Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

— Тому що ви… Тому що ви говорили зі мною добре й щиро. Ви не брехали.

— А я не брешу й зараз, — відповів Графф. — До моїх обов’язків не входить дружба з тобою. Я маю формувати найкращих воїнів у світі. Кращих за всю історію війн. Нам потрібен Наполеон або Олександр. Однак Наполеон у підсумку програв, а Олександр швидко згорів і помер молодим. Нам потрібен Юлій Цезар. Але він прагнув бути диктатором, тож його за це вбили. Нам потрібен бездоганний військовий геній. А моє завдання такого генія створити. Підготувати чоловіків і жінок, котрі стануть його помічниками. І ніде не йдеться про те, що я маю дружити з маленькими хлопчиками.

— Через вас вони зненавидять мене.

— То й що? Як ти чинитимеш тепер? Заб’єшся в куток? Почнеш цілувати їхні маленькі дупки, щоби вони тебе знову полюбили? Лише одне може змусити їх припинити ворогувати з тобою. Ти маєш робити все, що вмієш, до того ж робити краще за них, аби викликати в них повагу й захват, і вони не лише перестануть цькувати тебе, а й матимуть за приклад. Я сказав, що ти найсильніший з усіх, тож тобі краще таким і стати.

— А якщо я не зможу?

— Тоді погано. Послухай, Ендере, мені справді шкода тебе. Ти самотній і наляканий. Але жучари все ще там, у космосі. Десять, сто, мільйон чужинців, незчисленні мільйони, наскільки ми можемо припускати. Вони мають мільярд кораблів і невідому нам зброю. Прагнуть знищити нас. Мова не про долю Всесвіту, а лише про нас, людство. Загинемо ми — це не вплине на решту світу, просто природа піде іншим шляхом еволюції. Проте людство не хоче вмирати. Як вид, ми розвивалися для виживання. І ми просто зобов’язані робити все можливе й неможливе, щоби, принаймні, раз на кілька поколінь народжувався геній. Той, хто винайде колесо, приборкає вогонь, полетить… Той, хто збудує місто, створить націю, імперію. Ти розумієш бодай дещо з цього?

Ендерові здалося, що він розуміє, але не вистачало впевненості, тому він промовчав.

— Ні. Звісно, не розумієш. Спробую пояснити простіше. Людина вільна, за винятком тих випадків, коли вона потрібна людству. Схоже, людство потребує тебе. Гадаю, я йому теж потрібен: мені належить визначити, до чого ти придатний. Обоє ми можемо робити вчинки, варті осуду, Ендере, але якщо людство виживе завдяки нам, це означатиме, що ми своє призначення виконали.

— Отже, ми — лише знаряддя?

— Окремі людські істоти і є знаряддям, яким інші користаються, щоби зберегти вид.

— Це брехня.

— Ні, це лише напівправда. Про решту всього можеш не турбуватися, поки ми не виграємо війну.

— Війна закінчиться, поки я виросту.

— Сподіваюся, що ти помиляєшся, — зауважив Графф. — Між іншим, цією розмовою ти собі шкодиш. Решта хлопців, без сумніву, розказують одне одному, що той Ендер Віггін знову підлизується до Граффа. Якщо піде поголос, що ти улюбленець викладачів, уважай, що ти поза грою.

«Це називається — пішов геть, дай мені спокій».

— До побачення, — буркнув Ендер і посунув по тунелю, працюючи руками, слідом за іншими хлопцями.

Графф спостерігав, як він віддаляється.

Один із викладачів спитав:

— Це він і є?

— Одному Богу відомо, — відповів Графф. — Але якщо ні, то нехай би це з’ясувалося скоріше.

— Можливо, він зовсім не той, хто нам потрібен, — зауважив викладач.

— Можливо. У такому разі, Андерсон, мій Бог — жучара. І можеш цитувати мене.

— Гаразд.

Деякий час вони постояли мовчки.

— Андерсон!

— Г-м-м-м?

— Малий помиляється: я його друг.

— Знаю.

— Він чистий, у нього золоте серце.

— Я читав звіти.

— Андерсон, кого ми з нього зробимо?

Андерсон дав чітку відповідь:

— Ми зробимо з нього найкращого полководця за всю історію людства.

— А потім скинемо на нього відповідальність за долю світу. Заради нього самого я сподіваюся, що він не підійде. Сподіваюся…

— Не переймайтеся, жучари можуть перемочити нас усіх раніше, ніж він закінчить школу.

Графф усміхнувся.

— Що ж, відчуваю полегшення.

5. Ігри

— Дозвольте висловити захоплення. Перелам руки — свідчення майстерності.

— Це сталося випадково.

— Справді? А я вже видав наказ, де оголосив вам подяку.

— Він перестарався. Той другий вилупок тепер герой, що може погано вплинути на підготовку решти. Я гадав, що він покличе на допомогу.

— На допомогу? Мені здавалося, що ви цінуєте його здатність самостійно долати проблеми. Адже там, нагорі, коли проти нього буде весь флот ворога, на допомогу, клич не клич, до нього ніхто не прийде.

— Звідки я міг знати, що той цуцик вилетить із крісла? А потім ще так невдало вріжеться у перегородку?

— Недарма кажуть, що військові тупі. Якби ви мали якісь мізки, то зробили б кар’єру, скажімо, страхового агента.

— Ви теж мудрагель!

— Хоч би там як, а доведеться визнати, що ми — другий ґатунок. А втім, доля людства залежить від нас. Зараз ми можемо насолоджуватися відчуттям всевладності, а якщо програємо — не залишиться кому нас розкритикувати.

— Не замислювався над цим, та все одно краще не програвати.

— Подивимося, чи витримає Ендер. А якщо ні, якщо він уже втрачений для нас, то хто буде наступним? Хто?

— Пішов укладати список.

— А заразом поміркуйте, як пришпорити Ендера.

— Про це я вам уже казав — його необхідно повністю ізолювати. Він має переконатися, що за жодних обставин йому ніхто ніколи ніяк не допоможе. Варто йому зрозуміти, що існує легкий шлях, — він стане для нас непотрібним.

— Твоя правда. Якщо він буде впевнений, що має друга, — це кінець усьому.

— Друзів йому мати можна. Батьків — не потрібно.

Коли Ендер увійшов, усі вже обрали собі ліжка, і він зупинився на порозі кубрика, дивлячись на єдине вільне спальне місце — нижнє біля дверей. Стеля була настільки низькою, що Ендер міг дотягнутися до неї рукою. Нижні ліжка лише ледь височіли над підлогою. Хлопці мовчки спостерігали. Ендер одразу усвідомив, що погодившись лягти на найгірше місце, він дасть привід для нових знущань, але вигадати, як викрутитися з цього становища, йому не вдавалося.

Нарешті він посміхнувся й вимовив без натяку на сарказм, ніби йому справді дісталося найкраще місце:

— Дякую, це класно, що мені не доведеться просити нижнє місце біля дверей.

Сівши, він побачив відкриту тумбочку поряд. Із внутрішнього боку дверцят був папірець із написом: «Прикладіть до сканера долоню й двічі вимовте своє ім’я».

Ендер здогадався, що квадратик зеленої пластмаси — це і є сканер, поклав на нього ліву руку.

— Ендер Віггін. Ендер Віггін.

На мить сканер блимнув зеленим. Ендер зачинив