Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

— …і ти рада, що отримала запрошення раніше за мене.

— Пітер, але ж це не ти і я, це Демосфен і Локкі. Ми всього лише придумали їх. Вони не є реальними. Крім того, це запрошення не означає, що Демосфен подобається їм більше за Локкі. Просто Демосфена підтримує більшість. Ти ж це знаєш. Це призначення порадує шовіністів і русофобів.

— Усе має бути навпаки. Цим правом має користуватися Локкі.

— Так він і користується! Щоби заслужити справжню довіру, треба більше часу, ніж для того, щоби встановити офіційні зв’язки. Пітере, не сердься на мене через те, що я добре виконала твої накази.

Але Пітер усе ж гнівався ще протягом кількох днів, і з тих пір він залишив її, щоб обдумувати всі свої статті, замість того, щоби казати їй, про що писати. Мабуть, він уважав, що тепер статті Демосфена стануть гіршими і той втрачатиме популярність, але ніхто цього не помітив, — даремні сподівання. Мабуть, його ще більше розлютило те, що Валентина не прибігла до нього з проханням допомоги. Вона була Демосфеном так довго, що не мала потреби в підказках.

І оскільки її листування з іншими політично активними громадянами зростало, вона почала вивчати нові речі, знаходячи інформацію, практично недоступну широкому загалу. Деякі військові, які писали їй, іноді мимохідь видавали секретну інформацію. Вони з Пітером збирали уривки докупи й отримували захоплюючу й жахливу картину діяльності Східного альянсу. Ці країни справді готувалися до війни, виснажливої й кривавої наземної війни. Демосфен не помилявся, підозрюючи, що Східний блок був у змові проти Ліги.

І отак Демосфен поступово став жити власним життям. Іноді, особливо створюючи статті, Валентина ловила себе на тому, що мислить, як Демосфен. Що погоджується з ідеями, які щойно ретельно конструювала. А, читаючи статті Локкі, часом дратувалася з його явної сліпоти до того, що відбувається насправді.

Мабуть, коли довго носиш маску, вона рано чи пізно приростає до обличчя. Така думка стурбувала Валентину, і вона обмірковувала її протягом декількох днів, а потім використала в статті, щоби довести: політикани, які підспівували росіянам для того, щоби зберегти мир, врешті-решт неминуче стануть їхніми абсолютними рабами. Це був влучний удар по партії, яка була при владі, і вона отримала багато цікавих листів і відгуків. І вже перестала боятися, що певною мірою сама допіру стала Демосфеном. «Він набагато розумніший, ніж вони з Пітером розраховували», — подумала дівчина.

Графф чекав її після школи. Він стояв, опираючись на свій автомобіль. Полковник був у цивільному, він добряче набрав ваги, тому Валентина спочатку не впізнала його. Але Графф підкликав її, і дівчина все ж згадала його ім’я до того, як він зібрався представитися.

— Я більше не писатиму листів, — сказала вона. — Не варто було й першого писати.

— Тобі не подобаються медалі?

— Не дуже.

— Прогуляймося зі мною, Валентино.

— Я не сідаю в машини незнайомців.

Віїг простягнув їй аркуш. Це був дозвіл, підписаний її батьками.

— Добре. Куди ми їдемо?

— Побачити молодого солдата, який перебуває в Грінсборо у відпустці.

Вона сіла в машину.

— Ендеру лише десять років, — сказала вона. — А ви говорили тоді, що він матиме право на відпустку, коли йому виповниться дванадцять.

— Він проскочив через кілька класів.

— Значить, у нього все гаразд?

— Запитаєш у нього самого, при зустрічі.

— Чому лише я? Чому не всією сім’єю?

— Ендер сприймає світ по-своєму, — зітхнув Графф. — Ми ледве переконали його зустрітися з тобою. Пітер і ваші батьки не цікавлять його. Справа в тому, що життя у Бійцівській школі було дуже… насиченим.

— Ви хочете сказати, що він утратив здоровий глузд?

— Навпаки, він найрозумніший з усіх, кого я знаю. І прекрасно усвідомлює, що його батьки не дуже прагнуть відкрити книжку любові, яка була закритою досить щільно чотири роки тому. Стосовно Пітера, ми навіть не пропонували зустрітися з ним, щоб Ендер не послав усіх піїт три чорти.

Вони проїхали озеро Брендіт, звернули з головного шляху на дорогу, яка то збиралася на пагорби, то спускалася донизу, поки не зупинилися біля облицьованого білою вагонкою будинку, що розтягнувся вздовж вершини пагорба. З одного боку будинку було озеро Брендіт, з іншого — п’ять акрів приватного озера.

— Цей будинок належав фірмі Медлі. «Мийтеся туманом!» — пояснив Графф. — Знаєш, Міжнародний флот купив його на торгах за несплату податків близько двадцяти років тому. Ендер наполягав, аби його розмова з тобою не прослуховувалася. Я обіцяв йому, що так воно й буде, а щоби ви були певні цього, ми відправимо вас спілкуватися на озеро — на пліт, який Ендер сам побудував. Але хочу попередити, що я потім поставлю вам кілька запитань. Ти, звичайно, можеш не відповідати, але я сподіваюся, що ти все ж будеш відвертою.

— У мене немає купальника.

— Одного буде достатньо?

— Того, де немає жучків для прослуховування?

— Нам треба хоч трохи довіряти одне одному. Наприклад, я знаю, ким є Демосфен насправді.

Вона промовчала, але від страху по тілу побігли мурашки.

— Мені розказали, коли я прилетів сюди з Бійцівської школи. Лише шестеро в усьому світі знають про це. Однак я не ручаюся за росіян: тільки Бог відає, до чого їм вдалося докопатися. Але Демосфену нема чого боятися нас. Демосфен може бути певним того, що ми не розкриємо цієї таємниці. Так само, як і я сподіваюся, що Демосфен не розкаже Локкі про все, що станеться тут сьогодні. Взаємна довіра. Добре?

Валентина не могла зрозуміти, хто їм подобається: Демосфен чи вона, Валентина Віггін. Якщо Демосфен — вона не зможе їм довіряти, якщо ж вона — можливо, змогла б. Те, що Графф не хоче, щоби вона розказала це Пітеру, означає, що він бачить різницю між ними. Між нею й Демосфеном, яку вона сама вже не відчувала.

— Ви сказали, що Ендер побудував пліт. Як довго він тут живе?

— Два місяці. Ми хотіли надати йому відпустку лише на кілька днів. Але Ендер, здається, не дуже хоче продовжувати своє навчання.

— Ага, значить, я знову йому за лікаря.

— Цього разу ми не можемо піддавати цензурі вашого листа. Доведеться ризикнути. Нам дуже потрібен ваш брат. Людство в небезпеці.

Валентина подорослішала й знала, що світ на межі загибелі. І вона була Демосфеном достатньо довго, щоби відмовитися зараз від свого обов’язку.

— Де він?

— На причалі.

— А купальник?

Ендер не махнув рукою, коли вона спускалася до нього по схилу, не усміхнувся, коли вона ступила на слизький плавучий причал. Але Валентина знала,