Туманність Андромеди - Іван Антонович Єфремов

– Тоді заспівайте, Ведо, – попросив Дар Вітер. – У Карта Сана є вічний інструмент із струнами часів Темних віків феодального суспільства.

– Гітара, – підказала Чара Нанді.

– А хто гратиме?.. Спробую, може, справлюся сама.

– Я граю! – Чара зголосилася збігати по гітару в студію.

– Побіжімо разом, – запропонував Фріт Дон.

Чара задерикувато тріпнула чорною шапкою свого волосся. Шерліс повернув важіль і відсунув бокову стіну веранди, одкривши вид на східний край затоки вздовж берега. Фріх Дон помчав величезними стрибками. Чара бігла, закинувши назад голову. Дівчина спочатку відстала, але до студії обоє підбігли одночасно, пірнули в чорний, неосвітлений вхід і за секунду знову мчали вздовж моря під місяцем, завзяті й швидконогі. Фріт Дон першим досяг веранди, але Чара стрибнула через відчинені бічні дверцята і опинилась всередині кімнати.

Веда захоплено сплеснула руками:

– Адже Фріт Дон переможець весняного десятиборства!

– А Чара Нанді закінчила вищу школу танців: обидва ступені – стародавніх і сучасних, – в тон Веді озвався Карт Сан.

– Ми з Ведою вчилися теж, але тільки в нижчій, – зітхнула Евда Наль.

– Нижчу тепер проходять всі, – кепкував художник.

Чара поволі перебирала струни гітари, піднявши своє маленьке круте підборіддя. Високий голос молодої жінки задзвенів тугою. Вона співала нову пісню, що недавно прийшла з південної зони, пісню про нездійсненну мрію. В мелодію вступив низький голос Веди і став тим променем поривання, навколо якого підносився й завмирав спів Чари. Дует вийшов чудовий – наскільки протилежними були обидві співачки, настільки вони доповнювали одна одну. Дар Вітер переводив погляд з однієї на другу і не міг вирішити, кому більше личить спів, – Веді, яка стояла, спершись ліктем на пульт приймача, опустивши голову під вагою світлого волосся, що сріблилося в сяйві місяця, чи, може, Чарі, нахиленій уперед з гітарою на круглих голих колінах, з обличчям, темним од загару.

Пісня стихла. Чара нерішуче перебирала струни. І Дар Вітер зціпив зуби… Це була та сама пісня, яка колись віддалила його од Веди, – тепер болісна і для неї.

Рокотання струн линуло поривами, акорди доганяли один одного і безсило завмирали, не злившись докупи. Мелодія бриніла уривчасто, наче буруни хвиль падали на берег, розливалися на мить по обмілинах і скочувались один за одним у чорне бездонне море. Чара нічого не знала. Її дзвінкий голос оживив слова про любов, що летить у крижаних безоднях простору від зірки до зірки, силкуючись знайти, зрозуміти, відчути, де він… Той, що пішов у космос на подвиг шукання, вже не повернеться – хай! Але хоч на єдину мить знатися що з ним, допомогти благанням, ласкавою думкою, привітом!

Веда мовчала. Чара, відчувши щось недобре, обірвала пісню схопилася, кинула гітару художникові й підійшла до світловолосої жінки, що нерухомо стояла, винувато схиливши голову.

Веда посміхнулась.

– Потанцюйте, Чаро!

Та покірно кивнула, згоджуючись, але тут втрутився Фріт Дон:

– З танцями зачекаємо – зараз передача!

На даху будинку висунулася телескопічна труба, високо піднявши дві схрещені металеві площини з вісьмома півкулями на металевому крузі, яким завершувалась споруда. Кімнату сповнили могутні звуки.

Передача почалася показом одного з нових спіральних міст північного жилого пояса. Серед будівників міст панували прихильники двох напрямів в архітектурі: міст пірамідальних і спіральногвинтових. Їх будували в особливо зручних місцях, де зосереджувались заводиавтомати, що обслуговували міста: пояси цих заводів, чергуючись із кільцями гаїв і лук, оточували місто, що обов’язково виходило на море або велике озеро.

Міста будували на височинах, тому що будинки йшли уступами, і фасад кожного був повернутий до сонця, вітрів, неба й зірок. З тильного боку будинків були приміщення для машин, складів, розподільників, майстерень та кухонь, що іноді входили глибоко в землю. На думку прихильників пірамідальних міст, перевагою їх була порівняно невелика висота при значній місткості, тоді як спіральні будівлі піднімалися більш ніж на кілометр угору. Перед учасниками морської експедиції виникла крута спіраль, що світилася на сонці мільйонами опалесцируючих стін з пластмаси, фарфоровими ребрами каркасів з плавленого каменю, кріпленнями з полірованого металу. Кожний її виток поступово піднімався від периферії до центра. Масиви будинків були розділені глибокими вертикальними нішами. На карколомній висоті висіли легкі мости, балкони й виступи садів. Іскристі вертикальні штаби контрфорсами спадали до фундаменту, де між тисяча, ми аркад ішли широкі сходи. Вони вели до східчастих парків, що променями розходились до першого пояса густих гаїв. Вулиці теж вигиналися по спіралі – висячі, – по периметру міста, або внутрішні, під кришталевими перекриттями. На них не було ніяких екіпажів – безперервні ланцюги транспортерів зникали в поздовжніх нішах.

Люди – жваві, веселі, серйозні – швидко йшли вулицями або прогулювались під аркадами, знаходили тисячі затишних місць, щоб побути на самоті: серед колонад, на площадках сходів, у висячих садах на дахах виступів…

Зображення величезного міста тривало недовго: почалася мовна передача.

– Обговорюється проект, що подала Академія Спрямованих Випромінювань, – почала людина, що з’явилася на екрані, – про заміну лінійного алфавіту електронним записом. Проект не знаходить загальної підтримки. Головне заперечення – складність апаратів читання. Книга перестане бути другом, що всюди супроводив людину. Незважаючи на всю зовнішню вигідність, проект буде відхилено.

– Довго обговорювали! – зауважив Рен Боз.

– Це велике заперечення, – озвався Дар Вітер. – 3 одного боку – приваблива простота запису, з другого – складність читання.

Людина на екрані вела далі:

– Підтверджується вчорашнє повідомлення – тридцять сьома зоряна заговорила. Вони повертаються…

Дар Вітер завмер, приголомшений силою суперечливих почуттів. Скоса глянувши, він побачив Веду Конг, яка поволі підводилася. Загосірений слух Дар Вітра вловив її уривчасте дихання.

– …з боку квадрата чотириста один, і корабель щойно вийшов з мінусполя[49] в одній сотій парсека від орбіти Нептуна. Затримка експедиції сталася внаслідок зустрічі з чорним сонцем. Втрати людей немає! Швидкість корабля, – закінчував диктор, – близько п’яти шостих абсолютної одиниці. Експедицію чекають на станції Тритон через одинадцять днів. Чекайте повідомлень про надзвичайні відкриття!

Передача тривала. Говорили про інші новини, але їх уже ніхто не слухав. Усі оточили Веду, поздоровляли.

Вона посміхалася, щоки її пашіли, а в глибині очей була захована тривога. Підійшов і Дар Вітер. Веда відчула міцний потиск його руки, що стала потрібною і близькою, зустріла прямий погляд. Давно він не дивився так. Вона знала журливу відвагу, яка проступала в його ставленні до неї. І знала, що зараз він читає на її обличчі не тільки радість…

Дар Вітер тихо опустив її руку, посміхнувся і відійшов. Товариші з експедиції жваво обговорювали повідомлення.