Право на істину - Олег Костянтинович Романчук
Саме тому, передаючи Вам рукопис Олівера Хевісайда, переконаний, що Ви осягнете таємницю англійського фізика і підпорядкуєте її лише на ДОБРО…”
ШАНТАЖ
Коли видатний, але вже похилого віку вчений каже, що якась ідея здійсненна, він майже завжди має слушність. Коли ж він каже, що якась ідея нездійсненна, він, найімовірніше, помиляється.
АРТУР КЛАРК
Повинен сказати, що мій друг Чет Фаллер, з “Айлендс реджістер”, недарма має репутацію найпронозли-вішого репортера кримінальної хроніки. Кому-кому, а йому достеменно відомо, який матеріал може на півдорозі між друкарською машинкою і ротацією обернутися в зелені папірці, що так приємно похрускують між пальців.
Ви не знаєте Чета Фаллера? Дивно. А втім, це не так важливо. Найголовніше, що він знає вас. І незабаром ви в цьому переконаєтесь… Професоре! Та не позирайте на свій годинник. Я теж прекрасно розумію, що час — це гроші, проте інформація, яку ви зараз почуєте, варта того, щоб набратися терпіння й вислухати все до кінця. Запевняю вас.
Мій приятель — великий мастак до всяких витівок, пов’язаних з добуванням сенсаційних матеріалів. Нічого не поробиш — це його хліб. Чет має портативний магнітофон “Філіпс” і спеціальний мікрофон, що вловлює людський шепіт навіть за сто метрів. На сьогоднішній день це не проблема. У будь-якому супермаркеті можна придбати таку апаратуру. Тільки треба нею скористатися.
Словом, Чету Фаллеру вдалося зробити запис дуже цікавої розмови. Він запевняв, що найактивнішим її учасником були ви, професоре. Шкода, звичайно, що Чет не зміг прийти до вас і розповісти подробиці діалогу відомих учених. Нічого не поробиш — робота. Останнім часом конкуренти ведуть шалену кампанію проти “Айлендс реджістер”. Хлопці збилися з ніг у пошуках сенсацій. Однак я щось забалакався. Будьте уважні. Вмикаю запис.
— …отже, ви не вірите, що один і той же предмет в один і той же час може перебувати в кількох різних місцях?
— Нісенітниця!
— Я так і думав. У житті частіше доводиться стикатися з браком уяви, ніж з її надміром. А все через те, що про оточуючий світ ми знаємо надто мало. Дуже важко лишатися неупередженим і наївним, коли йдеться про незвичайні ідеї та відкриття.
— Цікава позиція. Нічого не скажеш.
— В даному випадку доцільно зробити невеликий екскурс в минуле фізики. Ні, я аж ніяк не хочу сказати, що ви не ерудована людина. Просто ви не спеціаліст у даній галузі. Отже, пояснюю. Вся біда в тому, що ми досить часто не можемо уявити деякі фізичні процеси. Але в той же час це не заважає нам пізнавати світ. Бачу, ви не все розумієте.
— Так. Не все.
— Гм… Як би це розповісти переконливіше… Ага! Здається, знаю. З дитячих років ми оперуємо такими поняттями, як одиниця, крапка, пряма лінія тощо. Все це математичні абстракції, які ввійшли в наш побут. Ми кажемо “один”, “два” і не задумуємося, що криється за цими словами. Згодні? Прекрасно. Перейдемо тепер до складніших речей. Ви, як математик, повинні знати поняття односторонньої поверхні. Математична абстракція, яку навіть люди з добре розвиненою уявою не в змозі уявити. В такому випадку допомагає модель такої поверхні. Чи не так?
— Ви маєте на увазі стрічку Мебіуса?
— Правильно. До речі, вам не доводилося бачити гравюру голландського художника Маріуца Корнеліса Есхера “Стрічка Мебіуса II”?
— По якій повзають мурахи?
— Так. Мурахи, що рухаються по стрічці, неодмінно проповзуть і зовні і всередині. До чого я веду. Паперову стрічку, склеєну особливим способом, — модель поверхні Мебіуса — можна тримати в руках, але НЕ МОЖНА ТРИМАТИ В РУКАХ ОДНОСТОРОННЮ ПОВЕРХНЮ, ТАК САМО ЯК НЕ МОЖНА ВТРИМАТИ В РУКАХ КРАПКУ ЧИ ОДИНИЦЮ! Повторюю: навіть людям, які постійно мають справу з математичними абстракціями, нелегко уявити цю поверхню. Щось схоже відбувається з нами, коли ми намагаємося уявити один і той самий предмет в різних місцях в один і той самий час. Тут головне ПОВІРИТИ в можливість існування цього феномена.
— Припустимо на мить, що ви переконали мене… Проте оскільки я математик, то повинен знати і вашу теорію (а в тому, що вона існує, я не сумніваюсь), щоб оперувати, можливо, контраргументами або ж, навпаки, повністю і беззастережно підтримати вашу точку зору…
— Не все одразу. Це був, так би мовити, вступ до моєї гіпотези про можливість існування еквічасової поверхні. Оскільки з теорією відносності ви знайомі поверхово, то намагатимусь висловлюватися популярніше. Так от. У школі нас учили, що людство живе у тривимірному просторі, де все має довжину, ширину, висоту. Теорія відносності стверджує, що простір і час можуть бути складовими єдиного чотиривимірного простору-часу, геометричні характеристики якого певним чином пов’язані з характеристиками матерії. Іншими словами, цей простір може бути криволінійним. В усякому разі, про це свідчать математичні розрахунки. Тепер слухайте уважно! Теоретичні викладки Альберта Ейнштейна в той же час обмежуються лише областями простору-часу поблизу надважких мас. Мовляв, тільки там змінюється його кривизна…
— Я, здається, починаю здогадуватись, до чого ви хилите…
— Так от. Я подумав: а коли і наш тривимірний навколишній простір є насправді чотиривимірний простір-час надзвичайно малої кривизни? Я висловив гіпотезу, що структура кривизни нагадує кільце Мебіуса, поверхня якого є не чим іншим, як еквічасовою поверхнею.
— Ви хочете сказати, що тіло, яке рухається по такій поверхні, перебуває в одному й тому ж часі — властивість односторонності-одночасовості?
— Саме
