Гра Ендера - Орсон Скотт Кард

Двері зникли. За три метри сяяли чотири зірки разом, повністю блокуючи собою вид із дверей.

«Двох армій їм мало. Вони ще хочуть примусити мене командувати боєм навмання».

— Бобику, — гукнув Ендер. — Візьми своїх хлопців і розвідай, що там за тими зірками.

Бобик витягнув із-під поясу свою мотузку, розмотав її й прив’язав один кінець навколо талії, а інший протягнув хлопчику зі свого загону й ступив обережно за ворота. Його загін швидко пірнув слідом. Цей прийом відпрацьовувався багато разів, і не пройшло й хвилини, як бійці вже закріпилися за зірку й висіли на ній, міцно тримаючи свій кінець мотузки. Бобик відштовхнувся і на великій швидкості полетів майже паралельно до дверей, а коли дістався кута кімнати, відштовхнувся ногами від стіни й знову відлетів прямо в бік противника. Плями світла на стіні показували, що супротивник стріляв у нього. Мотузка, зачеплена за край зірки, натягуючись, різко змінювала траєкторію руху, тому поцілити в Бобика було неможливо. Він облетів зірки й м’яко потрапив на руки своїх солдатів. Радісно помахав руками й ногами, щоби ті, котрі стояли у коридорі, побачили, що ворогу не вдалося в нього влучити.

Ендер пірнув у ворота.

— Там густий туман, — попередив Бобик, — але достатньо світла, щоби бачити бійців по сяйву їхніх костюмів. А взагалі, освітлення — гірше не буває. Від цих зірок до воріт ворога кімната порожня. Відкритий простір. У них — вісім зірок. Розташовані квадратом навколо воріт. Прекрасний захист. Я не бачив нікого, крім тих, хто визирав. Вони просто сидять там і чекають на нас.

Ніби на підтвердження слів Бобика з протилежного кінця кімнати стало лунати:

— Гей! Ми голодні, прийдіть і нагодуйте нас! Дракони піджали хвости!

Ендер відчував, що його мозок мертвіє. До чого нерозумно! У нього просто немає шансів: адже співвідношення два до одного, і він змушений атакувати неприступну оборону ворога.

— На справжній війні тямущий командир узагалі відступив би, щоби врятувати свою армію.

— До біса, — заперечив Бобик. — Це всього лише гра.

— Це перестало бути грою, коли вони нахабно знехтували всіма правилами.

— Ти теж можеш робити з ними що завгодно.

Ендер посміхнувся.

— Гаразд. Чом би й ні? Давайте подивимося, як вони відреагують на стрій.

Бобик був приголомшений.

— Стрій?! Та ми ж ніколи не воювали строєм!

— У нас ще є місяць до офіційного закінчення наших тренувань. Ще є час, аби навчитися діяти в строю. Не можна нехтувати великими батальйонами.

Ендер показав пальцями букву А й махнув нею на порожні двері. Взвод А пірнув у двері, і Ендер розташував їх за зіркою. Три метри — занадто мало для маневрів, хлопчики були налякані й збентежені, і лише через п’ять хвилин вони зрозуміли, як діяти.

Тигри й Грифони співали дитячі дражнилки, тоді як їхні командири обговорювали питання: чи варто вже почати атакувати Драконів, поки вони ще за зіркою. Момо хотів атакувати:

— Нас більше, ніж два до одного!

Водночас Бі заперечував:

— Сидячи на місці, ми не можемо програти, а щойно почнемо рухатися, Ендер винайде спосіб перемогти.

Так вони сиділи щільно, поки не побачили у тьмяному світлі, як із-поза зірки Ендера вилетіло щось величезне. Воно ущільнилося й полетіло точно до центру ворожої «зіркової фортеці», де чекали вісімдесят два солдати.

— А нехай тобі! — зойкнув здивовано хтось із Грифонів. — Так вони ж летять строєм!

— Ось навіщо їм потрібні були ці п’ять хвилин, — здогадався Момо. — Якби ми напали, поки вони готувалися, ми б розбили їх ущент.

— Прикуси язика, — прошепотів Бі. — Ти бачив, як літав той малий? Він обігнув зірку й полетів назад, не торкаючись стін. Може, у них є гачки чи щось схоже, — ти про це не подумав? Вони придумали щось нове.

А стрій був досить-таки дивним. Попереду — квадрат зі щільно притиснутих один до одного тіл: живий щит, який рухався однією стіною. За ним циліндр: дві групи по шестеро хлопчаків, розташованих по колу. Заморожені бійці летіли, витягнувши руки вперед, і не могли тримати один одного, але міцно трималися купи, ніби були зв’язаними. А так воно насправді й було.

Захищені першим рядом строю, Дракони стріляли з убивчою точністю, не даючи Грифонам і Тиграм висунутися з-за їхньої зірки.

— Та в них же відкритий тил! — вигукнув Бі. — Тільки-но вони висунуться, ми можемо обійти їх іззаду.

— Так переходь від слів до дій! — буркнув Момо, і, слідуючи власній пораді, наказав солдатам відштовхнутися й заходити у тил Драконам.

Тигри знімалися з місць, а Грифони займали їхні позиції, і поки за зірками противника панував цей хаос, Дракони різко змінили свої формування. І циліндр, і передня стіна розкололися надвоє сильним поштовхом із середини. І одночасно Дракони змінили напрям польоту: полетіли назад до своїх воріт. Грифони відкрили вогонь по ворогу, що відступав, а Тигри вдарили з тилу. Драконам, здавалося, настав кінець.

«Тут щось не так», — замислився Вільям Бі й за мить зрозумів, що саме. Стрій не може так просто розвернутися у відкритому просторі, хіба якщо хтось використав його як трамплін і відштовхнувся в протилежний бік. І якщо цей хтось зміг відштовхнутися з такою силою, що розвернув усю групу із двадцяти бійців, то він летів дуже й дуже швидко.

Ось вони! Шестеро маленьких солдатів Драконів зовсім поруч із воротами Вільяма Бі. За кольором бійцівських костюмів Бі зрозумів, що троє з них відключені, двоє поранені, і лише один — цілий. Боятися нема чого. Бі абияк прицілився, натиснув на спуск і…

Нічого не сталося.

Спалахнуло світло.

Гру закінчено.

І хоча Бі дивився прямо на Драконів, йому ще потрібен був певний час, аби зрозуміти, що відбулося. Четверо Драконів притиснули шоломи до кутів дверей, а п’ятий щойно пролетів усередину. Вони просто виконали ритуал переможців. Розбиті, майже знищені, не заподіявши ніякої шкоди противнику, Дракони мали нахабство виконати ритуал перемоги й завершити гру прямо в них під носом.

Лише тепер Вільям Бі почав усвідомлювати, що Дракони не просто закінчили гру, а, цілком імовірно, згідно з правилами вони виграли. Зрештою, хоч би що сталося, а переможцем зараховують лише того, хто має достатньо солдатів, щоби торкнутися кутів воріт і зайти до коридору супротивника, тобто виконує ритуал. А цей ритуал і є, в певному сенсі, перемогою. Саме так і розпізнав це комп’ютер бійцівської кімнати.

Відкрилися двері, через які проходили вчителі, і увійшов майор Андерсон.

— Ендере, — покликав він, озираючись навколо.

Один із заморожених солдатів Драконів спробував відповісти, але йому заважав