Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
над улоговиною ширяло кілька бабок, ще більших від тих, що оживляли річку Макшеєва. Папочкін стежив за ними і раптом схопився за рушницю.

— Що ви, чи не бабок хочете стріляти розривною кулею? — розсміявся Громеко.

— Тихше, дивіться туди, на скелю! — прошепотів зоолог, показуючи на кручі, що здіймалися над входом в улоговину.

На невеличкому майданчику стояв на задніх лапах, спираючись на довгий і товстий хвіст, невеликий ящер, дуже схожий на кенгуру; але тільки він був темно-зеленого кольору з бурими плямами, а голова його нагадувала голову тапіра з навислою хоботоподібною верхньою губою.

— Мабуть, ігуанодон! — прошепотів Папочкін.

— Шкода, що не кенгуру, — зазначив ботанік. — Кенгуру ми б з’їли за вечерею, а ящера їсти, певно, не наважимося.

— Любий мій, не забувайте, що ми в юрському періоді і птахів або ссавців не знайдемо для харчів. Якщо ми не хочемо померти з голоду, нам доведеться перейти на м’ясо ящера. Незважаючи на ваш ботанічний запал, ви поки що не знайшли їстівного коріння, плодів або трав. Не жувати ж нам хвощі або цю погану Чекановську траву!

— А риба? Адже в морі риба водиться.

— Чому ви не боїтесь їсти рибу, а боїтесь споживати м’ясо травоїдного ящера? Це все забобони, які доводиться забути в цьому підземному царстві.

Гримнув постріл. Тварина зробила стрибок і важко повалилася на галявинку. Коли вона перестала тріпотіти, мисливці вилізли з своєї засідки і підійшли до неї.

Молодий ящер був на зріст вищий за людину; його незграбне тіло спиралося на товсті і довгі задні ноги та товстий, що одразу тоншав на кінці, хвіст; передні ноги були короткі й тонкі і мали по п’ять пальців з невеликими гострими кігтями, тоді як на задніх було по три пальці з великими, але тупими кігтями. З усієї будови тіла було очевидно, що тварина віддавала перевагу вертикальному положенню над горизонтальним, бо при горизонтальному положенні його задня половина піднімалася значно вище від передньої. Голова була велика, досить відворотна на вигляд, з обвислими м’ясистими губами і маленькими оченятами. Тіло було зовсім голе, як у жаби, а шкіра на дотик така ж слизька і холодна.

— На вигляд він не дуже апетитний! — вигукнув Громеко, штовхаючи чоботом товсте стегно ящера. — Щось ніби велика жаба!

— Якщо французи з задоволенням їдять фрикасе з жаб, то чому б російським мандрівникам не попоїсти біфштекса з ігуанодона? Але займемося спершу його описом, а потім — четвертуванням.

Обмірявши, описавши і сфотографувавши ящера, мисливці відрізали в нього м’ясисті задні ноги, що важили кожна майже шістнадцять кілограмів, і пішли назад до стоянки, добре навантажені харчами і водою.

М’ясо ящера, підсмажене шматочками на сковороді, було таке смачне й ніжне, що навіть Громеко, який почував огиду до всяких плазунів і земноводних, поїв його з апетитом.

За вечерею обговорювали план дальшої подорожі. Спосіб пересування на човнах, що до останнього часу був у такій великій пригоді, тепер був непридатний, якщо тільки з півдня в море не впадала річка, якою можна було б пливти проти води. Передусім і треба було шукати гирла такої річки. Під час шукань можна було оглянути й місцевість по цьому берегу і, залежно від її характеру, вирішити питання про дальший маршрут на той випадок, якщо ніякої річки не буде. Тоді довелося б іти далі пішки, що, звичайно, дуже обмежувало подорож.

ХИЖІ І ТРАВОЇДНІ ЯЩЕРИ

Другого дня досить сильний вітер здійняв на морі чималу хвилю, і бризки прибою долітали навіть до намету. В таку погоду плавати на хиткому судні було неможливо, і мандрівники вирішили вчотирьох зробити екскурсію в глиб невідомої країни, користуючись руслом, що перетинало ліс.

Мандрівники не думали, що морські ящери нападуть на порожній намет, а тому біля нього залишили тільки Генерала, але неприв’язаного, щоб в разі небезпеки він міг сховатися в хащі.

Вище того місця, де русло поділилося на дві частини, вздовж лівого рукава, яким попрямували мисливці, з обох боків і далі йшла стіна хвощів і папороті. Тільки де-не-де по хащі вилися вузькі стежки, протоптані невеликими тваринами. В повітрі, над верховіттям дерев, ширяли великі бабки та інші комахи таких же великих розмірів; інколи пролітали невеликі птеродактилі, переслідуючи комах. Але лісова хаща здавалася зовсім мертвою, незаселеною: не чути було ні співу птахів, ні шарудіння, чим відрізнялися ліси по берегах ріки Макшеєва. Тільки один раз Громеко, який ішов попереду, помітив на вузькій стежці якусь темну тварину, завбільшки з невеликого собаку, але вона зникла так швидко, що він навіть не встиг націлитися. Довелося обмежитися полюванням на комах, і Папочкін добув метелика в тридцять п ять сантиметрів завширшки, що сів було на квітку пальми, і кілька жуків завбільшки з добрий кулак, які боляче кусалися й дряпалися.

Нарешті ліс закінчився, і мисливці вийшли на широку галявину, порослу тією ж жорсткою травичкою, а подекуди, де ґрунт був вогкий, плаунами, мохом та невеликими кущами повзучої папороті. На півдні галявина доходила до другого голого схилу темно-червоних гір, що здіймалися метрів на двісті. Гори були розрізані глибокою ущелиною; звідти, очевидно, витікала вода, яка заболочувала галявину і під час дощів стікала руслом у море. Галявина мала більш як кілометр довжини і від ста до двохсот метрів ширини.

Геологів приваблювала до себе ущелина в горах, і всі попрямували до неї. Але, відійшовши трохи, помітили, що з північного краю галявини, за виступами лісу пасеться невелике стадо ящерів.

Одні, стоячи на задніх лапах, обривали своїми товстими губами листя пальм та молоді, ніжніші пагони хвощів і папороті. Інші ж, виключно молоді, їли траву, смішно піднявши свої товсті зади вище голів і розмахуючи хвостами. Іноді вони починали гратися і ганятися один за одним то на чотирьох, то на двох ногах, незграбно стрибаючи.

Не можна було пропустити такого цікавого випадку і не сфотографувати ігуанодонів, що паслися й гралися на галявині. Мандрівники швидко повернулися до узлісся і почали підкрадатися понад ним до стада. Їм пощастило наблизитись

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: