Покора - Мішель Уельбек
Редіже був першим, хто визнав, що середньовічне християнство було великою цивілізацією, мистецьке надбання якого назавжди залишиться в пам’яті людей; проте потрохи воно втрачало ґрунт під ногами, мусило шукати спільну мову з раціоналізмом, відмовилося коритися земній владі – зрештою, саме собі винесло вирок, і все чому? Це залишалося загадкою – так вирішив Бог.
Трохи згодом я отримав «Словник сучасного арго» авторства Люсьєна Ріґо, виданий в «Оллендорфі» у 1881 році; я давно замовляв цю книжку – і вона дозволила позбутися деяких сумнівів. Як я й підозрював, слово «claquedent» – злодіярня – не було вигадане Гюїсмансом, а й раніше використовувалося на позначення притону; а словом «clapier» – кроляча нора – зазвичай називали будинок розпусти. Майже завжди Гюїсманс мав сексуальні стосунки з повіями, а у листуванні з нідерландським письменником Арьє Прінсом докладно розписував європейські борделі. Перечитуючи ці листи, я раптом збагнув, що мушу потрапити до Брюсселю. Якоїсь певної причини для цього я не мав. Звісно, Гюїсманса друкували і там, однак загальновідомо, що будь-який серйозний автор другої половини ХІХ століття певної миті, прагнучи позбутися французької цензури, звертався до послуг бельгійських видавців. Так вчинив і Гюїсманс. Коли я працював над дисертацією, така подорож не здавалася мені конче потрібною; тож я подався до Брюсселя через кілька років – але тоді мене цікавив радше Бодлер; місто було брудне і похнюплене – це вразило мене найбільше, а ще – ненависть між спільнотами, набагато помітніша, ніж у Парижі чи Лондоні; у Брюсселі наближення громадянської війни відчувалося значно сильніше, ніж у будь-якій іншій європейській столиці.
Нещодавно до влади прийшла Мусульманська партія Бельгії. З точки зору європейської політичної рівноваги цю подію вважали визначною. Авжеж, національні мусульманські партії на той час уже входили до урядових коаліцій у Великій Британії, Нідерландах і Німеччині; проте Бельгія стала другою (після Франції) державою, де мусульманська партія опинилася біля керма. У випадку з Бельгією кривавій поразці європейському правові було дуже просте пояснення: тоді як націоналістичним партіям фламандців і валлонців – певно, найдавнішим політичним об’єднанням у відповідних регіонах – ніколи не вдавалося не те, що порозумітися, а навіть розпочати діалог, фламандська й валлонська мусульманські партії легко дійшли згоди на базі спільної релігії щодо складу уряду.
Мохаммед Бен Аббес негайно привітав Мусульманську партію Бельгії з перемогою в своєму палкому посланні; до речі, кар’єра керманича партії – Ремона Стаувененса – мала багато збігів із біографією Редіже: Стаувененс також належав до руху ідентичників, навіть грав у ньому значну роль (проте ніколи не компрометував себе зв’язками з відверто неофашистськими фракціями), а згодом прийняв іслам.
Ресторан у швидкісному поїзді Thalys пропонував на вибір два меню – традиційне й халяль. Це була перша видима зміна – і, вочевидь, єдина: вулиці Брюсселя були так само брудні, а готель «Метрополь» – навіть якщо бар було зачинено – зберіг свою давню велич. Я вийшов із номера о сьомій вечора – було холодніше, ніж у Парижі, тротуари вкривав майже чорний сніг. Але в ресторані на вулиці Монтань-оз-Ерб-Потажер, вагаючись між курячим ватерзуєм – наваристим бульйоном з маслом – та вугром під соусом із трав, я зненацька збагнув, що повністю зрозумів Гюїсманса – навіть краще, ніж він розумів сам себе – і міг братися до передмови; слід було поквапитися до готелю, щоб занотувати думки, тож я вийшов із ресторану, не зробивши замовлення. У готелі в брошурі з обслуговування номерів також пропонували курячий ватерзуй – так було вирішено мою дилему. Було б помилкою надавати великої ваги «гульні» та «пиятиці», про які поблажливо писав Гюїсманс; це була радше звичка натураліста, кліше доби, пов’язане з потребою скандалити, шокувати міщан – зрештою, робити собі ім’я; тож його улюблене протиставлення тілесного потягу суворості монастирського трибу аж ніяк не втрачало значення. Цнота не становила питання – зрештою, вона ніколи не була проблемою, ні для Гюїсманса, ні для когось іншого, і моє нетривале перебування у Ліґюже це тільки підтвердило. Стимулюйте людину еротично (до речі, перелік подібних стимулів – стандартний: декольте, мініспідниці завжди діють; як кажуть іспанці, tetas y culo – цицьки та зад) – і вона відразу відчує сексуальний потяг; усуньте стимули – і потяг зникне, а за кілька місяців (часом і за кілька тижнів) людина взагалі не згадуватиме про секс; насправді для ченців і для мене це ніколи не становило проблеми; відколи – внаслідок приходу до влади ісламу – жіноче вбрання змінилося у бік більш стриманого, я відчував, що стимули залишають мене, і часом цілими днями міг не думати про секс. У жінок, напевно, все було дещо інакше – у них сексуальний потяг менш виразний, опиратись йому часом складніше, проте, зрештою, часу вдаватись у деталі в мене насправді не було, тож я несамовито нотував думки, а потім, закінчивши ватерзуй, замовив тацю з сирами; хоча Гюїсманс вважав, що секс у його творах відіграє велику роль, насправді це було не так, та й смерть теж не мала в його текстах аж такого значення – він ніколи не відчував екзистенційної зажури, а у славетному розп’ятті Ґрюневальда його вразило не те, як було подано агонію Христа, а те, як він фізично страждав; і в цьому Гюїсманс був повністю подібний до решти людей, яким байдуже до власної смерті, проте єдиним клопотом яких, їхньою справжньою грижею було прагнення уникнути фізичного болю. Коли ж Гюїсманс починав висловлюватися щодо творів мистецтва, думки його віддавали облудою. Він затято захищав імпресіоністів, коли вони боролися проти тогочасного академізму, написав чимало захоплених сторінок про таких художників, як Ґюстав Моро та Оділон Редон, проте у власних романах брав сторону не імпресіонізму чи символізму, а набагато давнішої манери, близької до фламандських майстрів. Фантастичні видіння в роману «На узбіччі», які, справді, нагадували химери символістського малярства, не викликали довіри й запам’ятовувалися гірше, ніж яскраві та майже інтимні замальовки обідів родини Каре у романі «Отам». Раптом я згадав, що забув свій
