Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

нижче від пластин. На голій зморщеній шкірі страховища місцями були порозкидані бородавкоподібні горбки: на шиї й голові — густіші і дрібніші, на тулубі та хвості — рідші і більші Темнобурі плями і розводи на брудно-зеленому фоні шкіри посилювали відворотний вигляд тварини.

Вона спокійно паслася на березі озера, захоплюючи пучки солодкої тростини і дрібних хвощів своєю великою пащею, розміри якої ніяк не відповідали маленькій голові.

Під час руху тулуба щитки на спині злегка помахували, наче крильця.

— Як крильця амура! — прошепотів Макшеєв.

— Гарний цей амур юрського періоду! — засміявся Громеко. — Я ніколи не міг собі уявити, що можуть існувати такі страховища.

— Цей жахливий вигляд, щитки, шипи, бородавки, розводи — все це засоби для відстрашування ворогів цієї мирної і, очевидно, цілком лагідної тварини, — сказав зоолог, який уже зробив кілька знімків. — А як звуть цього амура? — звернувся він до геолога.

— Це, звичайно, стегозавр, найоригінальніший з того ж загону динозаврів, до якого належать і ігуанодони, і цератозавр, і трицератопс, якого ми бачили раніше. У верхньоюрський час існувало кілька родів цих страховищ, останки яких були знайдені в Північній Америці.

Надивившись на ящера, мисливці зробили з своєї засідки постріл, що луною відбився від скель, а потім разом закричали дикими голосами.

Злякана тварина прожогом кинулась тікати, перевалюючись, наче іноходець; причому, спинні щитки вдарялися один об один, голосно ляскаючи, як кастаньєти.

Коли вона зникла з очей, мисливці вийшли з своєї засідки, набрали води з озера і попростували вниз руслом до своєї стоянки, смакуючи наперед обід із смаженого молодого ігуанодона та відпочинок на березі спокійного моря.

ПОГРАБОВАНІ ДОЧИСТА

Але як були всі здивовані, коли, вийшовши з лісу На берег моря, вони побачили, що намет зник.

— Ми певно помилилися і вийшли на інше місце, — висловив здогад Каштанов.

— Не може бути! — відповів Макшеєв. — Ми щойно перелізли через загороду, яку спорудили вчора в гирлі сухого русла поблизу стоянки.

— Правильно, але в такому разі де ж намет?

— А де всі речі?

— Де Генерал?

Збентежені мандрівники побігли до місця, де мав стояти намет. На цьому місці не було нічого: ні намету, ні речей, ні навіть клаптика паперу. Залишились тільки згасле й остигле вогнище та дірки в ґрунті від вийнятих кілочків намету.

— Що це означає? — сказав Громеко, коли всі четверо стовпилися біля слідів свого вогнища, на якому мали намір смажити ігуанодона.

— Рішуче нічого не розумію! — підупалим голосом пробурмотів Папочкін.

— Ясно, як день, що нас дочиста обікрали! — вигукнув Макшеєв.

— Але хто, хто? — закричав Каштанов. — Адже це могли зробити тільки розумні істоти, а ми таких не зустрічали на всьому нашому шляху з того часу, як залишили «Полярну зорю».

— Не могли ж розтягти наших речей ігуанодони!

— Або стегозаври!

— Чи плезіозаври!

— А чи не занесли їх ці проклятущі птеродактилі в свої гнізда? — промовив Громеко, який пригадав випадок із своїм плащем.

— Це неймовірно! І намет, і посуд, і постіль, і всілякий дріб’язок! Я не можу припустити з їх боку такого виявлення розуму і хитрощів, — відповів Каштанов.

— А наші човни? — вигукнув Макшеєв.

Всі побігли на край лісу, де перед тим, як іти в екскурсію, сховали в хащі човни і весла. Те й друге було на місці.

— Ми залишили наш пліт на березі моря проти намету, — зазначив Громеко. — А тепер він теж зник.

— Що ж ми робитимемо? — вигукнув зоолог, висловлюючи загальну непевність. — Без намету, без харчів і одягу, без посуду ми загинемо на березі цього клятого моря!

— Обміркуймо спокійно наше становище, — запропонував Каштанов. — Передусім відпочинемо і підкріпимо хвої сили: втома і голодний шлунок — погані порадники. М’ясо ми принесли з собою, розпалимо багаття і підсмажимо його.

— І поп’ємо водички з цукром! — додав Громеко, показуючи на принесену бляшанку з водою і велику горстку солодкої тростини.

Розпаливши багаття, порізали м’ясо на шматочки, понанизували їх на палички і поставили до вогню смажитися. Сівши поблизу вогнища, посмоктуючи стебла тростини й запиваючи водою, обговорювали далі таємниче зникнення намету.

— Ми тепер в становищі Робінзона на безлюдному острові! — пожартував Макшеєв.

— З тією різницею, що нас четверо і що в нас є рушниці та деякий запас патронів, — зауважив Каштанов.

— Треба порахувати їх і витрачати дуже обережно.

— У моїй фляжці склянки дві коньяку, — заявив Громеко, який носив це питво, як лікар, на випадок крайньої потреби.

— А в мене в сумці маленький чайник, складна склянка і кілька заварок чаю, — додав зоолог, що не ходив в екскурсії без цього запасу.

— Це добре! Принаймні можна буде зрідка поласувати чаєм, — сказав Макшеєв. — У мене в кишенях, на жаль, крім люльки, тютюну, компаса та записної книжки немає нічого.

— І в мене теж, коли не брати до уваги наших молотків.

— Шашлик готовий! — проголосив ботанік, який стежив за паличками з м’ясом.

Кожний узяв свою паличку, і всі почали їсти. Але м’ясо було непосолене і не дуже приємне на смак.

— Доведеться пошукати солі на березі моря! — зазначив Макшеєв. — Треба було хоч умочити м’ясо в морську воду.

Поки їли м’ясо, чайник зоолога закипів, і кожному по черзі припала склянка чаю, підсолоджена соком тростини. Напившись і закуривши люльки, відновили розмову про план дальших дій. Всі погодились, що треба зараз же почати переслідування грабіжників, виявивши напрям, яким вони пішли з речами.

— Треба добре оглянути місцевість навколо нашої стоянки, — запропонував Макшеєв. — Грабіжники могли дістатися сюди й повернутися назад або повітрям, як гадає Михайло Гнатович і що мені здається неймовірним, або водою, скориставшись нашим плотом, або сушею. Але до води вони