде лише одна гра.
— До побачення, — попрощався Ендер із сім’єю.
Він потягнувся вгору, взяв полковника Граффа за руку й вийшов із ним за двері.
— Замочи там кількох жучар за мене! — вигукнув Пітер.
— Я люблю тебе, Ендрю! — схлипнула мати.
— Ми будемо писати тобі! — сказав батько.
Уже сівши до машини, він почув із коридору несподіваний пронизливий крик Валентини:
— Повертайся до мене! Я любитиму тебе завжди!
4. Старт
— З Ендером маємо дотримуватися рівноваги. Необхідно ізолювати його рівно настільки, щоби він зберіг творчі здібності,
